У мисткині Дарії Зав’ялової цей театральний сезон роботи головним художником в Першому театрі Львова ювілейний – 30 років. Ми поспілкувалися з художницею про вистави, над якими вона працювала, про виставкові проєкти і творчі плани.
Львівська художниця Дарія Зав’ялова.
– Пані Даріє, розкажіть, будь ласка, про роботу над виставами, які вважаєте знаковими. З ким із режисерів Вам найбільш цікаво було працювати?
– Пропрацювавши в театрі більше тридцяти років, і зробивши більше вісімдесяти вистав, дуже складно виокремити декілька чи то улюблених, чи то знакових… Однак спробую… І оскільки моя справжня професійна робота розпочалась все ж таки з Першого театру ( ершого академічного українського театру для дітей та юнацтва),… то і перша знакова вистава була зроблена в ньому.
Це був 1998 рік і це була вистава «Мауглі» в режисурі Романа Валька, і хоча мені в цій виставі належать тільки костюми (сценографію робила Ірина Проніна), вона, без сумніву, одна з найважливіших в моїй творчій біографії.
Табаки. Ескіз до вистави "Мауглі".
Це була дуже смілива і навіть скандальна робота для свого часу, особливо якщо йдеться про виставу для дітей, бо на той час в дитячих виставах ще часто-густо панувала пострадянська «тюгівська» естетика. Натомість режисер запропонував досить жорстку естетику постурбаністичного суспільства, такі собі міські джунглі. Кримінальний авторитет Шер Хан, його підручний Табаки, розкішна дама півсвіту Багира …і чиста людська душа, яка потрапляє у цей світ і шукає Вогонь, не стільки матеріальний, скільки Вогонь Духу.
Працювати була нелегко і дуже цікаво. І, як більшість творів, що були передчасними, вистава проіснувала недовго…
У 2002 році режисер, мій давній приятель ще по театру Курбаса (щоправда, в ті часи це був ще Львівський молодіжний ) Олексій Кравчук запропонував такий собі творчий експеримент – обравши за основу всім відому казку «Івасик-Телесик», створити виставу-притчу, виставу-міф, поєднавши українську і японську культури… зрештою, міфи всіх народів схожі… вийшла дуже красива вистава, така собі казка мандрів, де дитя Івасик пускався в подорож життям на плетеному човнику, а вертався, пройшовши непрості випробування, дорослою людиною, та ще і з нареченою… Дуже цікаво було шукати візуальні рими таких далеких, здавалось би, культур…між іншим, це в певній мірі стало моїм мистецьким кредо – шукати перегуки культур, епох, стилів… Так народилася вистава «Золотий човник».
В 2005 році, ще на хвилі ейфорії Помаранчевої Революції, наш новий на той час головний режисер Юрій Мисак (тепер Юрій Мисак директор– художній керівник нашого театру, з першого дня війни він пішов добровольцем на фронт) розпочав роботу над постановкою вистави за мотивами Р. Р. Толкіна «Гобіт, або Подорож за імлисті гори». Це була неймовірна насолода – доторкнутися до світу Толкіна, війти в нього! Ми із завзяттям придумували костюми і фактури для них, просто таки «будували» костюми тролів, а скільки роботи і фантазії було вкладено в костюм дракона Смоуга! Окрема історія – створення сценографії, яка будувалась на поворотному колі і передавала відчуття подорожі.
Ескізи костюмів до вистави «Олівер Твіст».
У 2010 році знову ж таки з режисером Романом Вальком я працювала над масштабною постановкою «Олівер Твіст» за Ч. Дікенсом, де я була автором костюмів (сценограф Мар`ян Савіцький) і в певній мірі ініціаторкою цієї постановки, оскільки дуже люблю Дікенса і цей твір.
Ми знов занурились в міські нетрі, на цей раз Лондона початку ХІХ ст. Це не була історична реконструкція, це був сучасний твір , що можна віднести до стилю неоготики, що так часто використовується в кіно і театрі.
Костюми були великою «колекцією» естетизованого «дрантя», всі костюми жебраків, злодюжок, повій, бандитів, тобто дна суспільства, були створені «з нуля», з льону, дорогого голландського джгуту, в них було море ручної праці – плетива, в`язання, мереження… …
Ескіз костюма Тібальда до вистави "Ромео і Джульєтта".
