Мистецтво створення костюмів

Художниця Катерина Корнійчук, 2023. Фото: Ярослав Куделін.

Мисткиня Катерина Корнійчук: «Гуманістичні теми англійського відродження, які звучать в п’єсах Шекспіра, торкаються вічних і водночас сучасних тем: кохання і зради, життя та смерті, справедливості і покарання винних – які, як ніколи, набули своєї актуальності сьогодні, під час війни , на тлі загострення реакції на несправедливість, де тема життя та смерті стала, на жаль, реальністю, а не абстракцією…»

Нещодавно на виставці до 70-річчя галереї Національної спілки художників «Митець» в Києві Катерина Корнійчук експонувала свій поліптих «Сула» з серії «Ріки України». Катерина Корнійчук також є відомим художником театру – сценографом та художником костюмів. Ми поспілкувалися з мисткинею про її художній та викладацький досвід та цікаві театральні й виставкові проєкти.

Катерина Корнійчук, «Сула», з серії «Ріки України», суха пастель, кожна 70х100см, 2021

– Пані Катерино, розкажіть, будь ласка, про початок Ваших творчих пошуків. Хто з Ваших вчителів надихнув Вас стати художником театру? Починали Ви як художник-графік?

– Я мала ряд вчителів і у кожного навчилась важливим речам. В Республіканській художній школі ім. Т. Шевченка викладачем з фаху в мене був Лев Призант – тонкий графік, філософ. Він навчив ставлення до професії – через повагу до інструментів, тонку акварель, неймовірно цікаві завдання, серед яких, також були зі сценографії та костюмів. Він був геній викладацького фаху. Займався тільки дітьми молодших класів, вважав, що саме в ранньому віці необхідно закладати мистецькі основи. Прикметно, що ескізи костюмів я виконую саме в акварелі дотепер.

В останньому класі РХСШ я потрапила в першу групу з 5-ти учнів до Студії Віктора Зарецького. Віктору Івановичу тільки но виповнилося 50 років. Як він казав: «Настав час, коли треба передавати знання молоді». Ми навчались в його майстерні, в оточенні картин, книг і платівок з класичною музикою, колекцію яких, він збирав ще з студентських часів. Атмосфера в майстерні була напрочуд творча. Він ставився до нас як до своїх дітей. Кожний сеанс наших штудій проходив у супроводі тлумачення системи академічного малюнку, розповідей про світове мистецтво, та історій зі своєї унікальної творчої біографії. Зразками для візуального пояснення системи малюнку слугували альбоми та монографії кращих художників світу і головне – його власні картини та блискучі малюнки . Віктор Зарецький познайомив нас з художниками «шістдесятниками» та з їхным мистецтвом. Таким чином, паралельно з академічним рисунком, ми отримали добрі знання з історії мистецтв та з історії українського авангарду.

У Київському художньому інституті ( тепер НАОМА) я навчалась на графічному факультеті в майстерні книжкової графіки під керівництвом Василя Яковича Чебаника – видатного українського майстра каліграфії, книги, оправи і лігатури. Конкурс до майстерні був шалений. І не випадково, бо фахова освіта, яку отримував студент книжкової майстерні, була дуже якісна і універсальна. Недарма ціла плеяда випускників саме графічного факультету успішно реалізували себе не тільки в графіці, а й в живописі, сценографії і навіть в режисурі. Треба пригадати, що і сам Данило Данилович Лідер закінчив живописний факультет. А щодо книжкової графіки, то, подібно до сценографії, вона пов’язана з драматургією, концепцію літературного твору, побудовою композиції та простору, в якому відбувається дія, створенням образу персонажів та їх костюмів . Тому, не дивно, коли я прийшла до театру як художник, то відчувала себе напрочуд органічно. Впевнена, що справа не в освітньому напрямку, а в здібностях виконувати творчі завдання в міждисциплінарних видах мистецтва.

Ескізи та костюм Кручиніної до вистави « Без вини винні», Театр юного глядача на Липках, 2018р.

– Які залишилися враження від творчих стажувань за кордоном? Чи можна стверджувати, що наша вища художня школа більш академічна, а на Заході митець має більше вільного простору для втілення своїх задумів?

