Витинанка Дарії Альошкіної, 2003 р.
Сивіла – провидиця – один із центральних міфологічних образів, що трансформувався у християнський контекст і навічно застиг на фресках Мікеланджело у Сикстинській капелі. Провидиця – це уособлення трансцендентного, поза буденним сприйняттям. Кассандра – помежевий образ і ця межовість інтерпретується через декілька факторів. Найперший – демонструє її як жінку, яка відмовляється виконувати волю брата, а від так відступає від тої символічної ролі, яка заготовлена для неї у троянському суспільстві. По-друге, Кассандра наділена даром пророкування, який вирізняє її з-поміж іншим, але попри це «дар» оберВажливість мітологічних фігур, які провокують рефлексію і їхнє використання як інтерпретації моделей сучасності, саме в тому, що вони видаються універсальними. Відтак художній твір постає частиною ритуальної практики, кінцевою метою якої є актуалізація мітологічного знання.тається для неї своєрідним прокляттям, оскільки вона здатна пророкувати лише нещастя, і більшість з тих, кого вони стосуються вважають її божевільною та не довіряють її словам. Видається, що героїня повністю не посвячена у власне ремесло – одночасно знаходиться у двох світах, відколи відмовляє Аполлону. У цьому контексті якраз показане те, що «дар» сам по собі є неможливим – бог не може відібрати те, що «віддав». Сама ж Кассандра, власне, витіснена з обмінних суспільних процесів, хоча саме ці процеси визначають її подальше життя, зокрема її долю як бранки переможців. Її голос, зір – це перед усім складний символічний комплекс, який ілюструє суспільство, де реалізується її «дар».
«Голос» Кассандри – це маніфестація чистої думки, ейдосу. Він, зокрема, маніфестує її присутність для інших, адже пророцтва звернені до іншого. Її слова передбачають зустріч з реальним для того, хто їх чує, і ця зустріч є небажаною та неприємною, тому, власне, і відбувається відсторонення. Сама ж героїня підсилює це, виставляючи своєрідну межу не лише ментальну, але й фізичну, наприклад закриває часто обличчя від того, кому озвучує свої думки. Але попри цю відстороненість героїня зберігає зв'язок з тим, що є для неї важливим, зокрема вона не позбувається речей, котрі асоціюється у неї з тим, кого вона любить, смерть якого відбувається фактично на її очах. Очі героїні викликають не менше тривоги, аніж її голос. Вони репрезентують у собі дзеркало, де суб’єкти можуть зустрітись із своїм власним відображенням. Можна стверджувати, що Кассандра водночас становить і зовнішньою і внутрішньою перспективу для інших, як небажана вежа для Мопассана, яку видно звідусюди. Тобто голос і погляд цієї жінки проступають на поверхню, яким би чином інший не намагався приховати власну суть. Вона демонструє брак у символічній системі, те, що випадає з порядку речей. Голос для самої Кассандри не є емпіричним, оскільки він не винесений назовні. Коли вона віщує, то цей голос виноситься назовні і стає законом для іншого.
Багато досліджень, що стосуються образу «Кассандри» обмежуються окремими аспектами, зокрема зосереджуються на вузькомітологічних або історичних контекстах, без спроби інтегрувати різні культурні й літературні традиції. Літературознавча праця «Інтермедіум Кассандра», над якою працював колектив авторів – Софія Варецька, Світлана Маценка, Діана Мельник, Ярина Тарасюк, Оксана Левицька, Наталія Мочернюк та Євген Нахлік розкриває багатошаровий образ провидиці Кассандри. Сама праця слугує завершенням багаторічного проекту, який реалізувався у кризовий час, що робить цей досвід вкрай цінним, найперше для авторів. Він передусім дозволив учасницям вийти за межі власного досвіду і розглянути сучасність через міт.
Праця складається із двох розділів – «Кассандра Лесі Українки: образ, текст, інтермедіальні виміри» та «Кассандра в інтермедіальному контексті: голосотворення, візуалізація, віртуалізація, інсценування, озвучення, метафоризації». Перший розділ, що є фактично спільною працею чотирьох авторок: Софії Варецької, Світлани Маценки, Діани Мельник та Ярини Тарасюк зосереджений на аналізі драми Лесі Українки і розглядає декілька вимірів. Зокрема, найперше висвітлюється: проблема вини, просторова реальність художнього твору, «голос» (крик, мовчання, голос іншого, метафізичний голос, прозопопея, сам пророчий голос, інтимний голос, голос юрби), «візії» (візуальну поетика, що, власне, інтерпретує всебачення героїні, окрім того аналізується оптика війни) та поєднуються всі ці виміри через своєрідне снування художнього світу, що таким чином виявляє його медійний потенціал. Другий розділ розширює тематичне поле завдяки дослідженням інших авторів, які звертаються до образу Кассандри. Цей розділ характеризується масштабним підходом до осмислення проблематики, оскільки кожен із згаданих авторів представляє своє бачення образу Кассандри та його втілення у художніх та суспільних процесах.