Є вистави, які займають особливе місце не тільки і не стільки, як творчі роботи, а як факти життя, які не тільки творив з натхненням, а ще і любив, як глядач! Такою виставою для мене була і досі є «Ромео і Джульєтта» В. Шекспіра, яку Вадим Сікорський поставив в 2016 році на сцені Першого театру.
Лаконізм цієї вистави доведений до символу. Відбір був жорсткий, на сцені і в костюмах залишилось тільки необхідне . Я дуже люблю цю роботу і це той випадок, коли я дивлюсь на неї з відстані часу …і нічого б не хотіла переробити…
Ескіз костюма Червоної королеви до вистави "Аліса".
2019 рік подарував мені відразу дві улюблені роботи – «Аліса» Л. Керола в постановці Ірини Ципіної і дві одноактівки «Директор театру» В.-А. Моцарта і «Ключ на бруківці» Ж. Офенбаха, які головна режисерка Львівської Опери Галина Воловецька поставила на сцені цього славетного театру.
«Аліса» була роботою унікальною. Режисерська концепція Ірини Ципіної виграла грант Британської ради в конкурсі Taking the Stage, а потім вже зреалізована вистава виграла Всеукраїнський фестиваль-конкурс «Гра» в номінації «Найкраща вистава для дітей». Вистава складна, мультижанрова, в ній драматичний театр поєднується з театром тіней, з ляльковим театром, проєкцією і анімацією. Знайти стиль і загальний знаменник було нелегко і дуже цікаво.
Світлина Анастасії Канарської з вистави "Аліса".
А робота в оперному театрі – це подарунок долі! Я палкий фанат опери і працювати над цими двома легкими, комічними творами було справжньою насолодою. Я використала і геометризацію супрематичних костюмів українського авангарду і середньовічний принцип «мільпарті», коли костюм ділиться на дві частини, різні за кольором. Це було закладено в самій ідеї вистави – це була вистава про Театр, про його вічну дуальність: високе - низьке, небесне - земне, комедія - трагедія…
Ну, і звісно, за останні роки найважливішою не тільки для мене, а й для нашого театру стала «Коза-Дереза», авторська концепція тексту, художнього рішення і навіть пластика якої належить головному режисеру нашого театру Ігорю Задніпряному. (Ігор Задніпряний пішов добровольцем в перші дні повномасштабного вторгнення російських агресорів і досі воює, нагороджений багатьма нагородами, в тому числі двома Золотими хрестами). Я маю право сказати – це найкраща вистава для дітей, над якою я працювала. Вона ідеально поєднує в собі два пласти – той, що чудово зчитують діти, і той, від якого кайфує дорослий глядач. Я вже не кажу, що загострена актуальність казки про агресора окупанта в час повномасштабного вторгнення зросла в рази. Щодо художньої концепції – то це уклін і українському авангарду 1920-х років, і поп-арту і взагалі – це уклін тим моїм викладачам, які навчили мені на все життя розумінню найважливішої дисципліни – основам композиції.
Сцена з вистави «Коза-Дереза».
От зараз, коли ми поговорили про ці вистави, я подумала – а скільки ще я не згадала!... І у Львові, і в Тернополі, і Луцьку, і в інших театрах і … мою співпрацю з «Театром в Кошику»…І мою улюблені дитячі вистави – "Русалоньку", "Дюймовочку", Л"яльку Реггеді Енн", неймовірну виставу «Пливе човен»…але це вже ніяк не влізе в одне інтерв`ю…
– Над якими виставами плануєте працювати в новому сезоні?
– Новий сезон ми розпочали з роботи над п`єсою Франка Ведекінда «Пробудження весни» - режисерська версія Ігоря Білиця, сценографія Мар’яна Савіцького, я працюю над костюмами. Робота вже йде, прем`єра буде в листопаді. Наразі це все, що можу сказати…
– Розкажіть, будь ласка, про Вашу участь у виставках «Lviv Quadriennale of Scenography. Preview в програмі «Театральний фешн» в 2018 році, в Першому Lviv Quadriennale of Scenography в 2021 році, Трієналє сценографіїї ім. Даниїла Лідера в 2021 році, у «Форумі сценографії під час війни» в Києві в 2022 році.
