Фейкометне висміювання рашизму

Фейкометні гротеск, сарказм і іронія для висміювання рашизму

Твори Олега Харча з експозиції ІІІ-го Бієнале цифрового і медіамистецтва (UBiennale 2025 "Поле пам'яті. Час відновлення") в Музеї історії Києва.

Ми зустрілися з художником Олегом Харчем в його майстерні, яка, до речі, є невеличким виставковим простором «Open O’pen$», під час його підготовки до участі в ІІІ-му Бієнале цифрового і медіамистецтва - UBiennale 2025 "Поле пам'яті. Час відновлення".

- Олеже, розкажіть, будь ласка, про свій проєкт, який ви готуєте до ІІІ-го Бієнале цифрового і медіамистецтва в Києві, що має назву UBiennale 2025 "Поле пам'яті. Час відновлення".

- Це складний мультимедійний проєкт. Якщо розглядати його за складовими частинами: це буде шість інсталяцій у вигляді героїчних постатей. Три рятівники, що відносяться до частини фейкомета. Це проєкт з двох частин, які об’єднані однією спільною фабулою. При всій видимій несхожості, вони є подібними. Історично так склалося, що ідеї створення обох цих проєктів народжувалися фактично водночас, паралельно. Друга частина базується на моїй іронічній поемі «Ласкаво просимо, Ілоне Маску». Це вже третя інтерпретація образів космонавтів. Обидві частини: фейкомети і космонавти ведуть поміж собою своєрідний діалог. Це продовження моїх попередніх роздумів, міфологізація історичних постатей і того, що я сам продовжую створювати міфи через свої проєкти. І як кожен художник, намагаюсь трансформувати обрану тему. Я належу до тих, хто постійно трансформують свої ідеї. Я їх адаптую в часі й просторі, тому що простір також дуже важливий для втілення художньої акції.

Оздоблення костюмів космонавтів до проєкту "FakeMet» та «Welcome Ilon Musk третій» — новий вимір медіамистецтва".

- А коли була створена Ваша поема про Ілона Маска?

- Зародилася ця ідея в формі виготовлення штучного хліба наприкінці 2019-го року. А фейкомети я створив приблизно за півроку до цього. Мені прийшла в голову ідея: випекти хліб в формі космічного корабля на кшталт того, що запропонував робити Ілон Маск для польотів в космос. І саме форма поєднання алегорії хліба і гостинності української. Я подумав, чому би для цього не використати таку міфічну для нас постать Ілона Маска. Тоді ще не було того політичного контексту, який виник пізніше, за сьогоднішніх часів. За ці 6 років, і еквілібристики політичних поглядів Ілона Маска вже після повномасштабного вторгнення, по суті, він просто бізнесмен, який піариться за будь-якого приводу. Я кажу, що це поема в метафоричному сенсі, тому що вже втретє звертаюся до цієї персони.

Ооздоблення костюмів космонавтів до проєкту "FakeMet» та «Welcome Ilon Musk третій» — новий вимір медіамистецтва".

Довкола цього вже з’явилася купа всіляких текстів і обговорень. Навіть після публікації на сайті журналу «Фокус» в 2021-му році після Першої української бієнале цифрового та медіамистецтва, де Ілон Маск постав в цьому проєкті. Кореспондент «Фокусу» Костянтин Рильов торкнувся в своєму огляді мого проєкту і це раптом попало до рашистських пабліків, там з’явилися кілька гілок обговорень, де вони насміхалися з мого Ілона Маска, взагалі з такої форми звернення, яку я запропонував, їм марилися фалоподібні образи в тій ракеті, яку я створив в формі штучного хліба. Тепер я вже відмовився від образу ракети. Бієнале тоді відбувалося в просторі «ARTAREA». Там на 3-му поверсі були розташовані мої портрети космонавтів, цей штучний хліб і були також зроблені звукові інсталяції до кожного з об’єктів інсталяції. До постаті Ілона Маска та космонавтів/ астронавтів тоді були створені ще й саунд-скульптури.

- А цього разу не плануєте створити саунд-скульптури?

- Чесно кажучи, я би хотів, проте треба подивитися, чи вдасться зараз це зробити технічно. Звук комунікує з простором, для цього потрібен окремий зал.

- В 2019-му році Ви представляли образи фейкометів в проєкті, присвяченому до 33-ї річниці аварії на ЧАЕС. В якому сенсі ці образи постають тепер?

Частина інсталяції "Фейкомети".