– Моє стажування в США повністю перевернуло свідомість. Я наче потрапила на іншу планету. Перше, що вразило – тотальна ввічливість, бажання зробити щось гарне один одному. Всі хотіли допомагати, розповідати, щось показувати, знайомити. Назагал, американці поважають будь-який напрямок діяльності, будь яку працю. Там, я побачила весь діапазон напрямків сучасного мистецтва. Частина течій було імпортовано з Європи, частина – стилізоване мистецтво корінного населення, частина – американська реалістична школа та «американський модернізм». Жодної стилістичної домінанти я не спостерігала. Мистецтво США – так само як і склад країни – мультинаціональне і багатовекторне, кожному напрямку є своя ніша в галереях, музеях і навчальних закладах. Це досягнення країни, в якій демократія налічує більше 200 років . Взагалі, в Америці можна знайти мистецтво на будь який смак і напрямок. Академічна школа в художніх закладах США не менш потужна, і представлена на високому рівні, що суперечило упередженій подачі радянської пропаганди. Найцікавішим для мене було знайомство з африканським мистецтвом як джерелом натхнення кубізму. Тому, найважливіше в таких стажуваннях – це отримання величезної кількості інформації в комплекті з сучасними техніками та технологіями, що дає уяву про загальні тенденції світового мистецтва в контексті якого необхідно шукати себе.

Геда Габлер, актриса - Анжеліка Гирич,1996 р., костюм Нори до вистави «Ляльковий дім», Театр юного глядача на Липках, 2012р.

– Вистава «Гедда Габлер» за п’єсою Г. Ібсена в Київському театрі юного глядача на Липках у 1996 році – це була Ваша перша робота в театрі? Який новий досвід Ви тоді отримали?

– Так, «Геда Габлер» Ібсена – була перша вистава, де я виступила як художниця костюмів. Театр юного глядача на Липках зустрів мене дуже гостинно. В ті часи в ньому працювали чудові театральні працівники т.з. «класичної театральної школи» – чемні, інтелігентні, ставились з повагою, до тоді ще молодого художника. Тому співпрацювати в такій атмосфері було приємно, це як гарна компанія, з якою хочеться бути разом. Театр завжди мене приваблював, це таке поєднанні світу емоцій в світі ілюзій.

Про костюми Геди Габлер так пригадував режисер вистави Костянтин Дубінін: «Костюмна ідея у виставі Геда Габлер – сенс життя у красі. Навіть смерть добра, якщо красива. Надзвичайні костюми до вистави були побудовані саме в такій естетиці, за принципом пори року: Весна. Літо. Осінь. Зима. В такій послідовності змінювався образ Геди і її життя».

Після «Геди Габлер» я створила 13 вистав (сценографія, костюми) для театру на Липках, серед яких були вистави і для дітей, і для дорослих : «Ляльковий дім» Генріка Ібсена, «Позичте тенора» Кена Людвіга, «Інцидент» Ніколаса Байєра, «Мольєріанна» за п’єсами Мольєра, «Химера», Неди Нежданої, «Історія солдата» І. Стравінського, «Без вини винні» та «Вовки та…» Островського; для дітей: «Полліанна» Эліонор Портер, «Принц та принцеса» Андерсена, « Серце П’єро» Мішеля Турньє та «Чарівна Пеппі» Астрід Ліндгрен.

Костюми до вистав різних років для Київського театру юного глядача на Липках.

– Розкажіть, будь ласка, про ваші театральні проєкти, які ви вважаєте найбільш вагомими?

– Мені поталанило з драматургією, з якою довелось працювати. Це: Вільям Шекспір, Жан-Батіст Мольєр, Жорж де Голдерт, Олександр Фредро, Річард Баєр, Астрід Ліндгрен, Урс Відмер, Генрік Ібсен і Тарас Шевченко…. Кожна з них – це подорож в часі. До всіх вистав, незалежно на малій чи великій сцені, я ставлюсь з великою відповідальністю, розуміючи, яка кількість людей буде їх бачити. Готуючись до вистави художнику костюмів доводиться переглядати та вивчати купу матеріалу, серед якого відшукуєш саме ту деталь , яка необхідна для образу персонажа чи загального костюмного рішення. У кожній виставі я будую атмосферу, стиль, деталі. Тому обрати найвагомішу важко, кожній з них віддано час, працю, натхнення. Для художника театру може бути і маленька вистава значима в разі вдалого художнього та режисерського рішення.