– Перед тим, як розповісти про участь у виставках і акціях, присвячених сценографії і мистецтву театрального костюму, маю сказати велике добре слово про тих, кому ми, художники театру, цим завдячуємо. Ну не секрет, зовсім не секрет, що художники театру завжди були трохи на маргінесі мистецького процесу в Україні. І якщо це не так помітно в Києві, то у Львові з тим просто біда… Ну назвіть мені когось зі львівських сценографів…Так, Євген Лисик… може ще хтось згадає Мирона Кипріяна… і все. А це покоління моїх батьків – ( мій батько вчився в одні роки з тими двома великими художниками). А мені цього року виповнюється 65! От і порахуйте, який розрив!
І от завдяки чудовій команді, що створили Галерею сценографії не тільки як галерею (власне Галереї як приміщення тепер не існує), а як потужну мистецько-просвітницьку фундацію, ми, художники театру, вийшли з тіні. Богдан Поліщук, Олег Онещак, Юлія Глушко – чуєте, це я про вас в першу чергу!
Започатковані ними сміливі проєкти вивели українських сценографів на відкритий простір і ввели наш мистецький процес в загально європейський і світовий контекст. А я особисто дякую за те, що нарешті відчула себе в колі колег і однодумців і знайшла не тільки цікавих, близьких за духом людей, а й друзів! Для мене це дуже дорого вартує.
Квадрієнале сценографії. Театральний фешн авторства Дарії Зав'ялової.
Неймовірно цікавою була участь у Квадрієнале сценографії. Прев`ю в 2018 році в програмі театральний фешн. Вивести костюми з контексту вистави, зробити з них дефіле, – спершу я з пересторогою поставилась до цієї ідеї…Але результат був приголомшливий! Три колекції з трьох вистав, вже згаданих «Олівера Твіста» і «Ромео і Джульєтти» доповнили костюми з «Зоряного хлопчика» (за О. Вальдом, режисер Роман Валько). Це був новий досвід і дуже цінний для мене, бо я з тих людей, які перестануть вчитися і пізнавати нове, хіба коли помруть…
І вся подальша співпраця з Галереєю сценографії, участь у виставках і великих акціях (а їх було багато) розширяє горизонти сприйняття своєї професії і дає наснагу до подальшої роботи, особливо в наш час, час тяжких випробувань , в час страшної війни…
Дуже цікаве спостереження: минулого грудня Галерея сценографії робила коротку акцію в КМЦ “Дзиґа” «Сценографія. Фактор вторгнення». Були представлені роботи з різних театрів України, створені після лютого 2022 року, або ті, які не вийшли, бо почалась війна… І вже на виставці ми побачили, що 90 відсотків всіх ескізів і макетів монохромні, чорно-білі…
Колір зник з наших робіт…
– З чого почалося Ваше захоплення мистецтвом текстилю?
– Власне це не було захоплення… Просто, коли я обирала спеціальність, на яку хотіла поступати в інститут (теперішня Львівська Національна Академія мистецтв, а в мої часи – Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва), я обрала текстиль як найбільш прийнятний…
Колаж з циклу "Медитації. Серпень".
Захоплення прийшло вже під час навчання і воно не тільки не покидає мене все життя, а навіть з роками набуває інших форм – неймовірно цікаво шукати нові шляхи, нові способи виразності, випробовувати нові техніки… Колись для мене гобелен був всім – поезією, монологом, сповіддю…
Тепер таким способом висловлювання став колаж і вишивка, але цілком можливо, що і до гобелена я повернусь…але вже на іншому рівні. Раніше я чітко поділяла в своїй творчості театр, текстиль і те, що я називаю «малюванням», оскільки зарахувати себе до живописців ніяк не можу. Та чим далі, тим більше ці всі мої “мови” переплітаються і змішуються – в текстиль проникають ідеї і теми моїх театральних вистав, моїх акварелей і малюнків… а в театральному костюмі все частіше з`являються текстильні техніки. Напевно, це закономірний процес, і він мені подобається.
Дарія Зав'ялова з Оленою Зотовою на відкритті виставки "Календар", 2023 р.
