Якщо справді поява ШІ – це спроба створити мовну свідомість, відокремлену від людини, то Трамп – це те, що залишилось від тої людини, на прикладі якої це вдалось.
Мабуть, важко знайти спеціаліста, який має більше інсайдів про людський мозок від самого мозку, ніж «Англійський хірург» Генрі Марш. Це такий Черчилль від медицини, автор трьох бестселерів, в яких про найсакральніше – хірургію мозку – розповідається захопливо.
Останню на сьогодні книжку «І наостанок» (доступна в чудовому перекладі його колеги Андрія Мизака) він написав не з позиції нейрохірурга, а з погляду онкохворого пацієнта. Вона елегійніша за попередні і є свого роду громадською сповіддю невіруючого і вже не практикуючого лікаря з надзвичайним досвідом заглиблення в предмет. І починається з гуманного: рекомендації в жодному разі, без крайньої потреби, не робити собі МРТ голови.
Сам він кілька років перед тим легковажно і самовпевнено не втримався від цього, погодившись на програму дослідження мізків видатних людей. Отримана картинка різко розходилася з поширеним уявленням про сповільнене старіння мізків дієвих науковців і митців, які не припиняють тренування тіла й голови.
Після перегляду результату рішучість хірурга замінилась відчуттям безпорадності, впевненість – розпачем. Він побачив те, що десятиліттями спостерігав у пересічних мізках численних пацієнтів свого теперішнього віку: «переді мною було зображення власного зморщеного та висохлого сімдесятирічного мозку, сумна та зношена копія того, яким він колись був. Я дивився на невтішні білі плямки в підкірці, ознаки ішемічного ураження внаслідок проблем у дрібних судинах… Правди ніде було діти – мій мозок почав розпадатись…»
І це – «самовідкриття» неабиякої людини, талановитої й дієвої в різних галузях. А талант – це магія розуму, здатна діяти навіть коли засинає, сигналячи зі своїх снів, його самомотивація продовжує здорове життя мозку. Бо самомотивація – це розвинута форма самоконтролю.
Далі Марш підсумовує: «Нам не уникнути проявів старіння. Ми можемо лише відсунути їх у часі, якщо пощастить. Довголіття не завжди є перевагою. Можливо, нам не варто цього прагнути так відчайдушно… З віком у більшості з нас мозок поступово зменшується в обʼємі, і якщо ми доживемо до старості, він нагадуватиме висохлий волоський горіх, що плаває в озері спинномозкової рідини всередині черепа».
І ці слова – «гудок труби трубопроводу, що констатує нездійсненність мрій» Путіна, Сі & Со, які збираються омолоджуватися вічно пересадкою органів убієнних донорів. Все б вийшло, якби не мозок – він і є сама особа, накопичувач її якостей, включений у досвід тіла, субʼєкт переживань, емоцій, відчуттів, сприйняття болю і самоусвідомлення, і джерело намірів, створених на основі цього всього – того, що ніколи не зможе перейняти штучний інтелект. Надлюдською може бути тільки людина.
А щоб внутрішні зміни мозку не вилазили демонстративними сюрпризами назовні, залишаючись невідчутними для інших, і він не став «покинутим древнім містом», Марш радить, не покладаючи звивин, тренувати їх логічними задачами, складним читанням і засвоєнням нового, бо «мозок формується досвідом, руйнуючи звʼязки, які не використовуються».
Самим пацієнтам повну інформацію про незворотні зміни в їхньому мозку він волів не надавати, бо невтішна звістка про нього найболючіша, а самі вони змін зазвичай не відчувають, бо змінюються разом з ним. І чомусь високоосвічені політики у спілкуванні з Трампом обрали таку ж «докторську» манеру.
Мозок – це виробничий орган. Невичерпне, що народжує вичерпне. Виробництво може мати цикли. Але мізки, що нічого не продукують, можуть виробляти циклічну небезпеку вихлопами холостих ходів, які псують картину світу своїми впливами й вибраними позиціями: патерналісти завжди обирають популістів у тому ж пориві, з яким жлоб замовляє в ресторані блатний шансон, а розплачуватись доводиться решті муками прослуховування. Так само підприємливі мусять платити за виборчі помилки бездіяльних.
