23 травня загиблого в авіатрощі президента Ірану Ібрагіма Раїсі поховали в його рідному місті Мешхеді. Поховали то й поховали, нам особливо немає чого тужити за цим іранським політиком, який ще задовго до свого президентства здобув прізвисько «Різник». А ставши президентом лише його підтвердив. Для нас же він назавжди залишиться «другом Кремля», який допомагав російським окупантам вбивати українців.
Чому його назвали «Різником»? Щоб зрозуміти це, кинемо короткий погляд на його біографію.
Ібрагім Раїсі народився 14 грудня 1960 року в Мешхеді, у родині священнослужителя. Його батько Саїд Хаджі помер, коли Ібрагімові було лише п'ять років. Початкову традиційну освіту він здобув в одному з медресе в рідному місті. Потім пройшов вишкіл у знаменитих аятол. Студіював юрисприденцію в Університеті Мотахарі. Там же здобув ступінь доктора приватного права.
У 19 років будучи фанатичним революціонером-фундаменталістом, Ібрагім Раїсі підтримав ісламську революцію 1979 року й повалення останнього іранського шаха Мохаммеда Резу Пехлеві.
Після революції Раїсі був призначений прокурором міста Караджа, пізніше став прокурором провінції Хамадан. 1985 року переїхав до іранської столиці, обійнявши посаду заступника прокурора Тегерана.
1988 року 27-річний Раїсі взяв активну участь в організації судилищ над іранськими політв'язнями. Він був одним із чотирьох суддів спеціального комітету, який проводив таємні трибунали, які часто закінчувалися стратами. Ця група суддів здобула популярність як «комітет смерті». А Раїсі за свою ключову роль у масових стратах отримав прізвисько «тегеранський різник».
Далі кар’єра Раїсі рухалася стрімко вгору. З 1989 до 1994 року він обіймав посаду прокурора Тегерана. 1994 року його підвищили до начальника Генеральної інспекції Ірану. У 2004 році призначили заступником прокурора Ірану. І в серпні 2014 року Ібрагім Раїсі став Генеральним прокурором Ірану.
У 2017 році Раїсі вперше балотувався у президенти Ірану, але тоді програв Хасану Роухані, якого було переобрано на другий термін. Проте вже на виборах 2021 року він переміг, вступивши на посаду 5 серпня того ж року.
Отже Раїсі належав до ультраконсервативного політичного табору, він був прихильником жорсткої лінії у відносинах із Заходом. Це й проявилося у його способі правління, особливо під час буремних подій 2022 року.
Нагадаємо, як все тоді почалося. 14 вересня 2022 року в Тегерані поліція моралі заарештувала 22-річну дівчину-курдку Магсу Аміні. Пізніше її доправили до шпиталю у тяжкому стані. 16 вересня Аміні померла, не приходячи до тями. Чиновники Ірану заперечили причетність до смерті дівчини. За офіційними даними, причина смерті — серцевий напад, але свідки стверджували, що Аміні били кийками. До того ж родичам дівчини не дозволили побачити її тіло перед похованням.
Зразу ж після поховання Аміні в Ірані спалахнули масові протести. Тисячі іранців вийшли на вулиці Тегерана та інших міст, протестуючи проти поліційного свавілля та утисків жінок. Демонстрації переростали в жорсткі сутички з поліцією, доходило до фатальних випадків. Протестувальники кидали в поліціянтів каміння, підпалювали їхні машини. Поліція жорстко діяла у відповідь. Неодноразово доходило до поранень і навіть вбивств з обох боків.
Далі напруга лише зростала. Країна перебувала на порозі громадянської війни. Поліція вже без вагань застосовувала вогнепальну зброю проти протестувальників, а ті озброювалися й давали відсіч. У стрілянина загинуло кілька сотень людей.
Врешті, влада Ірану на чолі з Раїсі вдалася до жорстких репресій проти протестувальників. Звичними знову стали засудження до страт. Скільки саме смертних вироків виконано – досі невідомо. У будь-якому випадку різник він і є різник.
Варто також забувати, що саме за президентства Ібрагіма Раїсі збройні сили Іран вперше відкрито завдали ракетного удару по території Ізраїлю. Досі Тегеран використовував для цього своїх проксі в Лівані і Сирії та вдавав, що до цього не причетний. Як стверджують деякі експерти, така ескалація ірано-ізральського конфлікту ледь не поставила людство на межу світової війни.
А ще саме Раїсі уклав з Путіним угоду про військову співпрацю, яка вилилася в передачу російським окупантам смертоносних безпілотників та іншої зброї, яку вони тепер застосовується для атак на українські міста.