- Актуальність цих образів ще більше загострилася. Тобто, якщо тоді це була іронія щодо самого себе, що я такий умовний фейкомет, який оповідає легенду, як я бачив чорнобильські події, і це не вигадка, проте мої фейкомети мають алегоричну форму. І тоді до мене підходили глядачі і ставили запитання: чи я створив такий міф? А тепер ми ще потужніше в це заглибились у зв’язку з повномасштабною військовою інвазією, з постійними також інформаційними атаками, з навалою кремлівських блогерів і диванного фронту, — воно так затягує людей, що через це чимало хто втрачає відчуття реальности. Я вважаю, що це фейкометання тепер ще більше гіперболізувалося. І можна сказати, що попав «в яблучко», торкнувшись теми інформаційної гігієни, інформаційних атак, оцих всіх іпсо. Тепер ми живемо в цьому: хтось відгороджується, а багато хто не може відійти від екрана.

Частина інсталяції "Фейкомети".

- Можна сказати, що Ваш проєкт відображає іронічний підхід до висвітлення глобальних проблем сучасного світу?

- Світ давно вже глобалізувався, а ми з цією глобалізацією зіштовхнулися тепер просто впритул. І ми є складовою глобальної інформаційної бульбашки, яка постійно нас оточує. І нас хвилюють події, навіть які трапляються за 12 000 км від нашої країни. Нас хвилює, що Ілон Маск став політичною фігурою, що Трамп веде власну гру. Перебуваючи в фокусі уваги, ми при цьому настільки заглиблені у власні спостереження, що вже не вміємо дивитися на події відсторонено. І ми зовсім забули про те, що популізм як форма політичного вираження існував і до цього десятки років. Кожен політик фактично був популістом, лише з різними ухилами: вліво, вправо або по центру. А тепер вже з’явився якийсь безхребетний популізм, тому що назвати Трампа правим дуже тяжко, а вважати того же Байдена лівим теж неправильно. Все надто перемішалося і тому давати адекватні оцінки політичній фігурі, яка, тим більш, при владі, дуже складно. А нам треба стояти на своєму і робити власну справу. Це моє художнє висловлювання в цих проєктах.

Частина інсталяції "Фейкомети".

- Як давно Ви працюєте сам в галузі медіа-арту?

- Розумієте, медіа – це засіб. Живопис – це теж медіа. Все є медіа. Існують різні техніки, але все насправді є медіа-артом. Якщо ви маєте на увазі залучення всіляких технологій більш сучасного типу, то це почалося у мене фактично з 2019-го року, коли створено декілька робіт під проєкт «ARTEFACT: Chernobyl 33». Тоді зроблені були живі інсталяції і перформанси, і також звернення до відеоарту як самостійної форми медіавираження. А потім цей відеоарт перетинався з саундартом. А згодом під тиском обставин, оточення, кураторських порад, з'явилося рішення зробити цей експеримент ширшим, з залученням нехарактерних для моєї творчості раніше матеріалів. Ці персонажі нового проєкту будуть оброблені засобами штучного інтелекту. Фейкомети і космонавти будуть диджиталізованими віртуальними образами. Принаймні в мене існує така задумка, яку маю нарешті реалізувати.

Частина інсталяції "Фейкомети".

- Які з Ваших попередніх артпроєктів ви вважаєте вельми успішними?

- Що значить успіх? Отримання певного визнання? Я вважаю непоганим своїм досягненням реалізацію проєкта «Ватна бухгалтерія». Вона була спочатку створена як Книга Художника Хроніка неоголошеної гібридної війни «Ватна бухгалтерія», а також з’явилася велика серія колажів з трьох частин. І робилися вони десь приблизно від 2015-го року з продовженнями цієї серії до 2023-го року. Книгу і 42 колажні роботи якраз побачила і придбала Бібліотека Принстонського університету в США.

Книжка "Ватна бухгалтерія", придбана Бібліотекою Принстонського університету.

Цей проєкт успішний, по-перше, тому, що як мені повідомили працівники бібліотеки, я є єдиним українським митцем, представленим там, в їхній колекції. А, по-друге, ми розуміємо великий вплив російського продукту: відділення славістики Принстонського університету нагадує скоріше відділення лише русистики: книги і медіа там лише російські, хоча славістика має включати багато різних культур, вони там не представлені. Однак існує 18 слов'янських націй. Навіть в Америці помітна така неприродна диспропорція: вся славістика ніби перебуває під російською п'ятою. І той факт, що українські медіа в моїй особі вже там присутні – це є певний успіх. «Ватна бухгалтерія» – це сарказм і висміювання саме рашизму в сучасному варіанті.

Мої живописні цикли «Равликіада» і «Такі вони заробітки» також були достатньо успішними.

- А де тепер перебуває вся «Ватна бухгалтерія»?

