Сполучені Штати сваряться зі всіма своїми союзниками й стають на бік головного ворога. Таке враження складається від спостереження за міжнародними подіями останніх днів. Тож тим західним союзникам, які залишилися на правильному боці історії, для виживання передовсім на тлі російської аґресії потрібно щільніше згуртуватися.
Про те, що з другим пришестям Дональда Трампа в Білий дім варто очікувати якоїсь халепи, в Європі усвідомлювали, навіть готувалися до цього, щоправда не надто активно, бо не сподівалися, що ця халепа зі старту набуватиме такого велетенського розміру й так швидко насуватиметься. Ще виступ віцепрезидента США Джей Ді Венса на Мюнхенської конференції з безпеки фактично розставив тривожні прапорці. Далі – більше. Трамп розпочав інтенсивний процес зближення з путінською Росією. Зусиллями Білого дому кривавий російський диктатор виводиться з міжнародної ізоляції, російсько-американські перемовини проводяться не те що без участі України та Європи, але навіть без попередньої консультації з вже, на жаль, колишніми союзниками.
Реальне пекло відкрилося 28 лютого, коли на зустріч з Трампом до Вашінгтона прибув український президент Володимир Зеленський. Не станемо зараз з’ясовувати, хто саме спровокував сварку в Овальному кабінеті, очевидно, що провина лежить на обох сторонах. Не будемо також розбиратися в питанні, чи була сварка запланована командою американського президента, чи таки була спровокована «образливими», на думку Трампа, репліками Зеленського. Візьмемо до уваги факти. А фактом є те, що після цієї фатальної зустрічі Вашінґтон стрімко почав позбавляти Україну будь-якої військової допомоги. Спершу були зупинені транспорти зі зброєю, попри те, що їхня відправка була узгоджена ще адміністрацією Джо Байдена й схвалена Конґресом. Далі було зупинено обмін розвідувальною інформацією, що стало не менш болісним кроком для ЗСУ. Склалося цілковите враження, що трампівські США тепер грають на руку Москві й готують Україну до здачі Путіну на срібній таці.
Тож у питанні військової допомоги для протистояння російському агресору Україна втратила свого головного партнера. Питання тепер полягає в тому, чи здатні решта країн-партнерів – європейські держави-члена НАТО плюс Канада, мінус Угорщина і відносний мінус Словаччина – повністю компенсувати втрату. Відповідь не надто втішна: наразі ні, навіть близько не повністю.
Хоча ситуація не така вже й фатальна, основні країни Європейської Унії разом з Великою Британією заявили про свій твердий намір стояти з Україною до кінця, але, з огляду на військовий потенціал, потужність оборонного комплексу об’єднаної Європи, розміри армій, європейська допомога не здатна перекрити американської втрати. Принаймні зараз. З часом, сподіваємося, ситуація зміниться на краще.
Звісно, не можна не тішитися тому, як наші Європейські друзі кинулися нас підтримувати зразу ж після перемовного фіаско в Овальному кабінеті. Саміт у Лондоні Securing Our Future, який відбувся другого березня, щонайменше дав президентові Зеленському й усій Україні відчуття дружнього плеча. А це вже далеко не дурничка в такій кепській ситуації.
Господар саміту, прем'єрміністр Великої Британії Кір Стармер оголосив про план співпраці з Україною для припинення війни та захисту країни від Росії. Він охоплює чотири пункти:
- продовжити надавати військову допомогу в Україну та продовжувати посилювати економічний тиск на Росію;
- визнати, що тривалий мир має забезпечувати суверенітет і безпеку України, а сама Україна має бути присутня на будь-яких мирних перемовинах;
- у разі мирної угоди посилити обороноздатність України для стримування будь-якого майбутнього вторгнення;
- створити «коаліцію охочих» (coalition of the willing) для захисту угоди в Україні та гарантування миру після цього.
На саміті пролунало багато гарних слів на адресу нашої країни і її лідера, багато обіцянок. Усім сподобалася метафора президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн, яка закликала перетворити Україну на «сталевого дикобраза». Метафора, звісно, красива, але одними метафорами сильно не навоюєш, коли на тебе пре потужна російська армія. Як і коли всі ці красиві слова перетворяться на танки, літаки й гармати, наразі невідомо. Зрозуміло, що якщо опиратися суто на європейський оборонний потенціал – то не скоро. Інша справа - з американською допомогою.
А що Америка? Чи може, як не Україна, то хоча б натовська Європа на неї опиратися, сподіватися на її військову потугу в разі зовнішнього вторгнення. А воно стає дедалі реальніше, і європейці це вже нарешті усвідомили, що не може не тішити.
