Із спроб «ЕСТЕТИЧНИХ КОМЕНТАРІВ» до «КОБЗАРЯ»
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть.
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають, ідучи, дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Сем’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.
Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх,
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.
III. «Садок вишневий...»
Моя країно зоряна, біблійна й пишна,
квітчаста батьківщино вишні й соловейка!
Б.-І. Антонич
Серед добрих двох десятків епітетів, якими римляни наділяли садок (hortulus), «вишневого» – не знайдемо. Втім, лат. hortus, hortulus (цього ж походження наш «город», англ. «garden») – це як в англійській, так і французькій (jardin), а подекуди і в нас, – не тільки сад, а й город. Тож не дивно, що серед згаданих латинських епітетів – ще й «odoratus», «fragrans» (пахучий, п’янкий): були тут і пишні квітники.
Варто при нагоді зауважити, що в «Кобзарі» про запахи (та й про смаки), здається, – жодного рядка. І це не тому, що наша поезія не така «витончена», як, скажімо, французька з її густими, в еротиці, пахощами (загадаймо хоча Бодлера). Любов, оспівана в нашій народній пісні, в «Кобзарі», на відміну від «п’янкої», як в античних поетів, як у «Пісні пісень», – це, сказати б, любов філологічна, сердечна, через слово, у слові: «Ой вийди, вийди, серце-дівчино / Та промов до мене слово»...
Слово, в якому виспівувалася дивовижна краса нашого краю: весна для нас – це «дівчи́на у вінку», це наша, нині засмучена, Україна... Не знати, чи ще якоюсь іншою мовою на такий високий п’єдестал піднесена любов, те «почуття, яке Бог дав для всіх» (Жорж Санд), як у нашій стрілецькій пісні: «І поцілуй зложила на уста козакові»... Найвища увага й пошана до серця, до дівчини, до матері – у «Кобзарі»...
Отож не був античний сад-город – вишневим. Та й між вишнею і черешнею не робили вони різниці («cerasum» – назва для обох ягід, як знову ж таки – для французів, англійців). У нас вони – сусідки у саду: «Ой під вишнею, під черешнею...» Оспівана ж – вишня, одне з найдавніших в Україні плодових дерев. І якщо дерево, за словами Плінія, – перший храм природи, то вишня – храм не тільки найдавніший, а й особливий: недарма ж, ідучи світ за очі, Катерина «взяла землі під вишнею, / На хрест почепила». Згадаймо, що письменник Володимир Вакуленко, уже в наші воєнні часи, закопав свій щоденник у саду під вишнею.
Вишня й справді якась дуже українська. Навіть цвіте вона – «кучеряво» – в Антонича (так і про гай – у Зерова, в перекладі з Горація: «закучерявився гай»; і вже цей гай – не в Італії, а в Україні). Цвіте білим-білим цвітом, мовби змагаючись із вибіленими українськими хатами, – променіє своєю пречистою радістю, бо ж «цвіт, – погодьмося з Плінієм, – радість дерев»; весні ж – «радіє все...»: людина, пташка – піснею, дерево – цвітом.
Але пригляньмось до самої ягоди, що визріла з тієї радості. Пригляньмось до неї, ще й до сонця, – й не надивуємося: вишня... всміхається; всміхається своєю досконалою округлістю, неповторною, вишневою, барвою, яка так яскравіє у наших національних вишивках, усміхається в писанках, у дитячих дерев’яних забавках. І коли кажемо «цвітуть вишневі сади», то у тій білості вбачається вишнева усмішка червневого плоду.
Всміхається вишня не солодкаво, а з іскринкою, без якої не буває жарту, дотепу, гострого слівця, навіть ущипливості (Остап Вишня). Відчуваємо ту іскринку на смак: солодке сусідує тут із кислим у рівних пропорціях, мовби й вона, вишня, пильнує засад золотої середини; про таку рівновагу – дотепники ваґанти: «недобір солодкого – перебір гіркого». В черешні – перебір солодкого, тож мовами, де лиш одна назва для вишні й черешні, кажуть: «кисла черешня», тобто вишня, або «солодка вишня», тобто черешня... «Ой під вишнею, / Під черешнею, – повернімось до тієї пісеньки, – Стояв старий з молодою, / Як із ягодою». З якого дерева та густо зарум’янена «ягода», «ягідка» – зайве й питати.
Отож – «Садок вишневий...» Прочитаймо ці два слова – й відчуємо хід найуживанішого в українській поезії ямбічного вірша, зокрема чотиристопного, яким і скомпонований Шевченків «Садок...» Прочитаймо – і пригляньмось до того садка, прислухаймось до нього...
06.11.2023