- Три частини «Ватної бухгалтерії» в Нью-Джерсі, одну частину придбала приватна колекціонерка, а ще одна частина, яку я відношу до брют-артівського виконання, це близько сорока робіт, – у мене.

Колаж з проєкту "Ватна бухгалтерія".

- Чого, на Ваш погляд, не вистачає сучасному українському мистецтву? Може не так багато існує драйвових проєктів, які спонукатимуть суспільство замислюватися над тим, що відбувається в світі?

- Ви знаєте, мене турбує це питання і нерідко я сам задаю таке питання комусь з серйозних діячів в сфері мистецтва. Ще років 10 тому в Мистецькому арсеналі я запитував відомого куратора Мевейзера на виставці грузинських художників: чого, на його погляд, не вистачає українським митцям. І він якось категорично відповів, що «вони невиразні». І я почав думати, а в чому полягає ця «невиразність»? Бачу почасти такі майже плакатні висловлювання від різних митців. І думаю, що це взагалі ментальна наша «невиразність», тому що ми не на Заході, і не на Сході, знаходимося десь посередині, ми такі «буферні»: іноземці не можуть мислити нашими категоріями, а ми не можемо їм довести це на мові їхніх понять. І в цьому причина нашої незрозумілості для інших, і тільки тепер, з початку повномасштабного вторгнення російської навали, нас почали серйозно сприймати. І насправді багато українських проєктів, багато наших художників почали здобувати світове визнання. Нехай це дивно, проте війна для українського мистецтва стала каталізатором для його прориву на світову арену. Як би це парадоксально не виглядало. Проте саме тепер українське мистецтво почали бачити в фокусі. У зв’язку з цим, цей «комплекс невиразності»  трохи зрушив, ця диспропорція змістилася і нас стали добачати за кордоном. Навіть на прикладі своєї виставкової діяльності можу сказати, що за останні три роки два десятки разів брав участь в різних закордонних виставкових проєктах. Ми стали цікаві для світу.

- Чи матиме Ваш новий проєкт продовження виставкової історії після завершення Бієнале цифрового і медіамистецтва в Києві?

- Я думаю, що так. Ці символічні алегоричні постаті, вони нікуди не дінуться, а художник має продовжувати свою тему. Наразі я не можу сказати, що тема фейкометів вичерпана для мене. Якщо будуть пропозиції від кураторів і відповідне фінансування, то цей проєкт матиме продовження. Буду шукати нові трансформації вже висловлених ідей. Тому що, якщо ідея актуальна і досі, то є сенс з нею працювати. розвивати свій меседж. А от, наприклад, тема заробітчанства тепер не в фокусі, хоча це був певний період мого життя, який я потім втілив у живописній серії.

Робота з циклу "Равликіада: атака равликів".

- Не належачи до митців, які прагнуть вловлювати форму виключно з точки зору естетики, Ви шукаєте відповідні форми до змісту, який хочете донести до суспільства. Ви починали як майстер експресивного живопису, захоплювалися творчістю, зокрема, Еміля Нольде. А що підштовхнуло вас кардинально змінити свій творчий шлях в бік саме актуального мистецтва, до створення колажів, інсталяцій, об’єктів медіа-арту?

- Я уточню: спочатку було захоплення творчістю французьких постімпресіоністів, а німецькі експресіоністи пішли далі в експериментах з формою. Поглиблене знайомство з історією мистецтва не є моєю найбільшою чеснотою, проте, я шукав і експериментував постійно, а потім вже обізнані люди вказали, що це схоже на роботи німецького експресіонізму, зокрема, на яскравого представника тої епохи Еміля Нольде. Подивився його роботи і побачив, що справді є спорідненість. Проте раніше, в процесі створення картин, не був знайомим з творчістю Нольде. Це було би нудно перебувати в одній іпостасі лише як живописець, тому й почався пошук інших форм втілення власних ідей. Навіть куратор Олександр Соловйов, якось мені сказав, що «неможливо бути присутнім на арт-ринку 21-го століття, перебуваючи в межах естетики 19-го сторіччя. Ти мусиш реагувати на сучасні виклики і бути адаптованим до сучасного глядача». Звісно, десь залишаю за собою право звертатися до традицій постімпресіонізму і експресіонізму, до того, що мені близьке естетично, але водночас присутній пошук нових форм, які рухають процес далі. Не хочу бути лише спадкоємцем естетичних рішень минулих епох, хіба що використовувати прийоми, які опановані та особисто близькі, проте висловлюватися слід сучасною художньою мовою, позбавленою академічних догм.

- Чи саме за цифровим і медіартом майбутнє, а класичні техніки живопису відходять на другий план?

