Льодовиковий період архітектора Януша

Архітектора, який спроєктував і збудував у Станіславові з 1909 року до війни 1914-го шість камʼяниць: дві Гаусвальда, дві Хованця, теперішню бібліотеку на Чорновола і камʼяницю «Австрія» (готель «Дністер»).

 

 

Перша чорна пʼятниця була насправді після чорного четверга, 25 жовтня 1929 року в США, коли ще вчора цінні папери – акції були викинуті в продаж у рекордній кількості та знецінилися за два дні на 90%. В момент було втрачено $25 млрд.

 

До того часу Януш вже 15 років жив у Чикаго, спроєктував і збудував там 7 хмарочосів і кілька кінотеатрів на замовлення електричного новатора, комунального та залізничного магната і мецената британця Семюела Інсулла.

 

У 1900–1920 роках Чикаго накрив будівельний бум, зробивши його найінтенсивніше зростаючим містом світу. За ці роки його населення збільшилося на мільйон. Воно перетягувало на себе від Нью-Йорка звання культурної столиці США.

 

Там Януш і осів після Станіславова, заснувавши, знову ж таки, архітектурно-будівельну фірму Hooper & Janusch, що проєктувала і зводила хмарочоси на замовлення електромагната й інтелектуала Самюеля Інсула.

 

 

Їх поєднала, як не дивно, любов до опери. Саме під керівництвом Інсулла 1929-го у Чикаго зʼявився оперний театр Civic Opera House, другий за величиною в США. Він має вигляд 45-поверхового величенного фотелю, що отримав назву "трон Інсулла", а в простонародді – "безумство Інсулла", бо простонароддя вважало цю будівлю подарунком його дружині, популярній красуні-акторці Ґледіс Волліс, з якою він врешті прожив усе життя. Театр у будівлі займає, всупереч традиції, горішні поверхи.

 

 

А колись, у 19 років, він починав карʼєру в Лондонському представництві Томаса Едісона. А 1881-го, в 21 рік, відростив для солідності бакенбарди й емігрував у США, щоб влаштуватися в його першу кампанію «Edison Electric Light», де невдовзі став  особистим діловим секретарем і керував будівництвом електростанцій в США. Потім був співучасником заснування славетної General Electric, яка реалізувала винахід шефа, виготовляючи практичні лампи.

 

Згодом Інсулл, очоливши у 1897-му «Чикаго Едісон», зробив революцію в електроспоживанні США, придумавши дворівневі тарифи, які змінювалися протягом доби залежно від попиту на електрику. Отримані заощадження сягнули 32%, компанія Інсулла розквітла й отримала ексклюзивну франшизу від міста. Сам він тим часом скуповував акції комунальних підприємств та лінії електрозалізниць, які одразу модернізував і став найбільшим комунальним інвестором Чикаго.

 

Відійшовши від Едісона, він у війні струмів перейшов на бік переможного змінного. А щоб його струм був найдешевший, збудував великі парові турбіни з електростанціями в Індіані, де видобував вугілля.

 

Одночасно займався благодійністю, щедро по-українськи фінансуючи лікарні Чикаго, а в час Першої світової був призначений головою Ради оборони Іллінойсу.

 

Спонуканий інтересом до опери і бажаючи привести її в кожен дім, він також причетний до створення першої радіостанції в Чикаго.

 

Перші транслятори розмістили на даху його компанії. Згодом Інсулл скупив ще кілька потужних радіостанцій і переніс обладнання на дах своєї Громадської опери, встановивши найпотужніший тоді радіопередавач на 50 кВт.

 

Згодом ці радіостанції з операми стануть головною віддушиною Фредерика Януша, бо після 1929 року він залишився без замовлень: крах Волл-стріт потягнув за собою імперію Інсулла. Вона мала надвисокий рівень акціонування, тобто позиковості: з 500 мільйонів лише біля 30 належало йому, в результаті згоріли кошти 600 тисяч вкладників. Від краху жодної іншої кампанії не постраждало стільки акціонерів – серед них і наш архітектор, захоплений проєктами магната-новатора.