Ескіз костюма Назар Стодоля, костюми Назара і Галі до вистави «Назар Стодоля», для Театру ім. Івана Франка, 2009 р.

Якщо говорити про об’ємні вистави за масштабом виробництва та кількості задіяних акторів – то це «Назар Стодоля» Тараса Шевченка, «Бульвар злочинів» Е.Е. Шмідта, «Дами і гусари» Олександра Фредра,всі три – для Національного театру ім. Івана Франка.

Хоча я здійснила ряд «багатофігурних» вистав» і в інших театрах, зокрема в Театрі Лесі Українки, Музично-драматичному театрі ім. Т.Шевченка в Черкасах, Театрі корифеїв в Кропивницькому і в Київському Театрі юного глядача на Липках, робота над виставами в Театрі ім. Івана Франка – була найбільш об’ємна. Зокрема, вистава «Назар Стодоля» ставилась до ювілею Шевченка, і на прем’єрі був присутній тодішній президент України Віктор Ющенко,це була велика відповідальність! Дві вистави для театру Франка були здійснені за керівництва художнього керівника театру та великого актора – Богдана Сильвестровича Ступки.

Костюми 1, 2 до вистави "Бульвар злочинів", актриса –Людмила Смородина, для Театру ім. Івана Франка, 2012 р.Фото: Валерій Ландер

– Ваш костюмний проєкт «Три зустрічі з Шекспіром» пережив кілька трансформацій? Можете розповісти, будь ласка, як цей проєкт зародився, з яких вистав складався і яке мав продовження?

– Проєкт «Три зустрічі з Шекспіром» створений на основі трьох вистав за драмами Шекспіра: «Ромео і Джульєтта» для Черкаського драматичного театру ім. Т. Т. Шевченка, «Міра за міру» та «Весь Шекспір за один вечір», яка складалась з 8-ми драм Шекспіра для театру ім. Лесі Українки в співпраці зі сценографом Олексієм Вакарчуком.

П’єса «Весь Шекспір за один вечір», за композицією режисера Віталія Малахова, була здійснена в рік «Помаранчевої революції» (2004р.) в театрі ім. Лесі Українки під час бурхливих вуличних протестів. Атмосфера в Києві була не тільки напружена політичним супротивом, а й творчим підйомом. На вулицях палав вогонь, співали пісні, лунала поезія. В центрі Хрещатику була встановлена сцена просто неба – все це нагадувало справжнійшекспірівський театр зі всіма компонентами драми. Тому Віталій Малахов навіть дописав цю п’єсу, додавши персонажів просто з реального життя протестного Києва. Ідея костюмів була побудована за принципом театру «Глобус» тільки навпаки. В театрі Шекспіра – ставились таблички з написом місця дії, я ж запропонувала зробити написи імен персонажів на костюмах. Цей хід був обумовлений темпом перевдягання акторів в різні шекспірівські образи просто на сцені, тому написи на костюмах додавали розуміння в якого саме персонажа відбулось перевтілення. У цій виставі, подібно до шекспірівських часів,всі ролі грали чоловіки. З часом, матеріал з цієї вистави увійшов у великий проєкт з назвою «Три зустрічі з Шекспіром».

Костюми до вистави «Весь Шекспір за один вечір», сцена з вистави, Театр ім. Лесі Українки, 2004 р. Фото: Ірина Сомова.

Чому був створений цей проєкт?! Через любов до Шекспіра. Вся драматургія генія англійського Відродження – завжди поза часом. Так виникла ідея використати костюми в вистави «Ромео і Джульєтта» для театру ім. Т.Г. Шевченка, що стало другою частиною загального проєкту «Три зустрічі з Шекспіром». Костюми вистави стали матеріалом для фотопроєкту «Ренесанс», персонажами якого були не актори, а добрі знайомі та приятелі, головне, що всіх об’єднувала – готовність до перевтілення в шекспірівських героїв. Образи створювались у блискавичному темпі просто на фотомайданчику – чоловіки перевтілювались у венеційських дожів – жінки – вбирались в чоловічі костюми. Так, і Ви пані Анно, через самобутність вашої зовнішності та сміливість до епатажу – стали головною зіркою цього проєкту.

Фотопроєкт «Ренесанс». Герої проєкту - Олексій Титаренко , Ганна Лобановська. Костюми до вистави «Ромео і Джульєтта» для театру ім. Т. Шевченка в Черкасах. Фото: «Ф-Студія».