Бо популіст – це той же патерналіст, який так вдало наобіцявся, що став політиком. Якщо народ отупляє рівень власної влади, обираючи її з популістів, то потім вона, закріпившись, отуплятиме його.
І от два відповідники з видимо просілими мізками одночасно займають верховну владу, і в їхніх боржниках опинився весь світ, раптом оторопіло виявивши, що затиснутий між авторитарними маразмо-жлобократією зліва і психо-танатократією справа, які оскаженіло кидаються з усіх боків, намагаючись відкусити собі шматки здорового земного тіла, ніби органи, необхідні для підсадки невмирущості.
Дві протилежності, що зійшлись на одному.
Вдавано хитрий борець з вітряками Трамп пустився чужого берега, бо не бачить берегів далеко не метафорично, манимий уявним блиском мінералів і нагород. Його рай в одній голові – безмежні повноваження з «зухвалення» рішень. Якщо в голові чуються голоси – значить там Рада миру. Хочеш стати голосом в голові Трампа – заплати мільярд.
В окропленому сльозами обрáз листі до Норвегії він зупинив «понад 8 воєн» – бо не знає, яке число йде після 8, він не в курсі про десяткову систему числення, бо пустеля в його голові неозора, як Гренландія. Якщо гора породжує гору, то порожнеча – порожнечу. А відсутність знань породжує вандалізм. Бо важко не цінувати те, що пізнав, історію чого вивчив, природу зрозумів. Трампу надзвичайно легко, він не ходить на МРТ, дослуховуючись до Марша, йому вистачає повноважень, щоб самому призначати собі рівень IQ, з висоти якого єдині політики, яких він назвав дуже розумними, – Кім Чен Ин, Сі Цзіньпін, Орбан і, звичайно, путін.
Останній – вдавано безхитрісний, з голосом доброї бабушки на пиріжках. Він не вдягає високу тулію і лампаси і не присвоює собі звань типу генералісимуса як лукашенко, чи медальок героя росії, залишаючи цю «пєрхоть» для диверсійної дрібноти типу деркача. Його відзнаки – смерті. Його зіркою героя має бути вбита країна. Крупносерійний маніяк, позбавлений рутинної необхідності власноруч вбивати і членувати тіла, гормональну сатисфакцію він отримує від чисел, статистики і трансгресії кривавих повеней на мапах.
Хижість обох розвивається з роками, унаочнюючи помутніння кришталика мозку. Падіння когнітивних спроможностей навіть на якийсь десяток відсотків може змінити картину світу в твоїх очах і твій образ в його – це обходиться дорого собі. Погіршення в головах всевладних обходяться дорого всім. Як і взагалі надмір повноважень в одній голові. Необмежена влада – найкраще добриво для маразму. А маразм – це коли на зміну розуму приходять ідеї.
"І наостанок" про земне. Спільна поведінкова ідея обох – повна відмова від випивки. Один не витримав випробування нею, втрачаючи притомність, у другого навпаки, чекістську перевірку не пройшла вона. І якщо від надмірного вживання мозок відсиріває, то від абсолютного довгорічного непиття черствіє його гра і схиблюється дзен. В результаті підпорядкований світ зайшов туди, де, за констатацією Каї Калас, «ситуація така складна, що це гарний момент, щоб почати пити». Це можна сприйняти як персональне звернення – може би ці дуали, прислухавшись, відволікалися від руйнувань і хоча б з похмілля думали більше про вічне, ніж про неозоре, не про територію, а про час.
Як робить мудрий невтомний доктор Генрі Марш, не відмовляючи собі у вині, і навіть з віком покращуючи світ і стимулюючи його заблукале прозріння, котре може ще встигнути виставити їм діагнози, щоб врятувати під сам кінець нас.
28.01.2026