Українці – щедрі люди. Спочатку створили свою літературну русинську мову, але подарували її московитам разом з цілою плеядою науковців, які потім при Пєтрє створили наукову термінологію та всю абстрактну лексику. А щоб сильно не запарюватися, творили вони її за німецьким принципом, насиляючи складові частини того чи іншого слова, як шашлик. Ну і повиходили всілякі там: прєд-на-значєніє, прє-любо-дєяніє і т. д.
А коли московити вкрали нашу самоназву, хоч і криво-косо, бо обізвали себе присвійним прикметником, то русини стали українцями і створили мову ще багатшу і мелодійнішу.
Але духовне обкрадання нашого народу на цьому не припинилося. От візьмімо наш фольклор. Ні росіяни, ні білоруси не мають такого багатющого пісенного фольклору, як ми. У росіян взагалі нема народних пісень, які б вони співали, скажімо, за столом, бо те, що вони співають – це пісні авторські. Ще з часів Афанасьєва, який у свій тритомник російських казок залучив чимало українських, існує тенденція гребти все, що вдається. Тому у збірниках записаних в Сибіру та на Далекому Сході («Календарно-обрядовая поэзия сибиряков» (Новосибірськ, 1981), «Фольклор Дальнеречья» (Владивосток, 1986), «Дальневосточный фольклор. У ключика гремучего» (Владивосток, 1989) дуже багато українського фольклорного матеріалу. Упорядники при цьому зазначають, що витворився цікавий феномен: сибірський фольклор на основі російського, а визначити етнічне походження окремих фольклорних творів неможливо.
Часто ці тексти записували студенти московських університетів і не розуміли багатьох слів, тому там повно нісенітниць.
Коли Сталін креслив карту кордонів України, то позбавив нас теренів, де жило свідоме українське населення. Таким чином ми втратили Лемківщину, Підляшшя, Холмщину, а до Білорусі відійшла Берестейщина і Пінщина. Після війни всі українські школи там були ліквідовані, почалася тотальна білорусифікація, а за нею і русифікація. Хоча навіть за німецької окупації на Берестейщині було 159 українських шкіл, видавалася українська преса.
Сучасні білоруські діячі рішуче заперечують український характер населення цих теренів, а його українську говірку оголошують білоруською.
Від часу незалежності дуже поширилися крадежі наших пісень білорусами, цими «божими одуванчиками». При цьому вони доводять їх до абсурду. Публікуючи пісню «Ой сабралася бедна басота», зауважують, що цю пісню співають і в Україні, і що вона «блізкая напевам і тэкстам да беларускаго арыгіналу». Себто оригінал білоруський? А першозапис де зроблено? Наша пісня фігурує в записах ХІХ ст., а білоруська варіація з 1970-х років.
Або ось такий покруч: «А я з сястрою всю жизнь пастрою». У 1994 р. на це звернув увагу білоруський поет Ніл Гілєвіч – правда, він не протестував проти крадіжки. А коли у часописі «Пам'ятки України» в 1994 році вперше заговорили про факт «піснекрадства» (це слово стало терміном щодо білоруського пісенного піратства), то він визнав, що крадіж українських пісень відбувається, але яка ж тут біда? Просто природна близькість мов дається взнаки. І далі про якийсь взаємовплив. Але він не навів жодних прикладів щодо білоруських пісень, які проникли до українського фольклору.
Насправді жодної природної ані неприродної близькості нема, бо це одна й та сама мова, яка колись називалася русинською. Я читав чимало білоруських текстів і не натрапив на жодне слово, якого б не було в нашій мові. Виняток – діалектні слова.
У книжці «Беларускі фальклор у сучасных запісах. Брэсцкая вобласць» (Мінськ, 1973) усі пісні зредаговані. Жодна не опублікована в автентичному записі. Весь український фольклор подано в перекладі на білоруську. Етнограф Роман Кирчів з цього приводу писав: «Вони ж фактично відбули його мовчанкою, просто переступили через нього і однозначно, безцеремонно зарахували цю частину Полісся з її народною мовою, фольклором та іншими складниками традиційної народної культури до білоруського етнокультурного ландшафту».
У слові «Від упорядника» в книзі зазначено: «Всі тексти подаються відповідно до сучасних принципів правопису білоруської мови, фонетичні й морфологічні особливості народного вислову зберігаються тільки в тому разі, якщо цього потребує форма (рима, ритм та інше)». Тобто де їм важко було щось скомбінувати на свій копил, там українські слівця пробивалися. А де ні, то «голота» ставала «басотою».