Якщо розглянемо більш детально перший, так-званий колективний розділ дослідження, то побачимо, що дослідниці подають глибокий аналіз, зокрема концепту вини, що долає мовний скепсис як такий. Мовне вираження вини Кассандри, як вважають авторки – це складне поєднання її власних пророчих знань, які не отримують визнання і відчуття провини за те, що вона не може вплинути на події, навіть знаючи їх заздалегідь. Це не просто слова, а вираження глибокого внутрішнього конфлікту, сумнівів і жаль, які підкреслюють її моральну відповідальність, навіть якщо вона не може змінити хід історії, до того ж те, що вона транслює собою наратив долі слугує визначенням самого світу людських відносин. Щоб продемонструвати можливості цього концепту, авторки дослідження розглядають його у кількох вимірах, зокрема у мітологічному, соціальному та філософсько-екзистенційному і на основі цього роблять висновок про наскрізний характер вини та вказують на його зв'язок із різними залежностями модерної людини.
Далі авторки розглядають художній простір драми як носій культурних значень і найперше окреслюють топографію у «Кассандрі». Таким чином їм вдається виділити об’єкти, які означують межовість та відмежування від реальності, що є ключовими елементами, які вирізняють атмосферу трагедії та відображають внутрішній світ героїні і її взаємодію з іншими персонажами, а також з навколишнім світом. Окрім того, дослідниці розглядають суспільну значимість певних об’єктів, зокрема майдану, храму, і т.д. Щодо храму – то він репрезентує сакральне місце, розглядається як точка перетину земного та божественного, точка контакту між людським світом і вищими силами. Він по суті є уособленням самої героїні, образ якої оскверняється симулякром віри – Троянським конем, якого з завзяттям приймає суспільство. Простір передбачає чітку диференціацію на приватне та суспільне, де для жінки передбачене спеціальне «місце», в якому вона провадить комунікацію, своєрідний перформанс її «ролі», але вона не може говорити «назовні», політично з цього «місця» - лише за умови, якщо інший ступає на її «поріг», таким чином це «місце» набуває державного значення.
Щоб підсилити атмосферу та підкреслити внутрішній стан героїв, зокрема Кассандри – для цього у драмі Лесі Українки «Кассандра» використовуються візуально-оптичні засоби. Зокрема, гра світла і тіні за словами авторок дослідження структурує простір як такий, а також дозволяє акцентувати на окремих елементах, які мають вагоме семантичне та ідейне значення. Їх доповнюють звукові образи, які розкривають загрозливий простір війни та карнавальний простір бенкету перед знищенням Трої.
Пізніше дослідниці розглядають саме поняття голосу, підкреслюють його властивості, які є позамедіальними, говорять про його перформативність, яка демонструє вразливість суб’єкта. У художньому творі, зокрема, у драматичному тексті голос слугує виявом тілесності й засобом вираження та інсценування. Розглядаючи драму «Кассандра» дослідниці виділяють окремі аспекти: голос автора і голос тексту, голос мовчання, голос Іншого, голос мовчання як голос письма, метафізичний голос, прозопопея: голос Кассандри як оприсутнення Долі, пророчий голос, голос-крик, інтимний голос протистояння голосів, голос юрби, співочий голос – врешті вони узагальнюють і стверджують, що голос тексту – це комплексний голосовий феномен, і не лише стосується окремої дійової особи.
Ще одним звуковим феноменом, на який спрямована увага дослідниць є «крик». Вони звертаються до досліджень, які зокрема аналізують античну скульптуру, згадують Лессинга, який наголошував на важливості крику у літературі. Згодом зосереджуються на перетворенні крику у музику, де він постає виявом волі – для цього використовують музичний доробок Рихарда Вагнера. Аналізуючи тлумачення крику у філософії Фридриха Ніцше, авторки стверджують, що музика – це модель діонісійно-екстатичного мистецтва, а образність парадигматична мистецтву, підпорядкованому аполлонівському началу. Крик означує межі літератури, він може з’явитися у літературі як форма висловлювання, позбавлена правил. Авторки дослідження простежують вираження діонісійного начала пов’язаного з криком у «Кассандрі» Лесі Українки та його поєднанням із аполлонівським. У драмі присутнє багатоголосся, яке перетворюється на протягнуте у часі виття.