 

Опанування електроенергії та винаходи, повʼязані з нею, відчутно піднесли рівень життя в США і розбалували економіку. Вона виглядала великою, але надулася насправді повітрям і злетіла, відірвавшись від реальності. І втратила керованість, не звертаючи уваги на перевиробництво, повсюдність спекулятивних операцій і дешеве кредитування чого завгодно банками, які тоді ще не поділялись на комерційні та інвестиційні і не заморочувались страховим захистом вкладів. Замість того держава захищала національне виробництво від іноземної конкуренції, обмежуючи міжнародну торгівлю. Цей протекціонізм США знижував ефективність світового господарства. В результаті американці охочіше купляли акції, ніж товари, стимулюючи перевиробництво одного й іншого.

 

Ціни акцій росли швидше, ніж прибутки акціонованих підприємств. Їх перевиробіток унеможливив виплату дивідендів вповні. Тільки от економіка не може вдавати з себе потужну надто довго. Що артистичніше вона тримає міну, то вибуховішою стає міна під нею.

 

Інсулл лідирував у будівництві електростанцій та мереж передачі електроенергії. Приклад вкладання грошей у його справи був заразним: все, що він робив, було надсучасним або просто милим – як-от створення радіостанції для трансляції класичної музики чи будівництво тієї ж чиказької Громадської опери і навіть власноручне формування її першої трупи.

 

Театр відкрився 4 листопада 1929. Фінальні акорди премʼєрної «Аїди» виявилися фінальними хвилями безбідного життя самого Інсулла, а заодно і Януша, який активно вкладався в її акції, що, як виявилось, не мали захисту. Така фінансова діяльність створювала передумови кризи, яка одразу пандемійно поширилася світом, експортуючи масове безробіття, банкрутства, соціальні й політичні потрясіння. Німеччині ця криза невдовзі принесла владу нацизму.

 

У 1933-му Гітлер став канцлером, а в США президентом – Рузвельт, який, не виходячи з паралічу на той момент вже 12 років, зміг вивести з нього економіку, замінивши збанкрутіле її самоуправління кейнсіанською системою держрегулювання. До федерального рівня було розширено приватну ініціативу Генрі Форда – мінімальну зарплату. Банківську діяльність сегментували і впровадили обовʼязкове страхування вкладів. Від сухого закону нарешті відмовилися. Вдячне суспільство, включно з надокучливими папараці, ніколи не акцентувались на каліцтві свого президента, ніби не помічаючи візочка, який сам він перетворив на обʼєкт власних жартів.

 

Потім остаточно вилікувала світ від кризи війна – як і нас від ковіду.

 

Зброя – це нездорово, але тоді масове її виробництво оздоровлювало економіки багатьох країн і знищило середньосвітове 25-відсоткове безробіття.

 

Розгубивши фінансову опору, розгублений Інсулл змушений був пуститись у тимчасове біженство від правосуддя за кордон, звідки його екстрадувала Туреччина. Але кількарічний суд зняв з нього усі звинувачення.

 

Через 4 роки після цього він раптово помер від зупинки розхитаного проблемами серця на ескалаторі паризького метро, яким користуватися йому категорично не рекомендували лікарі, проте він вважав себе надто бідною людиною для таких обмежень.

 

Смерть настала, коли сходова стрічка підносила його до виходу – ескалатор виявився дорогою в один кінець зовсім не метафорично.

 

І справді, шляхи грошей несповідні: після смерті його майно оцінили в $1000, а борги – в $14 000 000.

 

 

Януш у 1929 році переїхав за 300 миль від Чикаго у провінційний Ігл-Рівер у Вісконсині. У 1961 році місто всесвітньо прославилося, коли місцевий сантехнік заявив, що троє інопланетян посадили свій космічний корабель на його курячу ферму, попросивши у нього води в обмін на млинці.

 

Тут Януш спроєктував і за рік побудував сімейну двоповерхову віллу на березі Журавлиного озера (Kranberry) – одного з 28 місцевих озер, що утворюють водяний ланцюжок вздовж річки Ігл- Рівер і перетворюють містечко на курорт, розбавляючи міський ландшафт недоторканними водяними площами.