Перспектива тривалого розколу між Європою та Сполученими Штатами, звісно, викликає неймовірну радість у Кремлі. Речник російського диктатора Дмитро Пєсков похвалив адміністрацію Трампа за «різку зміну всієї конфігурації зовнішньої політики» Сполучених Штатів, яка наближається до позиції Москви щодо вторгнення в Україну. «Позиція Трампа багато в чому збігається з нашим баченням. Раніше було неймовірно, щоб США і Росія разом проголосували за резолюцію ООН, яка б не звинувачувала Москву в конфлікті», – заявив Пєсков у етері російського телебачення.
Так, на Америку, на жаль, надії вже немає. «Європа має бути готовою до того, що США не будуть на нашому боці», – застеріг Макрон у своєму зверненні до нації, яке вже багато хто назвав «історичним». І воно дійсно на це заслуговує, особливо, якщо всі висловлені Макроном тези вдасться реалізувати.
Велика частина промови французького президента була присвячена російській аґресії проти України й необхідності нарощувати військову допомогу для Києва. Причому, за словами Макрона, ця необхідність продиктована вже не тільки захистом самих українців, як усвідомленням загрози для решти Європи.
«Хто повірить, що Росія зупиниться на Україні? Росія стала загрозою для Франції та Європи… Ситуація, яку я вам описую, саме така, і ми маємо з нею розібратися. І шлях до миру не може бути без України. Мир не може бути досягнуто шляхом капітуляції України. Ми не можемо забувати, що Росія розпочала вторгнення в Україну ще в 2014 році. Ми домовлялися про припинення вогню у Мінську», – нагадав Макрон.
І військова допомога Україні тепер уже не може обмежитися лише відправкою зброї та амуніції. Вже скоро той час, коли Макронові доведеться виконувати обіцянку відрядити до України військовий контингент. Він повідомив, що наступного тижня Франція збере начальників генеральних штабів збройних сил низки країн. Зустріч буде присвячена створенню миротворчих європейських військ для України в разі укладання угоди про врегулювання конфлікту.
Щоправда Макрон зразу ж зауважив, що європейські військовики не підуть на передову. «Мир в Україні, можливо, передбачатиме розміщення європейських сил. Вони не підуть воювати сьогодні, не підуть воювати на лінію фронту, а навпаки – будуть там, щойно мир буде підписано, щоб гарантувати його повне дотримання», – сказав Макрон. Добре, хоч так.
Утім історичність промови обумовлена не стільки цим, а тим, що глава французької держави підняв тему ядерного стримування. Він заявив, що відкритий до дебатів щодо можливого розширення французької «ядерної парасольки» на інших європейських союзників. Подібна розмова, ймовірно, ведеться з Великою Британією, яка є ще однією європейською країною, яка має власну ядерну зброю, що не залежить від Сполучених Штатів. Дотепер ядерне стримування в Європі функціонувало завдяки американському стратегічному арсеналу та кільком десяткам американських тактичних ядерних бомб B61, наданих ВПС Німеччини, Італії, Нідерландів, Бельгії та Туреччини в рамках програми НАТО «спільного використання ядерних засобів». Однак ключі для активації бомб, про які йде мова, залишаються в руках Сполучених Штатів і їх не можна використовувати без дозволу американського президента.
Тепер, з огляду на незрозумілу позицію чинної американської адміністрації щодо Росії, Європі доведеться подбати про власну «ядерну парасольку». Французький президент наголосив, що незалежно від того, буде мир в Україні досягнутий швидко чи ні, європейські держави повинні мати можливість краще захистити себе. «Нам потрібно посилити нашу оборону. Щодо цього ми залишаємося вірними НАТО, але маємо зміцнювати нашу незалежність. Майбутнє Європи не повинно вирішуватись у Вашінґтоні чи Москві», – зазначив Макрон.
Цікаво, що ці слова французького лідера пролунали на тлі закликів Трампа, спрямованих до ядерних держав, позбутися атомної зброї. Заклики надзвичайно наївні, базовані на його інфантильній вірі в «миролюбність» путінської Росії: «Знаєте, у нас і Росії її найбільше (ядерної зброї – ред.). Китай матиме стільки ж через 4-5 років. Було б чудово всім роззброїтися, бо ядерна зброя – це божевілля. Я просунувся далеко з Росією, попри цю нісенітницю про "Росія, Росія, Росія". Це була повна містифікація, влаштована поганими людьми. Але я був близький до програми з Росією щодо роззброєння, і ми залучимо Китай».
Зрозуміло, що допоки очільник Білого дому керуватиметься такою дивною уявою про безпеку, зокрема й ядерну, доти решті Західного світу не варто сильно розраховувати на американську військову допомогу. Варто будувати власні захисні лінії, свою ешелоновану оборону. І Україна, яка на сьогодні володіє найбоєздатнішою армією на континенті, в цій оборонній концепції вже однозначно відіграватиме провідну роль.