Таку публікацію фольклору розкритикували російські вчені: «К сожалению, в этом издании тексты окающих говоров переведены на литературную акающую белорусскую орфографию. В них привнесено также отсутствующее в этих говорах цеканье и дзеканье и сделан ряд других редакционных поправок, что резко снижает научную ценность издания и выглядит по меньшей мере анахронизмом. Этой же устаревшей эдиционной техникой, напоминающей некоторые донаучные издания прошлого века пользуются и издатели в целом очень ценной и богатой материалом многотомной академической серии «Беларуская народная творчасць», – «Полесский этнолингвистический сборник: Материалы и исследования». Москва, 1983
Справді, те саме бачимо у всіх томах серії «Беларуская народная творчасць» і в тих виданнях, які уклав сам Гілєвіч.
Але крадуть не лише фольклор і нашу давню літературу, хоча видно за мовою, що тут білоруська й не ночувала (наприклад, «Тяпинське євангеліє»), але крадуть ще й історію і не лише нашу. Янка Бриль теж звернув увагу на ці крадіжки, висміявши привласнення Костюшки і Міцкевича. Битва під Оршею 8 вересня 1514 року, де розбито було московське військо військом Великого Литовського князівства, видається як звитяга «беларускаго войска» на чолі з «выдатным беларускім вайсковцам, беларускім гетманам Кастусем Астрожскім».
«Пєсняри» вже давно співають «Я прийшов тебе нема», видаючи цю пісню за білоруську. Білоруською стала і пісня, автором якої був махновець Іван Негрибицький (1896–1950): «Випрягайце хлопцы коней, Ды лягайце спачываць».
Арсен Тетерук з Берестейщини навів чимало вкрадених пісень: «Зелянее жыто зелена», «Каля млына, каля млына», «Ты казала в панядзелак», «I туды гара, і сюды гара», «Туман ярам, туман даліною», «Чаго вада каламутна», «Чому не прыйшоў, як месяц ўэыйшоў», «Цвіце церан, цвіце церан», «Ой у зялёненькім садочку», «Там за гаєм, гаєм зяле'ненькім», «У полі бяроза кудравая стояла», «Ой найду я лугам, лугам», «Як найду я ў лес па дровы», «Ой сарву ж я ружы кветку», «Ой чыя ж то ніва, чиє ж то накосы», «Там за валам, валам зялененькім».
Роман Кирчів додав: «Ляціць галка цераз балку, лятаючы крача», «Ужо трэті вечар, як дзяўчыну бачыў», «Каля млына яварына, расцвіла каліна», «Цячэ вада каламутна, чаго міла така смутна?», «Я у сераду радзілася, гора ж має, гора», «Ой, пайду я лугам, лугам, там мой мілы арэ плугам», «Дзеўка у сенях стаяла, на казака маргала» та інші. Сюди ж потрапили й популярні українські авторські пісні «Стоїть гора високая» Л.Глібова («Стаіць гара высокая») та «Ой, вербиченько, біле личенько» Л.Забашти (музика І.Шамо) («Ой, вярбічанька, белае лічанька»), пісні Марусі Чурай та пісні на слова Тараса Шевченка.
Крадуть навіть козацькі й чумацькі пісні. А що крадених пісень повно у їхніх збірниках, то такі «пєсняри» можуть виправдовуватися, що взяли їх із цілком легального наукового видання.
Кумедно зазвучала пісня «Ой у зеленому садочку»:
Ой у зялёненькім садочку,
Там салавейка шчабятаў.
Віць-віць-віць, цёх-цёх-цёх,
Ай-ай-ай, ха-ха-ха,
Там салавейка шчабятаў.
Переможцем конкурсу виконавців білоруського фольклору на Підляшші стала пісня «Павєй, вєцєр, на Вкраіну». Правда слово «Україна» в піснях Берестейщини білоруські перекладачі пишуть з малої літери, ототожнюючи її з поняттям «окраїна».
При цьому виконавці захоплено розповідають публіці про те, як вони ці пісні самі ж записали і, мандруючи по світах, популяризують перлини білоруського фольклору.
До слова, у Польщі на Підляшші теж воліють українські пісні видавати за білоруські. Про що писала тамтешня преса.
Ну, а наша влада вже традиційно давно забула про українців за межами і не надає їм жодної підтримки і не вимагає шкіл. Та про які українські школи в Білорусі говорити, якщо там і білоруських обмаль.
Кількість дітей, що навчалися білоруською в 2005/06–2020/21 навчальних роках, знизилася з 23,3% до 10,2% (з 280,2 тис. до 107,6 тис.), а російською – зросла з 76,7% до 89,7% (з 922,9 тис. до 949,2 тис.). 90,6% учнів, які навчалися білоруською, жили на селі, а 91,8% учнів, що навчалися російською, жили в містах.
Скоро носіїв автентичних білоруських пісень і на насіння не залишиться.
31.05.2023