- Це, можна сказати, вічна мистецтвознавча дискусія. Чесно кажучи, не маю бажання давати якісь власні прогнози. В мене завжди, наприклад, викликає питання ситуація щодо художнього метамодерну: й досі ніхто не продемонстрував на загал зразки типового метамодерністичного художнього висловлювання. Тож вважаю, що ніколи не буде одномоментного поховання класичного живопису, його вже років принаймні сімдесят (це точно) як намагаються поховати. Потім починаються дискусії про те, що живопис це є суто комерційний вид мистецтва. Хоча не стверджував би це у власному випадку: в мене більшим успіхом користуються колажі, ніж твори живопису. Це власний вибір художника, в яких засобах йому краще висловлюватися: в живописі, графіці, кераміці або в інших формах. Є дуже глибоке і розмазане в просторі поняття «що є сучасне мистецтво». Художній процес сам врегульовується, ми бачимо, що під тиском поп-арту і сучасних медіа-об’єктів, відійшло на другий план графічне мистецтво. Хоча існує чимало сильних митців-графіків, і це копітка та витратна робота. А нерідко художнику хочеться встигнути зробити за часом набагато більше, і він шукає інші темповіші засоби. Звісно, на планшеті все робиться набагато швидше і не треба шукати підрамники або якісь прес-форми для відбитку. Тепер живописна робота потребує можливості вписатися в певний простір. Сучасний митець мислить проєктно, він створює серії робіт, тому що хоче висловитися повністю.

Спілкувалася Анна Лобановська, мистецтвознавиця

Фото: надав Олег Харч

Частина інсталяції "Фейкомети".

Довідка:

Олег Харченко (художнє ім’я Олег Харч) народився у місті Сумах в 1963 році. З 1980 по 1985 роки навчався на факультеті будівельної технології в Дніпрі (тоді Дніпропетровський інженерно-будівельний інститут). 1981- 1983 роках навчався в художній студії Станіслава Черевка у м. Дніпрі (Дніпропетровськ).

Олег Харч - український сучасний художник, що працює у фігуративному напрямку актуального мистецтва. Новий наїв (або як відзначив мистецтвознавець, історик Олег Сидор-Гібелінда – квазінаїв), що й проявлялося в творчості художника цитатами з постконцептуального часу в урізноманітненнях сучасних технік. Його творчість занурюється в колажі з паперу, асамбляжі, традиційний живопис, вуличні проекти. А також в диджиталарт, відеороботи, саундскульптури, інсталяції, перфомативні практики. Олег в своїй творчості піднімає питання поставлене ще Полем Ґоґеном: «Хто ми, звідки ми та куди прямуємо?». Впродовж крайніх років митець бере участь у численних (понад 70) персональних і групових виставках, включаючи експозиції в таких значних інституціях: 4-а та 5-а Одеські Бієнале, KYIV ART WEEK 2019 в Україні, а також XXII Bienal Internacional de Arte de Cerveira - Vila Nova de Cerveira в Португалії, Художній музей Торранса (Torrance Art Museum), Лос_Анжелес, США та в Італії - «Україна: Оповідання. Сучасні митці» (MAXXI - Museo nazionale delle arti del XXI secolo) в Римі. Важливою є також участь в проекті: Історія України у відеоарті 1990-х – 2000-х років. Музей скульптур в Марлі (Skulpturenmuseum Glaskasten Marl), Німеччина. Кураторами виставки виступили Георг Ельбен і Катерина Рай. Роботи автора перебувають в Кмитівському музеї образотворчого мистецтва імені Й. Д. Буханчука, Imago Mundi Collection, власником котрої є італійський колекціонер Лучіано Бенеттон (Luciano Benetton), а живописна робота з серії “Такі вони заробітки” «Ремонт — стан душі» входить до музейної колекції Мистецького Арсеналу. Авторська рукописна книжка художника “Ватна Бухгалтерія” від листопада 2023 року придбана в збірку манускриптів, а з літа 2024 року однойменна серія колажів увійшла до колекціі Бібліотеки Принстонського Університету. В своїх наївно-сюрреалістичних творах Олег Харч висвітлює паралельну реальність, яка константо тяжіє до деконструкції існуючих на цей день історичних подій, як в персональному житті пересічного українця (імовірно самого автора) так і на соціополітичному театрі (умовне суспільство). Завдячуючи текстам-зображенням, художник надає можливість звужувати поле уяви глядача, тим самим досягаючи максимальної різкості в ідейному виражені та доводячи концепт/ ідею твору до майже гротескного (де присутні комізм, сарказм чи то іронія) градусу кута зору споживача плодів його старань. Тематично це можуть бути особиста історія, соціально політичне потрясіння, історичні міфології, вплив людини на навколишнє середовище.