І це можна прослідкувати у всіх проєктах останніх років, а вони всі створені у співтворчості з моєю колегою і посестрою по життю і мистецтву Оленою Зотовою – це «Шовк і льон» 2015 року і «Календар» 2023 року – обидва виставлялися в галереї «Зелена канапа», і останньому за часом – «Текстильний діалог», що експонувався в Коломиї і Івано-Франківську.
– У біографії Ви пишете, що мистецтвознавиця Наталія Космолінська (1964-2019) була натхненницею багатьох ваших проєктів. Можете трохи розповісти про вашу творчу співпрацю?
– Ким була для мене Наталя?... Другом, дуже близьким і дуже надійним.
Людиною, що вплинула на мій мистецький світогляд і багато що в ньому змінила. Високим професіоналом, яка відкрила мені обрії нового погляду на мистецтво – сучасного, контекстного. Критиком, що дуже точно і проникливо аналізувала твори мистецтва, і мої теж. Опонентом, з яким я подекуди вступала в круті суперечки про високі і низькі матерії…
І, нарешті, вона була моєю підтримкою… ні, вона була людиною, що не тільки надихала мене на мої проєкти, а подекуди, вона їх і підказувала, підштовхувала мене до них.
Наш перший проєкт «Нівідкіль з любов’ю» (текстиль, графіка) був здійснений в 2002 році в КМЦ «Дзиґа».
У 2009 році в галереї «Primus» (тепер не існуючій) була моя перша повністю персональна виставка «Deus conservat Omnia» («Бог зберігає все») – це був живопис, гобелени і авторські ляльки.
І останнім нашим спільним проєктом був «Міський нотатник» – живопис і акварель, виставка, присвячена моєму Місту.
Наталка була, є і буде надважливою людиною в моєму житті, і те місце, яке вона в ньому займала, назавжди залишиться порожнім…
– Можете розповісти про Ваш проєкт «Забуті Вілли»? Ви працюєте над продовженням цього проєкту?
– Якось дуже логічно перейти зараз до виставки «Забуті вілли» , яка відбулася буквально через два тижні після того, як Наталка відійшла в інший світ…
"Сумне. Вілла Гражина".
Виставку я присвятила їй, бо це вона наполегливо підштовхувала мене малювати той Львів, який ми з нею так любили…і який так невмолимо зникав і зникає на наших очах. Це був абсолютно пленерний проєкт, робота над ним тривала близько року; я ходила по Львову в пошуках найменш відомих, найменш туристично розпіарених вілл… деякі з них я знала з дитинства, оскільки Львів з його відомими пам`ятками і маловідомими закапелками завжди був моєю пристрастю, деякі я віднаходила у своїх мандрах… і малювала їх. Всі роботи натурні, виконані пастеллю на тонованому полотні, це була нова і дуже цікава для мене техніка. Я не ставила перед собою якихось надзавдань, … я просто хотіла своєю мовою озвучити те, що для мене важливо – місто – це не тільки туристичний центр, душа міста живе в тих тихих вуличках, де живуть і на жаль, помирають чудові вілли – особлива окраса Львова. Вони для мене. як живі люди, і я намагалась розказати про них, як розповідають про друзів і родичів. Абсолютно свідомо я вирішила, що всі роботи з цієї виставки (вона відбувалась восени 2019 року в чудесній арт-кав`ярні «Штука») мають жити у людей, яким вони сподобались. Тому кілька робіт з виставки продались, а решту я роздарувала.
"Історія одного будинку".
Львівська тема ніколи не полишить мене, чи я її. В 2020 році відбулась виставка «Дім Джульєтти», де всі графічні листи були присвячені одному будинку, так званому «Будинку Під Орлами» на вулиці Ген. Чупринки.
А минулого року в тій же «Штуці» я виставила «Прогулянку містом» – серію рисунків і акварелей, щоправда, окрім мого Львова там були «прогулянки» іншими містами – Венецією, Любліном, Перемишлем.
А цього року тема львівських вілл продовжилась у серії акварелей «Вілли з ніжними іменами» – це присвята віллам, що мають назви. На жаль, серед зображених вілл є вже неіснуючі… і ті, що перебувають у плачевному стані..
Цього разу я планую не виставку, а зібрати ці роботі у вигляді календаря.
"Нічне".
– Ваші роботи в текстилі і графіці напрочуд витончені й поетичні. А хто з митців в світовому мистецтві вас найбільше захоплював?