– Минулої весни у Вас відбулася виставка в Академії образотворчих мистецтв у Варшаві, чому саме шекспирівським проєктом Ви представили українську сценографію та костюми? Як сприйняла виставку публіка? Наскільки мені відомо, спеціально для цього виставкового проєкту ви створили актуальний «Костюм з кинджалами»?

– Гуманістичні теми англійського Відродження, які звучать в п’єсах Шекспіра, торкаються вічних і водночас сучасних тем: кохання і зради, життя та смерті, справедливості і покарання винних – які, як ніколи, набули своєї актуальності сьогодні, під час війни, на тлі загострення реакції на несправедливість, де тема життя та смерті стала, на жаль, реальністю, а не абстракцією. Тому, вибір було зумовлено саме цим, адже шекспірівська драматургія якнайкраще відповідає реаліям часу. Для підсилення проєкту, ми додали ще одну частину – серію «Знаки Шекспіра». У контексті нової серії я створила текстильну інсталяцію, яка складалась з умовного задника та костюма з кинджалами, на поверхні яких я використала шрифтову композицію імен персонажів трагедій Шекспіра та шекспірівських символів, зокрема кинджали.

Виставка «Три зустрічі з Шекспіром», автори – Катерина Корнійчук – костюми, Олексій Вакарчук – сценографія, Галерея сценографії, Академія образотворчих мистецтв у Варшаві, 2023р. Фото: Ярослав Куделін.

У такий спосіб проєкт отримав ще один ракурс. Виставка відбувалася у професійній Галереї сценографії в Академії мистецтв у Варшаві, куратором якої був видатний польський сценограф, професор Академії – Павел Добжицький. Тому інтерес перш за все був з боку фахівців. Наші польські друзі і колеги приїхали з різних міст до Варшави, щоб підтримати наш проєкт. Але найбільш важливою частиною виставки стала зустріч зі студентами Академії мистецтв – майбутніми сценографами та костюмографами Польщі. Це була глибока, цікава, фахова розмова про сценографію, костюми та майбутнє театру в Україні та Польщі. У варшавській академії багато уваги приділяється новаторським розробкам.

«Костюм з кинджалами» , 2023р., графіка – « Тіні забутих предків» , монотипія, 100х70см, 2021р.

– Цого року Ви викладали нову дисципліну - «Костюмографія» на факультеті сценографії в НАОМА. Можете розказати про цей предмет більш детально? Що і як, на Ваш погляд, слід насамперед усвідомити студенту, щоб вдало опанувати майбутню професію?

– Мій викладацький досвід почався у 2006 році з проєкту Арт- школи галереї «Ра», потім – в Академії ім. М. Бойчука, в цьому році продовжився в НАОМА. Назву предмету «Костюмографія» запропонували на кафедрі Сценографії. Ідея дисципліни виникла раніше, однак втілилась у 2023-2024 роках. Походження слова «Костюмографія» – польське і означає – мистецтво створення костюмів. Напрямок та назва професії «Костюмограф» – широко застосовується в театральній та академічній системі Польщі. До прикладу, в Академії образотворчого мистецтва в Варшаві є окрема майстерня костюмографії, яка займається не тільки створенням ескізів, а й виготовленням костюмів для театру і кіно, і чудово функціонує поруч зі сценографією.

Костюм як матеріальна культура сягає 20 століть тільки нашої ери, тому знання історії в цій галузі так само цінні, як і образне мислення. Поняття - костюмографія більш широке ніж дизайн одягу, передбачає знання та вміння в царині моделювання та конструювання, знання з історії костюму, обізнаність в сучасних тенденціях та технологіях. Тому програма з костюмографії вийшла насичена, містить теоретичні та практичні компоненти. Загалом – предмет своєчасний, на жаль, костюму як театральному, так і історичному мало приділялося уваги в Україні. Причиною було і російське панування, і фізичне знищення артефактів, і пострадянщина. В наслідку – у нас немає державних музеїв костюму, немає інституцій дослідження костюму та будь-якого системного аналізу в цій галузі. Тому відсутня загальна картина такого складного та цікавого напрямку, як костюм, за винятком приватних ініціатив. Через це ми не можемо оцінити впливи, традиції чи появу нових хвиль в формуванні того чи іншого стилю на наших теренах. Також, відсутні професійно орієнтовані музеї і навіть відділи костюму як театрального, так і світського (окрім етнографічних), тому, будь-які починання, хоча б у вигляді навчальних дисциплін – позитивний крок в цьому напрямку, який з часом може сформувати конструктивний погляд на проблему в нового покоління.

