За відомостями, наведеними у статті Валентина Громової та Миколи Дубини (без поклику на джерело), у виставі за п’єсою Котляревського «Наталка Полтавка» «Наталка-Слободівна була неповторна, вона до сліз зворушувала глядачів», так що навіть
«Марія Заньковецька, яка в той час разом з М. Садовським перебувала в Галичині, на знак глибокої поваги подарувала Слободівні одяг, в якому сама виконувала роль Наталки»¹.
Це схоже на легенду, бо Слободівна-Крушельницька могла зустрітися із Заньковецькою хіба що у Станиславові, куди та приїхала між 7 і 10 листопада 1905 р. і де 30 листопада на сцені музичного товариства імені Монюшка відбувся її перший виступ у Галичині: зіграла наймичку Харитину в драмі у п’яти діях «Наймичка» Івана Тобілевича, яку поставив львівський театр під керівництвом Миколи Садовського². Зустріч була ймовірною, бо чоловік Крушельницької Антін у 1902–1905 рр. працював гімназійним учителем у Коломиї, а в 1905–1908 рр. – у Станиславові і бачив тріумфальний галицький дебют Заньковецької у ролі наймички – про нього як очевидець він опублікував у «Буковині» допис «Наш театр (На основі вражінь з гостини львівської трупи М. Садовського в Станіславові)», у якому відзначив:
«<…> тільки ся артистка в ролі Харитини і Садовський в ролі хазяїна Василя Микитовича – отсе й цілий інтерес до сеї драми.
Саля переповнена, доставляють крісла, бо афіші заповіли перший виступ Марії Заньковецької. <…> її гра займала нас за душу, ми бачим не гру, але житє, повне житє із ріжними, найріжнійшими проявами… <…> в “Наймичці” головною атракційною силою була гра д. Заньковецької»³.
Свій хвалебний відгук розвинув Крушельницький у дальшому поданні статті:
«А вже не штукою, але житєм – переживанєм <…> є гра Марії Заньковецької. <…> як не вибухнуть пристрасти, як не відограється в четвертім акті “Наймички” страшна сцена між Заньковецькою а Садовським… сцена, яка дрожю перейме інтеліґентних слухачів… сцена, яку мало вистудіювати – до якої муситься мати талант – от тоді вилонюється перед нашими очима артистка Марія Заньковецька в повній силі своєї гри…»⁴.
Описав Крушельницький і те, що
«на виставі “Наймички” обсипано Заньковецьку дощем цьвітів (до чого причинилися вчасти коломийці, які прибули на те представленє), при чім піднесено їй вінець від артистів і кіш цьвітів, спільний від станіславівців і коломийців <…>»⁵.
Можливо, на станиславівській виставі «Наймички» разом із чоловіком була Марія Крушельницька, яка, звичайно, не могла пропустити нагоди побачити гру славетної артистки. Щоправда, 12 листопада 1905 р. Крушельницька народила сина Івана в Коломиї, де тоді жила родина. Тому не можна з певністю сказати, що 30 листопада змогла приїхати до Станиславова на виставу «Наймички». Хоча за сприятливих обставин могла й прибути і долучитися до вітання Заньковецької «дощем квітів», а відтак разом із чоловіком знайти можливість поговорити з нею.
Заслуговує на увагу згадка тодішнього актора Руського народного театру Івана Рубчака (*1874–†1952) про те, що Заньковецька
«любила збирати народні українські строї з різних районів. <…> Коли їй хто з жінок давав якусь частину народного вбрання, вона теж давала взамін східноукраїнські строї. Багато дечого зі свого гардеробу вона роздала нашим жінкам»⁶.
Чи не в такий спосіб – обміну народними строями – Марія Крушельницька й отримала від Заньковецької у Станиславові театральне вбрання з ролі Наталки Полтавки?