– Напевно, відповідь на питання, хто в світовому мистецтві мене надихав, кого я люблю і ціную… найскладніша і найдовша. На кожному етапі життя були різні уподобання і різні захоплення. Я щаслива людина, мене з дитинства оточували творчі люди – друзі моєї мами. На полицях стояли книги з мистецтва, а в нашу Картинну галерею мама водила мене з п’яти років. В музеї тодішньої нашої країни я теж потрапила рано – років з дванадцяти. На якомусь етапі моїми кумирами були Матіс і Шагал, якось я просто збожеволіла від Оділона Редона, в нашій галереї заклякала перед Яцеком Мальчевським, фанатіла від рисунків Пікассо.
Через все життя незмінною моєю любов`ю залишаються майстри раннього Відродження, обожнюю Дюрера… А цього року мала неймовірне щастя побувати у Відні,…зайшла в зал з Брейгелем… і все!… Бо скільки б ти не бачив це на репродукціях і в кіно, а опиняєшся перед оригіналом… і розумієш, що це Космос. Те саме з Клімтом, доведеним тиражуванням до рівня поп-культури, … а бачиш наживо – і ти під гіпнозом.
А знаєте, що останнім часом для мене найбільше відкриття і фантастичне естетичне потрясіння? Українське мистецтво, яке я тепер відкриваю для себе – незнане! Фрески Юліана Буцманюка в Жовкві, виставка Михайла Жука…
Місяць тому була у Братиславі на виставці «Око бурі. Український модерн». Мурахи по шкірі від Ф. Кричевського, О. Мурашка, невідомого досі для мене Г. Максимовича!
Люблю «тихе» мистецтво – «Траву» Альбрехта Дюрера, рисунки срібним олівцем майстрів Відродження, акварелі і гуаші Михайла Жука, неймовірну графіку Якова Гніздовського,… її можу розглядати довго-довго.
Дарія Зав'ялова у майстерні.
– Яка у вас тепер мрія?
– Про що думається і мріється… не глобально (бо тут у нас одна мрія і одне бажання!), а в моєму особистому світі мистецьких ідей... я зазвичай намагаюсь не мріяти, а робити і здійснювати. Але це тоді, коли це залежить тільки від тебе…
Наразі моїм бажанням є показати те, що бачить дуже обмежене коло людей – мої ескізи театральних костюмів як окремі самодостатні твори і як шлях до вистави… Мені видається, це буде цікаво .
Спілкувалася Анна Лобановська, мистецтвознавиця.
Довідка:
Дарія Зав`ялова
Народилась, живе і працює у Львові. Освіта – Львівська Національна Академія мистецтв, спеціальність художній текстиль, рік випуску 1983.
1983-1986 – викладач спецдисциплін у Вижницькому училищі прикладного мистецтва ( м.Вижниця, Чернівецька обл.)
1990-92 – художник – постановник Львівського академічного театру ім. Леся Курбаса. Вистави – «Двір Генріха III» (2 редакція) за О. Дюма і «Сни» за Ф. Достоєвським ( режисер н. а. України В. Кучинський)
Від 1995 – художник- постановник Першого українського театру для дітей та юнацтва (тепер – Першого театру), з 2003 – головний художник.
Створила більше 80 вистав як сценограф і художник з костюмів у Першому театрі, а також в інших театрах Львова, Тернополя, Дрогобича, Луцька, Дніпра.
Від 1997 року постійно співпрацює з Тернопільськім академічним театром ім. Т. Г. Шевченка, як художник з костюмів зробила там 11 вистав.
Знакові роботи в Першому театрі – « Мауглі» режисер Роман Валько, 1998, «Русалонька» режисер Юрій Мисак, 2003, «Гобіт, або Подорож за Імлисті гори», режисер Юрій Мисак, 2005, «Піноккіо» ,режисер Юрій Мисак, 2006, «Дюймовочка», режисер Роман Валько 2008, « Олівер Твіст», режисер Роман Валько, 2010, «Оскар..» , режисер Олекса Кравчук, 2011, «Зоряний хлопчик», режисер Роман Валько 2012, « Крила ангела», режисерка Олена Крилова, 2014, « Ромео і Джульєтта», режисер Вадим Сікорський, 2016, «Проданий сміх», режисерка Лариса Діденко, 2018, «Аліса» і «Пливе човен», режисерка Ірина Ципіна, 2019, 2021, «Коза –Дереза», режисер Ігор Задніпряний ,2021, «Кольори», режисерка Ірина Ципіна, 2022.