 

 

Тоді ще не існувало закону США «Про національну екологічну політику», який ввів поняття ОВД – міжнародно визнаної Оцінки впливу на довкілля пропонованого проєкту, без якої тепер неможливе велике будівництво. Так, людина важливіша, ніж територія – але довкілля важливіше, ніж людина.

 

Одним із перших новаторств Рузвельта було створення Громадянського корпусу охорони довкілля. Держоргани України теж вдають, ніби захищають екологію, і навіть створили Водний кодекс з його поняттям Прибережної захисної смуги: ст. 88 забороняє будівництво навіть автостоянок, дач, гаражів та баз відпочинку на відстані менш ніж 100 м від води озера площею більше 3 га. Бо фундаменти біля озер травмують джерела ґрунтових вод, перерізаючи водні артерії, й перекривають чисті підземні стоки, що живлять озера, додаючи їм самоочисності. Це не завадило побудувати, наприклад, «Парус» біля франківського озера площею 33 га, створити проєкт прибережних «реабілітаційного центру», церкви і т. д. Ну, але ж парусу місце у воді, не придерешся. Ніщо не здатне наповнити парус так, як дихання девелопера. А вода в розумінні наших чиновників – це лише те, що стікає з гуся і на чому пишуть вилами. Ніби на доказ, від струмка, що живив мале озеро в парку ще з часів Ромашкана, віднедавна залишилася лише труба – символ кінця всьому.

 

 

В Ігл-Рівер Януша позначали вже не як віденського архітектора, а чиказького. Там у своїй віллі в завидному місці з не менш завидним видом на Журавлине озеро він прожив до останнього, 1957 року, проектуючи приватні будинки для жителів Вісконсіну і Есканаби, штат Мічиган, з перервами на ловлю форелі в багатій озерно-річковій системі Ігл-Ріверу, а вечорами прослуховуючи опери по радіо, створеному Інсуллом. Приохотився до них і його син, вундеркінд Джон, який, воліючи чути музику, ніж однолітків на вулиці, тримав з усіма асоціальну дистанцію. Хлопчик більше дослуховувався, ніж допитувався, що сприймалось недомашнім оточенням як зверхня зарозумілість. Згодом він таки дослухався: став найвидатнішим антропологом світу. Про нього – окрема розмова.

 

 

З 1933 по 1934 рік Чикаго святкувало своє століття і вирішило показати замученому кризою світові промінчик в кінці тунелю всесвітньою виставкою «Століття прогресу», що гігантськи розкинулась на 1,7 км² і в підсумку пропустила через себе 50 млн людей. Провідною зіркою призначили космічного гіганта Арктура, світло якого давало старт попередній Всесвітній колумбійській виставці тут же 40 років тому – у 1893-му. Він став першою зорею після Сонця, яку людині вдалось побачити вдень.

 

 

Місцевого австрійця Фреда Януша запросили керувати віденським стендом виставки, яка була настільки демократичною, що українській діаспорі зробили виняток і, попри протест СССР, дозволили відкрити єдиний недержавний павільйон «Україна» з будинком-галереєю Архипенка, який відповідав за український стенд, і літнім театром, а темношкірим, попри сегрегацію, дали можливість вшанувати афроамериканця, мисливця Жана-Батиста дю Сабля, який випадково заснував Чикаго, побудувавши перший будинок в безлюдних хащах, де згодом виросло третє місто США. В серпні ʼ33-го мерія оголосила український тиждень. Участь в цьому ЕКСПО розірваної України була настільки важлива, що її емігранти всіх країн влаштували спільнокошт, зібравши непідйомну суму.

 

 

Його анотація обіцяла зануреному у Велику депресію світові «показати щасливіше не надто віддалене майбутнє, яке рухатиметься інноваціями в науці й техніці, світом технології та прогресу, дозволити зануритись в утопію, або ідеальний світ, заснований на демократії та виробництві. Майбутнє – це єдність науки й держави. Наука знаходить, промисловість застосовує, людина відповідає».