Зустріч зі студентами факультету сценографії в Академії образотворчих мистецтв у Варшаві, 2023р.

– Якому виду творчості Ви більше приділяєте увагу: графіці, живопису, театру чи викладацькій діяльності?

– Я обираю техніку залежно від теми. А кожна тема – потребує свій матеріал. Також важливий розмір роботи відповідний задуму. З часом я навчилась мислити матеріалом, тому не відокремлюю види мистецтва, якими займаюсь – вони всі складають мою творчість. Кожен напрямок моєї творчості перетікає один в інший. Так, я помічаю, що живопис вплинув на мій підхід до графічних робіт, додав кольору та розміру графічного аркушу. В театральних роботах також є вплив графіки і живопису. Я люблю фактурні костюми, різні поверхні, колажовані поєднання тканин, орнаментальні комбінації. Цей підхід напрацьовано в графіці, зокрема в колажах, в яких я застосовувала рукотворні папери, фрагменти тканих та різних текстур.

Викладацька діяльність – це синтез знань і практик, передача яких – також творча праця, до якої необхідно готуватись, збирати матеріал, аналізувати і вміти пояснювати. Коли вчиш і сам вчишся.

– Що б Ви хотіли поставити в театрі в майбутньому?

– Щодо театральних вистав – завжди бажаєш поставити масштабну драматургію, яка б мала простір для фантазії, надихала, давала енергію життя. Але, під час війни важливі і камерні вистави, де піднімаються суто людські теми, які також, можна подавати не менш значимо. Успішна вистава – це багато складників: режисерський задум, акторська гра, пластичне рішення. Театр – це командне мистецтво, а драматургія –тільки привід для зустрічі.

Макет до вистави «Мольєріанна», ТЮГ на Липках, 2018 р.

Спілкувалася Анна Лобановська, мистецтвознавиця.

Довідка:

Катерина Корнійчук — український театральний художник-постановник, сценограф, художник костюмів, графік, живописець, кураторка 9 мистецьких проектів. Членкиня Національної спілки художників України (з 1988р.), Закінчила НАОМА (1984 р.) Навчалась в аспірантурі Академії Мистецтв України, керівник ТЮЗ_Михайло Дерегус (1984-1988 рр.). Розпочала творчу діяльність з першої всеукраїнської виставки у 1984р.

У 1994-1995 р. художниця пройшла стажування в США (Сієтл, Такома). Працює в сферах театрального мистецтва, станкової графіки, живопису, інсталяції. Починаючи з 1996р. створила 32 театральні вистави для провідних театрів України як художник-постановник, сценограф та художник костюмів. Низка вистав за її участі відзначена театральними нагородами та мала успішну фестивальну історію. Співпрацювала з театрами: Театр ім. Івана Франка, Театр ім. Лесі Українки, Київський ТЮГ на Липках, Музично –драматичний театр ім. Т.Шевченка в Черкасах, Театр Корифеїв в Кропивницькому.

Мисткиня — активний учасник художніх виставок, бієнале, пленерів та творчих груп в Україні та за кордоном. Авторка 30 персональних виставок. Твори К. Корнійчук зберігаються в державних та приватних музеях України, Міністерстві культури України, Фондаз Національної спілки худжників, в численних приватних колекціях вітчизняних та закордонних колекціонерів.

Творчість Катерини Корнійчук так охарактеризував її педагог, видатний художник, професор , член кореспондент Національної академії мистецтв України Василь Чебаник: «Маючи графічну освіту, Катерина Корнійчук блискуче реалізувала свій талант та знання не тільки в графіці, а також в живописі, театральному мистецтві та в кураторській діяльності, що популяризує мистецтво України. В її творчості завжди прослідковується конструктивне бачення графіка. Своє захоплення шрифтом та знаковим мистецтвом Катерина реалізувала не тільки в графічних серіях та живописі,

а й в сценографії та театральних костюмах, що засвідчує її особливий авторський стиль. А фантастичні костюми до вистави «Назар Стодоля» (театр ім. І. Франка), вже увійшли до антології українського театру».