Що головним лузером бунту «Вагнера» виявився саме Путін, погоджуються майже всі експерти і політичні оглядачі, які коментують цю подію. Всім стало очевидно: Путін – старий нікечема, а путінська Росія – failed state.
У понеділок, 26 червня, на російських телеканалах анонсувався якийсь епохальний, якщо вірити цим анонсам, виступ президента Росії Путіна. Росіяни (та й не тільки) завмерли в очікуванні. Що ж це може бути? Очевидно, це має стосуватися нещодавнього бунту ПВК «Вагнер» і їхнього начальника Євгєнія Прігожина. Але що ж іще має сказати верховний головнокомандувач? Заявити, що всіх зрадників буде покарано на горло? І для цього, може, і спеціяльно збудують плаху на Красній площі, таку як на картині Василя Сурікова «Ранок стрілецької страти». А може, Путін визнав рацію за Прігожиним щодо необґрунтованості та безглуздості війни з Україною та вирішив цофнутися з окупованої території? Чи якраз навпаки – російський лідер оголосить тотальну мобілізацію для «священної війни».
Утім, нічого з того. З такою помпою анонсований виступ перетворився на «інформаційний пук». Путін щось там промимрив про те, як добре, що все скінчилося, що всі молодці – як бунтівники, так і захисники (яких у принципі не було – принаймні не було видно). Пробачаю всіх, кому винен, і всіх, хто винен. Всі – молодці. І на цьому виступ закінчився, залишивши ошелешених росіян міркувати самим, що це все мало б означати.
Кремлівський режим до останнього часу – навіть після злочинного вторгнення в Україну та ганебних поразок на полі бою – зберігав принаймні видимість стабільності й функціональності. Він нібито залишався такою класичною електоральною автократією, де головний закон – воля правителя, якого підтримує більшість населення, бо вважає його загалом мудрим і непомильним.
Але пригадаймо, як розвивалися події з вечора п’ятниці, 23 червня, до вечора суботи, 24 червня. Прігожин фактично оголошує заколот, марш на Москву. Росіяни чекають від Путіна потужного «слова і дєла государєва». Всі переконані, що російський лідер спершу виступить із доленосною промовою, а потім увесь свій гнів спрямує на заколотників і зрадників, спопелить їх самим своїм поглядом. Хоча переконані не всі росіяни – дехто таки бажав успіху заколотникам. Хтось приховано, а хтось і відкрито. Зрештою, це ж ПВК «Вагнер», славні «музиканти», культ яких плекався в Росії останні кілька років. «Вагнерівців» запрошували на всі державні урочистості, на лінійки в школах. Про них складали пісні, які виконували навіть діти в дитсадках, вбрані в камуфляжі. Їхніми іменами назвали вулиці. Їх ховали з державними почестями.
Але повернімося до Путіна. Що насправді з ним відбувається ввечері 23 червня? Путін спершу тривалий час ніде не показується. Заколот триває вже цілий вечір, ніч, ранок. Заколотники окупували Ростов-на-Дону, взяли під свій контроль штаб Південного військового округу, звідки ведеться координація всіх бойових дій проти України, захопили в заручники заступника міністра оборони РФ Юнус-Бека Євкурова і заступника голови Генштабу армії Росії Владіміра Алєксєєва. Щойно тоді Путін спромігся на якийсь виступ, на якісь грізні слова, хоча без жодної конкретики. Та і яка могла бути конкретика з таким переляканим обличчям.
Далі, як відомо, Путін застрибнув до свого літака й утік із Москви, а за ним і все керівництво «наддержави», залишивши місто напризволяще. Хоча кремлівські завсідники можуть скористатися історичним аргументом – мовляв, діяли згідно з тактикою Кутузова, заманюючи ворога в Москву, як у пастку.
Ну, на жаль, жодного захоплення Москви та її спалення не відбулося. Лідер заколотників виявився теж не надто сильний духом, та й амбіцій йому явно бракувало.
Можна сказати, що стався перший в історії прецедент, коли заколот завершився ремізом. Сторони нібито домовилися. Причому медіатором на перемовинах виступив, як це не смішно звучить, Олександр Лукашенко. Заколотники відійшли від Москви,так належним чином і не повоювавши.
Так, було в ході маршу шість збитих гелікоптерів та один літак, але це батярство заколотникам пробачили, як і бунт загалом. Зрештою, це ж не такий важкий злочин для Росії, як, наприклад, написання антивоєнних постів у соцмережах чи пікети за мир.
Щобільше, вчорашні «зрадники» перетворилися ледь не на «патріотів», які допустилися незначних помилок, але вчасно схаменулися. Тож добрий президент усіх помилував.
Що ж, Путіну вдалося цього разу втримати владу. Щоправда, невідомо, наскільки міцно і наскільки довго. Адже всім стало очевидно, що король голий, що ні суспільство, ні армія, ні спецслужби не готові за нього вступатися, особливо, якщо це пов’язано з ризиком для життя.
Стало теж зрозуміло, що відносно невелике озброєне угруповання може легко захопити російські мста, включно зі самою Москвою. А, окрім «вагнерівців», у Росії за останні кілька років виросла маса приватних армій, які потроху набувають потужності. Свої ПВК має вже і «Росатом», і «Газпром», і «Транснефть», і навіть «Метрострой». У регіонах кожен губернатор тепер про всяк випадок формує свою приватну армію.
І, як писав колись Антон Чехов, «якщо на початку п'єси на стіні висить рушниця, то до кінця п'єси вона має вистрілити». Є приватна армія – буде путч. А бунт відтак організовувати зовсім не страшно, бо й Путін – слабак, та й збройний заколот, як виявилося, не тягне за собою кримінальної відповідальності.
Найгеніальніше на цю тему висловилася головна кремлівська пропагандистка Маргаріта Сімонян: «Правові норми – це не Христові заповіді чи Мойсеєві таблиці наказів. Вони написані людьми для забезпечення порядку та стабільності в країні. Але якщо в якихось критичних, виняткових випадках вони перестануть виконувати свою функцію, та ще й нададуть зворотний ефект, ну... до біса їх!» Тобто ця офіційна особа відкрито заявила, що в разі чого закон можна проігнорувати. Зрештою, і це традиційно для Росії – пригадаймо російське народне «закон – що дишло». А це один зі засадничих атрибутів failed state. Друга ознака – відсутність державної монополії на легальне насильство.
Слабкість Пуіна і неспроможність російської державної машини вже чітко побачили як самі росіяни, так і світова спільнота. Відтак не те що перемога, але навіть участь Путіна у президентській кампанії 2024 року вже ставиться під сумнів.
А от хто з політиків дійсно отримав позитив з цієї «заворухи», то це диктатор Білорусі Олександр Лукашенко. Як написала в статті про його «миротворчі зусилля» державна білоруська газета «Минская правда»: «Лукашенко – це людина великої мудрості, політик-титан, якому нині людство, стоячи, плескає в долоні». Звісно, що з таких слів можна лише посміятися, бо заслуги Лукашенка тут мізерні – не більші, ніж у листоноші. Але як би там не було, Лукашенко вчергове зумів зірвати куш, причому абсолютно з нічого, з повітря підняти собі рейтинг.