Вистава «Аліса» отримала вищу нагороду Всеукраїнського фестивалю-премії ГРА в номінації «Найкраща вистава для дітей за 2019р.
Вистава «Пливе човен» отримала державну премію ім. Лесі Українки як краща театральна вистава для дітей за 2022р.
Постійно працює в царині художнього текстилю, учасниця понад 100 всеукраїнських і міжнародних виставок традиційного і сучасного текстилю.
Також займається живописом, графікою і авторською лялькою.
Брала участь в багатьох художніх проєктах, зокрема міжнародному фестивалі «Ляльковий світ», фестивалі арт-моди «Зірки Галичини»
Авторка 10 персональних виставок і проєктів, зокрема « EX PONTO» в КМЦ “Дзиґа” 2002, «Нівідкіль з любов`ю» в Харківській муніципальній галереї 2005, «DEUS CONSERVAT OMNIA» в галереї»PRIMUS»2009, «Міський нотатник» у Львівському палаці мистецтв 2014, «Шовк і льон» 2015 і «Місто і сад»2019 в галереї «Зелена канапа»
Брала участь в Lviv Quadriennale of Scenography. Preview в програмі Театральний фешн, 2018. А також у Першому Lviv Quadriennale of Scenography в 2021р.
В 2021 році брала участь в Трієналє сценографії ім. Даниїла Лідера, а в 2022 – у «Форумі сценографії під час війни» м. Київ
Роботи Дарії Зав`ялової були представлені на Бієналє сценографії в Тбілісі (Українській павільон в Галереї сценографії).
Брала участь в багатьох мистецьких проектах – фестивалі арт-моди «Зірки Галичини» 1996, фестивалі Ляльковий світ , ярн-бомбінг- арті « Прапори Європи» до ЄВРО 2012.
Співпрацювала як художник з костюмів з театром танцю «Життя», з творчою майстернею «Театр у кошику».
Роботи Дарії Зав`ялової знаходяться в приватних колекціях в Польщі, Чехії, Німеччині, США, Канаді, Сінгапурі.
Величезну роль в творчому житті Д.З. відіграла багаторічна людська і творча дружба з видатною історикинею мистецтва Наталкою Космолінською ( 1964 – 2019) . яка була ідейним надхнеником, організатором і куратором більшості виставок і позатеатральних проектів Д.З.
Персональні виставки:
1992 Національний музей Львів, разом з Наталкою Шимін і Ніною Лапчик
2002 КМЦ «Дзиґа», проєкт "Нівідкіль з любов`ю" (текстиль, акварель)
2005 Харків, Муніципальна галерея, проєкт «Ex ponto» (текстиль, театральний ескіз)
2009 галерея «Primus», проєкт «Deus conservat Omnia» (гобелени, авторські ляльки, живопис)
2014 Львівський Палац Мистецтв, виставка «Міський нотатник» (живопис)
2015 Галерея «Зелена канапа», проєкт «Шовк і льон» разом з Оленою Зотовою (текстиль, авторська лялька)
2019 Галерея сценографії, «Сценографи Першого театру» разом з Мар`яном Савіцьким і Богданом Поліщуком (театральні ескізи)
2019 Кав`ярня-галерея «Штука», «Забуті вілли» (пастелі)
2019 Галерея «Зелена канапа» ,проєкт «Місто і сад» (акварелі і текстиль)
2020 Арт кав`ярня «Мазурек»,- «Дім Джульєтти» (графічна серія)
2021 Галерея сценографі,ї Виставка до 100 річчя Першого театру «Сцена Першого» - куратор і учасник
2023 Галерея «Зелена канапа»,- спільний проєкт з Оленою Зотовою «Календар» (арт текстиль, колаж)
2023 Кав`ярня-галерея "Штука", "Прогулянки містом" (акварелі рисунки)
2024 м.Коломия, Філармонія ім. Олександра Козаренка, "Текстильний діалог" спільно з Оленою Зотовою
Член Національної спілки художників України, Заслужений художник України
.