У Станиславові глядачі мали змогу насолоджуватися грою Заньковецької також у комедії «Суєта» Карпенка-Карого (І. Тобілевича), що засвідчив А. Крушельницький у розлогому відгуку, зазначивши, що в цій виставі
«Ролю Наташі відограла п. Заньковецька, виступаючи в ній удруге в Станіславові. <…> Ся знаменита артистка дала нам маленький зразок, як славно виходять у неї ролі інтеліґентних жінок. З невеличкої, зрештою, ролі витворила вона не затерту в пам’яти видців креацію перерідної [виродженої, звироднілої, відірваної від народу⁷. – Є. Н.] аристократки… <…> Комедію “Суєту” грали у нас двічі, з великим успіхом»⁸.
Це свідчення очевидця дає підставу спростувати твердження Богдана Козака, наче у виставі «Наймичка» 30 листопада 1905 р. «був єдиний виступ М. Заньковецької у Станіславові»⁹.
Обидві станиславівські вистави «Суєти» відбулися не пізніше 5 грудня 1905 р. ., бо цього дня театр виїхав до Стрия¹⁰. Можна припустити, що Марія Крушельницька разом із чоловіком спостерігала за перевтіленням Заньковецької також у ролі Наташі у станиславівській виставі «Суєти».
Проте Заньковецька не могла бачити сценічні виступи Слободівної під час своїх гастролей Галичиною від листопада 1905 р. до квітня 1906-го (Станиславів – Стрий – Перемишль – Львів), бо та завершила професійну акторську кар’єру ще чотири роки тому. Та й тимчасово повернутися на сцену в середині листопада – на початку грудня 1905 р., коли в Станиславові гостювала Заньковецька, Крушельницька навряд чи фізично могла, бо, як вище згадано, 12 листопада цього-таки року народила в Коломиї сина.
За спогадами І. Рубчака, на початку грудня 1905 р. вся трупа протягом одного дня відвідала гуцульське свято в Коломиї, де ввечері також показали «Наймичку» із Заньковецькою в головній ролі¹¹. Однак, не знайшовши жодних підтверджень описаним подіям, коломийські краєзнавці й театрознавці Богдан Волошинський і Микола Савчук доводять, що «І. Рубчак, який на час писання своїх мемуарів перебував у досить поважному віці, дещо змістив події й дати» і те, що насправді стосувалося зіркового виступу його дружини К. Рубчакової та М. Садовського в опері Семена Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм», відіграній у Коломиї 28 жовтня 1905 р.,
«він майже через пів сторіччя подав на папері як опис сценічного тріюмфу М. Заньковецької та її атракційного вшанування, нібито виявленого гуцулами в Коломиї у грудні 1905 р.»¹².
Тож бачити гру Заньковецької та спілкуватися з нею у Коломиї Крушельницькій не випало.
Довелося мені перевірити й таку інформацію у галицькій пресі. Василь Лукич іще давніше в «Зорі» від 27 травня 1894 р. повідомив, що «Руська Бесіда» будує у Львові «літній театр» з новими декораціями, у якому, «почавши від липня <…> гратиме трупа “Руської Бесіди” з найліпшими артистами товариства М. Садовського, котрі прибудуть з України», зосібна Заньковецькою та Садовським, і що «з нових творів сполучене товариство артистичне» поставить п’єси «Світова річ», «Модний жених», «Рябина», «Війт заламейський», «Quem di оdere» («Учитель»), «Циганка Аза», «Украдене щастє», «Катря Чайківна», «Мужичка» та ін. Тож редактор «Зорі» закликав «земляків» «пізнати найсьвіжійший репертуар в інтерпретациї найліпших сил драматичних, котрими в теперішній хвилі розпоряджуємо»¹³. Проте окремий літній театр з новими декораціями так і не був побудований, як видно зі звістки в «Ділі» від 11 серпня того-таки року, що Руський народний театр «загостить незабаром» до Львова і даватиме вистави в літньому будинку польського театру, дирекція якого погодилася «віднаймати» цей будинок українському театрові на три дні щотижня¹⁴. Однак і цей анонс не справдився. 28 серпня «Діло» пояснювало, що перед Галицькою крайовою «виставою» (виставкою-ярмарком культурних і цивілізаційних здобутків, що тривала у Львові від 5 червня до 10 жовтня 1894 р.), виділ «Руської Бесіди» «носився з гадкою спровадити до Львова трупу україньску [наддніпрянську. – Є. Н.] або бодай якесь число знатнійших україньских артистів і артисток – і навіть вів в тім напрямку переговори», але до того не дійшло. Та й добре, констатувало «Діло, що так сталося, бо «сезон виставовий» не приніс сподіваного прибутку ні «купцям і промисловцям у Львові», ні тутешнім «театрам та концертам»¹⁵. Руський народний театр повернувся до Львова із зимово-літніх гастролей галицькими містами щойно 3 вересня 1894 р. й наступного дня почав давати вистави у готелі Жоржа в залі товариства «Фрозін»¹⁶.
