Загальноукраїнські уявлення про Європу, про наше там місце є страшенно темними. Темність виникає тоді, коли нема освіченості. Коли ж нема освіченості, нема і світла. Що ми знаємо про європейську цивілізацію? Знання і поняття орієнтирів вагаються між рекламним образом жирної Європи останніх передвоєнних десятиліть, де можна нализатися сметани, і образою вихованця дитячого будинку, якого не розуміють ситі і ліниві деґраданти, які нічого не роблять для того, щоби у нас було так само сито і ліниво.
Незнання історії Європи породжує фальшиві переконання про її сутність. А разом з тим бастардівську мантру самонавіювання, що Україна – це Європа. Що є правдою настільки, наскільки Україна завжди була залюдненою територією, яка притягала інтереси експансії європейських ідей. І нам вдавалося фраґментарно їх переймати, адаптувати до своїх ландшафтів і ментальності. Вдавалося призвичаїтися до багатьох із них настільки, що вважаємо цей пласт власним породженням і наробком.
Але справжня причетність до Європи передбачає не тільки імпорт, але і експорт. Експорт ідей, які можуть живити ускладнення європейської цивілізації. Того ускладнення, що не обтяжує конструкцію, а робить її грандіознішою.
А у цьому сенсі ми зробили неймовірно мало. Зовсім неєвропейські араби чи гуни з тюрками підмурували європейську будівлю у сотні разів щедріше. Так, ми маємо дивовижну мову, ми дали мільйони носіїв доброї крові. Ми дали непогану історію виживання. Яка, однак, не є ні унікальною, ні придатною для інших обставин.
Не дивно, що із нашої історії найцікавішими для європейської головоломки є дві речі: як ми співіснували з юдеями і як ми розбудовували Московію, яка нас заперечувала. Третя, для не публічних інтелектуалів, – цікавий феномен спроби синтезу східного і західного християнства – церковна Унія. Її оригінальність передовсім в тому, що це вже був досвід нових часів.
І все ж найбільшою нашою вадою яко імпортера ідей була ота темність у привласненні чи співпережитті загальноєвропейської історії. Ні класична гімназія, ні загальноосвітні школи не змогли втовкмачити формальному українцеві, через які труди, одкровення, масакри, жахи, зміни еволюційні і революційні перейшов той химерний континент ідей, до якого ми таки належимо і землею, і кров'ю.
Сподіваючись на повноцінну європейськість, український субкосмос має мати щось більше, ніж уповання на прихисток. Треба з чимось прийти. А туди можна повноцінно заходити не з пшеницею, металом і перейнятими високими технологіями. Вступ – тільки через досвід і ідеї, яких ще не було.
Починати можна з талановитого навчання. Цілому світові може бути цінним такий український експеримент – як можна за короткий час у часи прискореного часу пройти екстерном усю ту обов'язкову програму, яка пропускалася століттями. Це вже буде внеском у історію цивілізації. Про наступний тест – чи можлива через нас нетрадиційна і справжня експансія на Євразію – вже не кажу.
06.06.2024