 

Вечір відкриття ярмарку розпочинався з поклоніння можливостей людини всесильним небесам: потужні прожектори автоматично активувалися від зʼяви променів Арктура, їх було сфокусовано на фотоелементах в астрономічних обсерваторіях, а потім трансформовано в електричну енергію, яка керувала автоматами. Прикинувши, що ця зоря знаходиться на віддалі 40 світлових років від Землі, організатори поважали, що це прибуло саме те світло, яке вона випромінила в час попередньої виставки, у 1893-му. І тепер Земля ці промені прийняла й відбила – галактичний контакт відбувся.

 

На відміну від футуристичних стендів, що демонстрували майбутнє, український павільйон навпаки був присвячений історії та мистецтву і, за свідченням преси, «став важливим осередком культурного життя Чикаго».

 

Наша дівчина Марія Любас стала переможницею конкурсу краси цього Всесвітнього форуму. Стерта з глобусу Україна в той же час помирала від голоду і розстрілу свого Відродження.

 

Ініціатор виставки, прогресивний мер Чикаго чех Антонін Чермак до її відкриття не дожив. Розпочавши мерську каденцію з порятунку репутації мафіозного міста, боротьби з мафією і увʼязнення Аль Капоне, був застрелений при виході з машини. Досі невідомо, чи не Рузвельту, який сидів поруч, призначалася ця куля. Через 4 роки після ЕКСПО, у 1938-му, Януш, який був автором першої будівлі з цілковитим бетонним каркасом в Станіславові – камʼяниці «Австрія» – з бетону зійшов на лід: підхопив естафету проєктування авторських Крижаних замків, які з 1933 року стали курортною привабою Ігл-Рівер взимку, бо донор льоду озеро Silver Lake глибоке, а крига тоді трималася від трьох місяців.

 

Найпопулярнішим транспортом в Ігл-Рівер згодом став снігомобіль, бо зимовий Вісконсин суперсніжний.

 

Проєктуючи життєздатні льодові замки не на піску, а на воді, тобто зі замерзлої води, висотою 6 метрів і вагою до 7 тонн, що збиралися спочатку з 300, потім з 2000 тридцятикілограмових кригоблоків 30×25×50 см, архітектор демонстрував крихкість світоустрою і те, що музика в льоді застигає не гірше, ніж у камені, лід – це камінь, який точить не вода, а повітря.

 

 

Втілювала креслення Януша пожежна служба руками пожежників і волонтерів, які різали кригу бензопилами на рівновеликі кригоблоки. Все це тривало майже 90 років, до глобального потепління – з іншими архітекторами, але тим самим кригодобувним обладнанням: пилою та конвеєром – системою, якою доставляють брили від озера до пікапа. Тільки раніше піднімали на домкраті автомобіль Ford і конвеєр повертали за допомогою колеса. Тепер Ford замінила гідравліка, а результат посилюється підсвіткою.

 

 

Такий замок – це айсберг, від якого відсічено все зайве, включно з водою під ним, він – єдиний, якого людство гарантовано переживе.

 

Про те, що воно віддалилося від екокатастрофи, свідчитиме відновлення традиції щорічного спорудження цих не забрудненим кольором монументів, атмосферно замінованих при народженні, що за чотири місяці життя змушені коротко унаочнити багаторічні процеси руйнування природою. Вона руйнує рукотворне: теплом, холодом, вологою, сухістю чи цвіллю – це її інструменти витіснення всього людського.

 

Витрачання на цей невидимий архітектурний кубізм, організовану в форму прозорість – це надзусилля заради миті, схвалення тимчасовості й незримості. Ці замки – художньо вмотивована будівельна дитячість, айскрем в архітектурі.

 

В наш час айскремації зазнало останнє дітище Януша у Станіславові, але він вже про це не взнав.

 

І якщо його останніми відомими проєктами були замки з криги, які нищить тепло, то станіславівський замок знищив холод безумного прагматизму.

 

Сам Януш прожив при ясному розумі 75 років і помер у 1957 (останнє фото – за рік до смерті). Фактаж про нього й історичні фоти – результат мого спілкування з його онукою Teresa Trausch, за що їй дякую.

 

Вона засмучена нашим ставленням до памʼяті.

 

 

04.02.2025