А Заньковецька тим часом у червні – липні 1894 р. гостювала з трупою М. Садовського в Житомирі, Бердичеві й Умані, у серпні – до перших днів вересня відпочивала перед початком нового театрального сезону, відтак від 11 вересня (усі дати за ст. ст.) перебувала на гастролях у Миколаєві¹⁷.
З іншого боку, немає відомостей про те, що Слободівна під час своєї акторської кар’єри могла гастролювати з галицьким театром у Наддніпрянській Україні чи самостійно виступати на тамтешній сцені. За моїм простеженням (за галицькою і буковинською періодикою) сценічної долі Слободівної упродовж 1893–1897 рр. і до травня 1898 р., а відтак від листопада 1900 р. до початку жовтня 1901-го цього аж ніяк не могло бути. Та й літопис життя і творчости Марії Заньковецької (щоправда, скорочений) не реєструє перетину її життєвих доріг зі Слободівною-Крушельницькою¹⁸.
Радше можна припустити, що Заньковецька подарувала одяг, у якому виконувала роль Наталки Полтавки, якійсь іншій артистці Руського народного театру, яку бачила на сцені в цій ролі. Наприклад, згадуваній Марії Фіцнерівні-Морозовій, яка в 1897–1900 рр. у складі мандрівних труп Івася-Мороза і Манька гастролювала в Наддніпрянській Україні, Москві, Сибіру, на Далекому Сході (Владивосток), Північному Кавказі, а на початку листопада 1900 р. повернулася з Владикавказа до Львова¹⁹ і вже 30 листопада цього-таки року виступила тут у ролі Наталки Полтавки у виставі Руського народного театру²⁰. Певно, цю роль вона грала й на гастролях у Російській імперії, де також здобула загальне визнання. Була роль Наталки Полтавки й у репертуарі Людмили Ванди Петровичевої, яка, за її спогадом, захоплювалася грою Заньковецької, виступаючи поруч із нею у виставах Руського народного театру в галицьких містах у сезоні 1905–1906 рр.²¹ (точніше від листопада 1905 р. до квітня 1906-го). Успішно виконувала роль Наталки Полтавки й перша вишколена галицька співачка Філомена Лопатинська – у виставі трупи «Тернопільські Театральні Вечори» під керівництвом Леся Курбаса (1915–1916). Впадає в око, що в 1916–1917 рр. Лопатинська виступала на Наддніпрянщині з новоствореним «Товариством українських артистів при участі М. К. Заньковецької та П. К. Саксаганського». Саме тоді Заньковецька могла подарувати їй своє убрання для ролі Наталки Полтавки, розуміючи, що сама вийшла з того віку, щоб грати цю роль.
Отакі наразі результати пошуків щодо верифікації гаданого перетину доріг Марії Слободівної-Крушельницької та Марії Заньковецької. А все врешті впирається в культуру біографічних публікацій: усі наведені відомості мають бути сумлінно задокументовані (з покликами на джерела).
________________________
¹ Громова Валентина, Дубина Микола. Марія Слободівна – акторка і письменниця // Український театр. 1987. № 5. С. 24. Цю інформацію (також без поклику на джерело, але, мабуть, за статтею тих авторів) повторено у книжці: Крушельницька Лариса. Рубали ліс… (Спогади галичанки). Львів, 2001. С. 18.
