Два роки Росію бойкотували майже всі світові книжкові ярмарки. Пишу «майже», бо, може, десь в Індії чи Китаї російська книжка була присутня. Франкфуртський книжковий ярмарок мужньо протримався два роки і не пускав імперію зла під свій кілометровий дах.
Але цього року 76-й Frankfurter Buchmesse зробив виняток для видавництва «Ексмо» (зрештою, в Україні досі непідсанкційного). Чим знамените це видавництво? Зокрема тим, що доволі успішно монополізувало книжковий ринок України, скуповуючи книгарні. Це було легко. Утворене в 1991 році видавництво не мало в Україні конкурентів. Наші видавництва з того самого року стали занепадати, видання книжок впало до мінімуму, не витримавши конкуренції з дешевими книжками з Росії.
Причина була проста: в той час як Єльцин для російського книговидання зробив розмаїті вигідні преференції, наш Кучма, який ще недавно був за паспортом «русскім» і радо співав з мадам Тумановою «Падмасковниє вєчєра» («я Людміла Туманава і ета нє пєрєводіцца»), не вдарив пальцем об палець для українського книговидання. Видавництва зникали, книгарні перетворювалися на бутики, а російська книжка під напнутими вітрилами запливала у найвіддаленіші куточки України.
Ціла зграя українських письменників, які засідали у парламенті, спокійно на все це дивилася. Бо й чому б то метушитися? Їхні книжки, ба навіть багатотомні зібрання творів, продовжували виходити.
І щойно «другий» Кучма послабив податки для української книжки. Цього, як і багато чого іншого, росіяни йому не вибачили і влаштували «Україну без Кучми», на що повелося чимало наших щирих патріотів.
Й ось сьогодні відбулося відкриття FBM, який триватиме до 20 жовтня. Урочисто відкрився і російський стенд. Наші запланували там якісь протестні акції. Шкода лише, що не спохопилися раніше. Можна було б уважно дослідити видання «Ексмо» не так на тему України, як на тему самої Німеччини. Мабуть, німців зворушили б цитати з деяких книжок. Може, й більше, ніж плакати з видами на розбомблені наші міста.
Їх би могли привабити такі автори, як Игорь Прокопенко «Спросите Сталина. Честный разговор о важном сегодня» або Иосиф Дискин «Новая Россия. Коридоры возможного», Николай Стариков «Как предавали Россию», Никита Михалков «Бесогон» і «Бесогон-2». Німці там знайшли б чимало цікавого для себе, як і в багатьох інших книжках цього видавництва, які на стенд не потраплять. А шкода.
Особливо шкода, що там не буде книжки вочевидь божевільного Євґєнія Сатановского (предки якого з нашого Сатанова) «Книга войны». Дуже цікава книжка. Там здебільшого про Україну, але є й про Німеччину.
На повідомлення, що німецький уряд виділив 100 млрд євро на військові витрати, автор реагує так: «Наконец-то у нас появится достаточное количество мишеней, целиться в которые будет особенно приятно. Ах, как славно горели немецкие танки под Москвой и Ленинградом, Кенигсбергом и Варшавой, Берлином и Будапештом, Веной и Прагой!»
«Как минимум, Рейхстаг в этот раз не уцелеет ни в каком виде. Да и насчёт единой Германии большие вопросы».
«Ей объединиться дали? Дали. Горбачёв лоханулся, а Ельцин его дело продолжил, развил и углубил. Зря, конечно, но пока пускай до поры побудет Германия в своём нынешнем, объединённом виде».
Реакція на заборону в Саксонії російської символіки: «Интересно, когда в Германии свастику разрешат?»
Далі він повідомляє, що Олаф Шольц – «внук Фридриха фон Шольца, группенфюрера СС».
Не обійшлося і без заїждженого фейку: «Что там насчёт военно-биологических лабораторий на Украине, в которых немцы вместе с американцами биологическое оружие разрабатывали?»
«77 лет с войны прошло – ничего не изменилось. Не забыть бы, когда в итоге всего этого придёт пора в очередной раз брать Берлин, их Рейхстаг/Бундестаг снести под ноль, чтобы и следа от него не осталось».
«Одно только слово по этому поводу в адрес Германии вспоминается: хундершвайнедрек».
Не далеко від Сатановского утік Боріс Корчевніков з серією книжок «Миссия России», де знову ж таки пульсує благодатна ідея на тему «можем повторіть».
У книжках «Ексмо» послідовно пропагується твердження, що не Росія напала на Україну, що вона лише «сработала на опережение», висловлюється сумнів у сенсі «существования Украины как отдельного независимого государства». Розповідається про те, як «идёт зачистка её нацистов и уничтожение военной инфраструктуры, которая может и должна была быть использована против России».
«Операция по демилитаризации и денацификации Украины идёт своим чередом, – переконує той же Сатановскій і далі верзе неймовірну ахінею: – По сравнению с тем, как в таких случаях действуют американцы, идёт она "в белых перчатках", без привычных им ковровых бомбардировок, которые сравнивают с землёй целые города, и поголовного уничтожения не только войск противника, но и гражданского населения».
«Ексмо» видає щороку тисячі й тисячі книжок різноманітної тематики. Невідомо, як їм це вдається, але вони також видають сучасну зарубіжну літературу, в тому числі випущену у видавництвах, які заявили, що бойкотують Росію.
Серед продукції «Ексмо» є маса книжок з історії Росії. Причому любуються вони в старовинних «помещичьих усадьбах», а водночас оспівують большевиків, які ті усадьби нищили. Оспівують «бєлоє двіженіє», але й Лєніна зі Сталіним. Цікавинка, яка мене подивувала: серед новинок понад два десятка лише документальних книжок, присвячених Освєнциму-Аушвіцу. Стільки ж і художніх. Що б це мало означати?
Війна в Україні втілилася в сотні публіцистичних і художніх видань, в яких автори скиглять за втраченою Україною.
Зокрема, особливо побивається Нікіта Міхалков: «Культурный сепаратизм, отрыв от общерусской культуры для Украины губителен, но стремление к самостоятельному бытию при этом огромно, что можно считать главной бедой и неразрешимой антиномией Украины. Трубецкой и Савицкий сходились в том, что украинский национализм свидетельствует о провинциализации духа, утрате чувства единой общерусской задачи, грандиозной по существу и размаху».
Старичок вже на ладан дихає, але разом з випарами алкоголю верзе ту саму ахінею про те, що американці «оккупировав Украину и используя её в качестве плацдарма, напали на нас, на Россию. Бандероукраина, эта колония США – таран Запада против России. Когда-то Константин Леонтьев сказал, что чехи – это оружие, которое славяне отбили у немцев и направили против них же. Сегодня впору говорить, что укры – это оружие, которое Запад отбил у Русского мира и против него же направил, чтобы славяне убивали славян».
Інші автори співають зі старичком в одному хорі: закликають «зачищать Украину всю, до бывшей советской границы», не залишивши Захід американцям і європейцям, бо, мовляв, тоді саме звідти нова війна почнеться: «Слишком туда много нациков набежало».
Що тут казати... Росія все правильно, з точки зору своїх збочених інтересів, робить. Промивання мізків відбувається на високому рівні. Знімаються відповідні «патріотичні» фільми, видаються книжки про велику Росію, про ідилічне імперське життя, про видатних полководців, частина з яких фіктивні, вливаються мільйони рублів на пропаганду.
На жаль, ми їм тим самим відповісти не в стані. І не тільки тому, що війна. Бо й до війни було те саме.
16.10.2024