Анкара вирішила відкрити Стокгольму шлях до НАТО. Членство Швеції відчутно посилить північносхідний фланг Альянсу й водночас підніме рівень безпеки для самих шведів.
10 липня, за день до початку саміту НАТО у Вільнюсі президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоґан заявив, що Туреччина погодилася підтримати прагнення Швеції на вступ до НАТО. Тобто Анкара більше не блокуватиме процесу швецької євроінтеґрації і нарешті ратифікує протокол про членство Швеції.
Для багатьох експертів ця заява турецького лідера виявилася несподіванкою на рівні шоку. Так, всі сподівалися, що раніше чи пізніше Захід на чолі з Вашінґтоном таки до тисне Туреччину. Але прогнозували, що цей процес буде тривалим і складним, з огляду на той спротив, який раніше демонструвало турецьке керівництво. Зрештою, буквально за кілька годин до згаданої заяви Ердоґана з його вуст злетіло цілком протилежне твердження. «Я звертаюся до тих, хто змушував Туреччину чекати під дверима ЄУ понад 50 років: прокладіть шлях для Туреччини, а ми прокладемо шлях для Швеції», – сказав Ердоґан на пресконференції перш ніж вирушити на саміт НАТО в Литві. Тобто Анкара вимагала, аби Європейська Унія спершу прийняла Туреччину в повноправні члени. І щойно після цього вона була готова вирішити шведське питання. Оскільки Євроунія аж ніяк не поспішала інтеґрувати Туреччину у свої лави, то виникало побоювання, що ситуація патова.
Проте вже на марґінесі саміту у Вільнюсі відбулася тристороння зустріч турецького президента, прем'єра Швеції Ульфа Крістерссона і президент Євроради Шарля Мішеля. І чарівним чином проблему вдалося залагодити. Принаймні принципово.
Наразі ще не відомо, коли саме турецький парламент – Великі національні збори Туреччини – проголосує за ратифікацію протоколу про членство Швеції. Скоріш за все це відбудеться у вересні. Зразу ж після цього буде знято всі принципові перепони для членства Стокгольма…
Хоча ні, не всі. Адже ще одним відмовником залишається Угорщина. Будапешт ніби й не висловлює претензій до Стокгольма, проте далі клеїть дурника й зволікає з ратифікацією. Проте дотиснути мадярів буде значно простіше. Тим більше, що прем’єр-міністр Віктор Орбан назвав цю ратифікацію «суто технічним питанням». Тож сподіваємося, що вже восени НАТО збагатиться на ще одного, вже 32-го члена.
Але от цікаво: Швеція стільки десятиліть жила собі без НАТО й горя не знала. І тут їй зненацька забаглося членства в західному військовому блоці. Ну, бо, наприклад, з Фінляндією ситуація відчутно інша. Вона теж довгий час дотримувалася нейтральної позиції, але врешті-решт передумала. Проте фіни мають довжелезний кордон з росіянами – майже 1300 кілометрів. Щобільше Фінляндія двічі зазнавала неспровокованої інвазії Москви – 1939 і 1941 років. Остаточно фіни усвідомили, що їм конче потрібна парасолька Альянсу після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Стало зрозуміло, що російське керівництво цілковито «злетіло з котушок», тому від нього можна чекати чого завгодно, хоч би й третього нападу на миролюбну Суомі.
Тож не довго думаючи фінське керівництво залагодило всі необхідні внутрішні процедури й подало заявку до НАТО. Аналогічно вчинили й шведи, попри те, що спільного сухопутного кордону в них з росіянами немає.
Тож навіщо Швеції НАТО? Навіщо Альянсу Швеція?
Спробуємо відповісти спершу на друге запитання. Передовсім треба відзначити, що шведи не були такими наївними, аби всі надії покладати на нейтральний статус. Вони досить ретельно вибудовували свою систему безпеки й передовсім зміцнювали збройні сили. А тому в особі Швеції Північноатлантичний Альянс отримає доволі обороноздатного члена з потужними Військово-повітряними силами та Військово-морським флотом.
Тож Шведські збройні сили і їхня військова техніка стануть цінним доповненням до НАТО. Так, Швеція – відносно невелика за чисельністю населення країна (10,3 мільйона) і, відповідно, невелика за чисельністю її армія – 38 тисяч солдатів. Але, як пояснив професор Сімон Кошут, завідувач кафедри міжнародної політики безпеки в Університеті Цеппеліна у Фрідріхсгафені: «Шведи мають дуже сучасну армію, особливо сучасні Військово-повітряні сили власного виробництва. Швеція також є військово-морською державою з підводними човнами».
Ще варто зазначити, що шведські вояки вже має досвід ведення бойових дій. Вони, зокрема, брали участь у різних місіях НАТО, наприклад, в Афганістані.
Так, наразі Стокгольм витрачає на оборону лише 1,3 відсотка від свого валового внутрішнього продукту. Але це вже набагато більше, ніж ще кілька років тому. Після закінчення холодної війни шведи, як і багато західних країн, спочатку значно скоротили витрати на оборону. Однак в певний момент почалося переосмислення. Спершу спричинене війною в Грузії в 2008 році, а найпізніше – анексією Криму в 2014 році та, звісно, повномасштабним вторгненням Росії в Україну. Тож очікується, що оборонні витрати Швеції зростатимуть. Принаймні вже наступного року Стокгольм має намір довести військовий бюджет до «натовського мінімуму» – двох відсотків від ВВП.
Окрім того, членство Швеції дуже цінне для НАТО у сенсі здобуття стратегічних територій. Адже воно перетворить майже все узбережжя Балтійського моря на територію Альянсу – за винятком російського узбережжя біля Санкт-Петербургу та Кеніґсберзького ексклаву. Російський лідер Володимир Путін нещодавно нахвалявся, що тепер Азовське море стало внутрішнім морам Росії. Ну хай собі потішиться, не довго йому залишилося. Але от значно важливіше Балтійське море тепер фактично стало внутрішнім морем НАТО.
Тож у разі нападу Росії, наприклад, на країни Балтії, їх стане значено простіше захищати силами НАТО. Війська і техніка без проблем можна буде перекинути морем до Естонії, Латвії і Литви через Швецію.
Велику стратегічну роль відіграватиме й шведський остів Ґотланд, розташований посеред Балтійського моря. Сімон Кошут пояснив його значення так: «Завдяки цьому великому острову Швеція має надзвичайно вигідну стратегічну базу. Звідти можна контролювати практично всю Балтику». За його словами, географічне розташування країни є вирішальним моментом, чому членство Швеції є таким привабливим для НАТО.
І все ж: навіщо шведам НАТО? Варто зазначити, що Швеція і НАТО вже давно й тісно співпрацюють. Так, Швеція не має сухопутного кордону з Росією, але аж ніяк не слід відкидати евентуального нападу з моря чи з повітря.
Зрозуміло, що ключовий сенс для Швеції в разі членства в НАТО міститься в статті 5 Вашінґтонського договору. Згідно з нею, збройний напад на одну країну НАТО вважається нападом на всі країни. У такому випадку Альянс зобов'язується надати допомогу стороні, що зазнала нападу. Очевидно, що такий захист матиме вирішальне значення для Швеції, якій самостійно дуже складно було б впоратися з російською аґресією.