² Козак Богдан. До проблеми діяльності Руського народного театру Товариства «Руська Бесіда» під дирекцією Миколи Садовського (1905–1906) в документах, листах, польській та українській пресі // Вісник Львівського університету. Сер. мистецтво. 2015. Вип. 16. Ч. 2. С. 108–109.
³ Крушельницький Антін. Наш театр. (На основі вражінь з гостини львівської трупи М. Садовського в Станїславові) // Буковина. 1906. Ч. 15. 3 (16) лютого. С. 1, 2.
⁴ Там само. Ч. 16. 5 (18) лютого. С. 2–3. Датовано: «В С т а н ї с л а в о в і, в груднї 1905» (Там само. С. 3).
⁵ Там само.
⁶ Рубчак І. Д. В Галичині // Вінок спогадів про Заньковецьку / Упорядкували О. Ватуля, П. Долина, П. Перепелиця. Київ, 1950. С. 136.
⁷ Від слова перерід – зерно, насіння, що втратило чистоту свого сорту (Словник української мови : в 11 т. Київ, 1975. Т. 6. С. 266).
⁸ Крушельницький Антін. Наш театр. (На основі вражінь з гостини львівської трупи М. Садовського в Станїславові) // Буковина. 1906. Ч. 14. 1 (14) лютого. С. 3.
⁹ Козак Богдан. До проблеми діяльності Руського народного театру… С. 109.
¹⁰ Станиславівська польська недільна газета в числі за 10 грудня повідомила, що Руський народний театр виїхав зі Станиславова до Стрия у вівторок – отже, 5 грудня (Ruski nar. teatr // Kurjer Stanisławowski. 1905. Nr. 1055. 10 grudnia. S. 2). Цю дату вибуття театру зі Станиславова до Стрия обґрунтовано у статті: Козак Богдан. До проблеми діяльності Руського народного театру… С. 109.
¹¹ Рубчак І. Д. В Галичині // Вінок спогадів про Заньковецьку / упорядкували О. Ватуля, П. Долина, П. Перепелиця. Київ, 1950. С. 131, 133–134.
¹² Волошинський Богдан, Савчук Микола. До питання про гастролі Руського народного театру товариства «Руська бесіда» під дирекцією М. Садовського (1905 р., Коломия) // Просценіум. Львів, 2022. № 1/3. С. 59–64.
¹³ Лукич Василь. Українсько-руський театр у Львові // Зоря. 1894. Ч. 10. 15 (27) мая. С. 240.
¹⁴ Рускій народный театръ // Дѣло. 1894. Ч. 170. 30 липня (11 серпня). С. 3.
¹⁵ Руско-народный театръ // Там само. Ч. 182. 16 (28) серпня. С. 3.
¹⁶ Дирекція руско-народного театру // Там само. Ч. 183. 17 (29) серпня. С. 4; Трупа руско-народного театру // Там само. Ч. 187. 22 серпня (3 вересня). С. 3.
¹⁷ Бабанська Наталія, Галабутська Галина, Шев’якова Кияна. Літопис життя і творчости Марії Заньковецької 1854–1934 роки. Короткий варіант // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Т. ССХХХVІІ. Праці Театрознавчої комісії. Львів: Наукове товариство ім. Шевченка у Львові, 1999. С. 416.
¹⁸ Там само. С. 367–486.
¹⁹ Наші театри // Буковина. 1897. Ч. 119. 31 мая (12 червня). С. 1–2; Панѣ Фіцнеръ-Морозева // Дѣло. 1900. Ч. 244. 28 Жовтня (10 Падолиста). С. 3.
²⁰ Зъ Дирекціи руско-народного театру // Там само. Ч. 244. 14 (27) Падолиста. С. 3.
²¹ Медведик Петро. Співачка Людмила Петровичева // Літопис Борщівщини : Науково-краєзнавчий збірник. Борщів, 1994. Вип. шостий. С. 56–57. За надіслання мені електронної копії цієї статті щиро вдячний Олені Гудзь, директорці Борщівської міської центральної бібліотеки. – Є. Н.
05.08.2024