Окрім того дослідниці розглядають візуальний потенціал драми Лесі Українки, говорять про те, що драма формує візуальний досвід, що пізніше перетворює його на зорове переживання читача. Для цього вони задіюють філософський контекст зорового сприйняття, описаний, зокрема, у дослідженнях – Вальтера Беньяміна, Анрі Бергсона, Жиля Дельоза та Моріса Мерло-Понті. Оптика (а саме фокусування, зміна перспектив, планів зображення, віддзеркалення, гра світлотінню), що представлена у драматичному творі, на думку авторок дослідження, робить виразною кінематографічність творчої манери письменниці та віддзеркалює систему взаємозв’язків. Сама Кассандра репрезентує собою своєрідний медіум, що забезпечує динамічність і цілісність тексту.Літературознавча праця «Інтермедіум Кассандра» — це надзвичайно важливий внесок у сучасне літературознавство, яке відкриває нові горизонти для розуміння як літературних, так і філософських аспектів, це також глибоке дослідження, яке торкається найбільш актуальних тем та проблем сучасної культури.Літературознавча праця «Інтермедіум Кассандра» — це надзвичайно важливий внесок у сучасне літературознавство, яке відкриває нові горизонти для розуміння як літературних, так і філософських аспектів, це також глибоке дослідження, яке торкається найбільш актуальних тем та проблем сучасної культури.
У підрозділі «Оптика війни», на думку авторок дослідження, «війна» як така у контексті драми Лесі Українки подана постгероїчно, нагадує певне тло, довкола якого розгортаються драматичні події, її оптика – виключно жіноча. Зовнішній чоловічий світ провадить діалог з внутрішнім через служниць. Також у цьому підрозділі приділена увага проблемі війни та пам’яті. Дослідниці заявляють про важливість мітологічних фігур, які пізніше провокують рефлексію читачів та провокують їхнє використання як інтерпретації моделей сучасності. Вони видаються універсальними саме через задіяння мотивів снування, прядіння, ткання, вплітання та ін., що представляють собою метафору творення світу. Художній твір видається частиною ритуальної практики, кінцевою метою якої є актуалізація мітологічного знання.
Другий розділ представляє інтермедіальний контекст образу Кассандри, поглиблює та розширює його розуміння. Тут можна побачити імена як і заявлених у першому розділі, так і нових дослідників. Світлана Маценка досліджує феномен голосу в оповіданні німецької письменниці Кристи Вольф «Кассандра». Дослідження цього твору представляють одні з найвідоміших інтерпретацій мітології в сучасній літературі. Ярина Тарасюк говорить про «принцип Кассандри», що дозволяє збагнути кризу сучасного світу, спираючись на роман «Дзеркало Кассандри» французького письменника Бернара Вельбера. Євген Нахлік зосереджується на долевизначальних проблемах твору і провадить їхній аналіз. Наталія Мочернюк розглядає мотив Кассандри в українській поезії 20століття та окреслює «синдром Кассандри». Світлана Маценка, Діана Мельник та Оксана Левицька неминуче розглядають світ живопису, музики та театру, пов’язаний з образом Кассандри. Підсумовуючи, Софія Варецька вказує на потужний виражальний потенціал цього образу та його значний вплив на різні сфери людського життя, зокрема у бізнес-середовищі, психології, екології, політиці та інформаційній сфері.
Літературознавча праця «Інтермедіум Кассандра» — це надзвичайно важливий внесок у сучасне літературознавство, яке відкриває нові горизонти для розуміння як літературних, так і філософських аспектів, це також глибоке дослідження, яке торкається найбільш актуальних тем та проблем сучасної культури.
Ця праця характеризується сміливим підходом до аналізу драми Лесі Українки «Кассандра» та сучасних літературних текстів через призму образу Кассандри. Одною з особливостей цієї праці є також її міждисциплінарний характер. Автори активно залучають концепції з філософії, культурології, психології, соціології і т.д., що дозволяє розглядати літературні тексти в більш широкому контексті. «Інтермедіум Кассандра» стає важливим інструментом для тих, хто прагне зрозуміти, що література не лише відображає реальність, а й формує наше сприйняття світу.
15.01.2025