Тому багато хто всередині Ірану і за його межами нині сприйняв смерть Ібрагіма Раїсі без суму, а навіть з втіхою. А загинув він досить випадково. Чи таки закономірно? У будь-якому випадку гелікоптер, яким іранський президента та інші високі чиновники поверталися з Азербайджану розбився в горах під час густого туману. Чому можна говорити про закономірність? Через запроваджені проти Ірану західні санкції, внаслідок яких іранському президентові доводилося літати на старому гелікоптері та ще й без належного фахового обслуговування.
Але президент в Ірані, як відомо не є ключовою політичною фігурою. З часу перемоги ісламської революції на вершині влади в країні перебуває верховний лідер – рахбар. Перші десять постреволюційних років цю посаду обіймав аятола Рухолла Мусаві Хомейні. Після його смерті 1989 року влада опинилася в руках аятола Алі Хаменеї. Останньому вже 85 років, і здоров’я його далеко не найкраще. І саме Ібрагім Раїсі мав усі шанси стати наступним верховним лідером Ірану. Але не склалося.
Саме тому аварія гелікоптера завдала такого шокового удару по ісламському режиму в Тегерані. Ще в 2021 році, щойно Раїсі став президентом, його вважали невід’ємною частиною планів аятоли Хаменеї щодо свого наступника, який зміг би сконсолідувати вплив прихильників жорсткої лінії та забезпечити тяглість влади. Навіть попри те, що сам Раїсі аж ніяк не став популярним державним лідером. Окрім того, що за час його правління спалахнули описані вище масові протести, він ще доволі посередньо давав собі раду з господаркою країни. Його урядування було відзначене економічними проблемами внаслідок стрімкого зростання інфляції та падіння курсу ріала. Тому його президентство було дуже непопулярним серед багатьох іранців.
аятола Алі Хаменеї
Попри це очікувалося, що Раїсі балотуватиметься на другу президентську каденцію на виборах наступного року. І залишаючись на посаді президента зможе стати наступниокм Алі Хаменеї в разі його смерті чи стрімкого погіршення здоров’я. Але помер сам Раїсі, тож тепер, згідно з іранською конституцією, впродовж 50 днів мають відбутися президентські вибори. Причому майбутній президент, скоріш за все, стане й претендентом у рахбари.
Але що ще відбудеться за ці 50 днів – важко спрогнозувати. Країна ще не відійшла від згаданих масових протестів та прямого протистояння з Ізраїлем. Тому не виключено, що спричинені смертю суспільні турбулентності спровокують чергову хвилю протестів.
Навіть, якщо такого не станеться, то можна очікувати, що багато іранців висловлять своє незадоволення владою, просто не голосуючи. Нагадаємо, що на останніх президентських виборах 2021 року електоральна фреквенція не досягла навіть 50%. І це вперше після Ісламської революції 1979 року. А на цьогорічних парламентських виборів явка виборців становила ганебні 40 відсотків.
Хто ж нині може претендувати на посаду президента Ірану. Ну, наприклад, перший віцепрезидент Мохаммад Мохбер, який формально вже вступив на посаду виконувача обов’язків. Варто зазначити, що він не є звичайним віце, він – колишній офіцером Корпусу вартових Ісламської революції – гвардії, яка підпорядковується безпосередньо рахбару. Для нас же суттєвим є те, що Мохбер неодноразово відвідував Росію, і саме він посприяв тісній співпраці Тегерану з Москвою.
Багато міжнародних аналітиків радять звернути найбільшу увагу на спікера парламенту, колишнього мера Тегерана Мохаммада Багера Галібафа, також близького до Корпусу вартових Ісламської революції. Галібаф заслужив репутацію більше технократа, ніж ідеолога. Він вже тричі балотувався на посаду президента. І хоча опоненти звинувачують його в корупції та недоброчесності, але в народі він користується популярністю.
Ще одним активно обговорюваним претендентом є 54-річного сина рахбара Моджтаб Хаменеї. Однак спадкова передача влади може вкрай негативно сприйнятися навіть тією частиною іранського суспільства, яка зазвичай лояльна до влади й шанує Ісламську революцію.
У будь-якому випадку смерть президента Раїсі вже посилила нестабільність як в Ірані зокрема, так і на Близькому Сході загалом. Однак спостерігачі не очікують поважних змін у зовнішній політиці країни. А головний маркер – ціна нафта марки Brent відреагувала на цю новину стримано, залишившись на рівні 85 доларів.
