На запит «Операція "Буря"» інтернет у першу чергу видає кілька подій: буря в пустелі 1991 року – розгром Іраку і звільнення Кувейту, хорватська операція «Буря» в серпні 1995 і вже опісля знаходимо відомості про військову операцію Армії Крайової, спрямовану проти німців, яка тривала з 4 січня 1944 року по січень 1945 року.
При наближенні Красної армії головнокомандувач Армії Крайової видав наказ підтримати її в боротьбі проти німців. Хоча раніше еміграційний уряд застерігав від будь-якої співпраці з совєтами.
Головне завдання, яке бійці АК ставили перед собою, було доволі амбітне: дати совєтам зрозуміти, що на територіях, звільнених від німецької окупації, єдиною законною владою є польський уряд у вигнанні. А тому вони повинні визнати його існування і владу.
Бої у Львові в липні 1944 р. (з архіву ŚZŻ AK)
А ще було сподівання на те, що союзники введуть свої збройні сили на територію Польщі. На союзників покладали надії також партизани УПА.
Операція «Буря» почалася на Волині в січні 1944 р. і тривала там до травня. Спочатку вона не мала на меті піднімати повстання у великих містах, але в липні 1944 р. уже з'явився наказ зайняти і їх. Таким чином операція захопила досить широкі терени – Литва, Білорусія, Східна Галичина, Лодзь і Варшава, де відбулося відоме Варшавське повстання.
Незважаючи на те, що генерал, головнокомандувач АК Тадеуш Бур-Коморовський (1895, с. Хоробрів на Зборівщині – 1966, Лондон) застерігав, що нема шансів на повстання у Варшаві, бо німці вже до нього підготувалися, генерал Леопольд Окуліцький (1898–1946), прилетівши з Лондона, наполягав, ба навіть шантажував і погрожував командуванню АК, що повстання має відбутися за будь-яку ціну.
Коли до нього прийшли офіцери і пояснили, що нема зброї, нема чим воювати, він відповів: «Кров буде литися потоками, а мури будуть валитися». Вважав, що коли проллється багато польської крові, світ вжахнеться і не дасть Польщу в обійми Росії. Однак таке твердження було наївне і безглузде.
Згодом з'явилася версія, що він був російським агентом, бо його завербували, коли він у 1941 році опинився на Луб'янці і писав звідти хвалебні статті про Росію. У 1945 він знову потрапив на Луб'янку, де й був замордований.
Сучасні польські історики висловлюють сумнів у доцільності Варшавського повстання. Але вони також критично ставляться і загалом до операції «Буря» через величезні втрати і руйнації. 50 тисяч бійців АК було ув'язнено, багато з них загинуло по сибірах.
Але гляньмо, що робилося у той час на Львівщині. Попервах росіяни вдавали союзників польських повстанців, разом з ними визволяли Львів від німців. Газета «За чєсть Родіни» 30 липня 1944 року опублікувала статтю «Дружба скрепленная кровью», де розхвалила капітана югославської армії серба Драґана Сотіровіча (1913–1987), який, утікши з німецького табору в Рава-Руській, розшукав аківців. Ті його спровадили до Зубри, а після перевірки відправили до полку Язловецьких уланів.
Як заступник полковника Анджея Холоневського він брав участь у пацифікації українського села Шоломия, де розташовувалася штаб-квартира місцевого відділення УПА. Тоді загинуло кілька десятків українських селян. Він також брав участь у Львівському повстанні, атакуючи німецькі позиції.
30 липня про нього писали совєтські газети, а вже наступного дня його арештували (однак йому вдалося знову втекти): з 31 липня росіяни влаштували лови на командування Армії Крайової і представників польської адміністрації в штабі АК на Кохановського, 23 (нині Левицького). Багатьох було арештовано і засуджено.
Осінь 1944 року. Капітан Драґан Сотович на псевдо «Дража» (четвертий зліва) з колєґами з АК одразу після втечі з тюрми НКВД.
Операція «Буря» ще тривала, а вже відбувалися сутички і з росіянами, і з українцями. Аківці полювали на упівців, упівці – на аківців.
Після кількох зіткнень з українцями саме Сотірович, якого підвищено до майора, переконав ворогуючі сторони підписати місцеве перемир'я. 29 травня 1945 року в Седлісках (Словаччина) обидві сторони визнали росіян своїм спільним ворогом і припинили воювати одна з одною.
Операція «Буря» ще недостатньо досліджена польськими й українськими істориками. Чимало документів було знищено.
Недавно мені пощастило ознайомитися з архівом операції «Буря», який переховувався в приватних руках. На щастя, на нього не натрапили чекісти.
Невідомо, чи є якісь копії цих документів деінде. Майже всі вони друковані на тоненькому цигарковому папері. Велика частина присвячена вишколу бійців АК. Також розписані місця дислокації бійців УПА, української міліції і поліції. Занотовано, в яких містах Галичини які посади займають українці разом з їхніми політичними характеристиками. Особливу увагу зосереджено на залізничниках. У разі повстання їх мали ліквідувати.
Зворушують накази не рухати росіян: «В жодному випадку не може дійти до збройних дій проти росіян, які вступають на наші землі вслід за відступаючими під їхнім тиском німцями, поза конечними акціями самооборони, які є натуральним правом кожної людини».
Окрема серія документів має промовисту назву: «Війна з українцями». Тут уже маємо конкретні описи ліквідацій, скільки, коли й де було вбито українців.
Таку саму бухгалтерію вели й українці. Відплата за відплату, відплата за відплату і так по колу. Хто почав? Хто лише мстив? Хто мстив після того, як помстилися на ньому? Хто мстив тому, хто мстив після того, як помстилися на ньому?
Безглузда масакра, підсичувана з обох боків, не принесла нічого доброго. Але краще б нею цікавилися історики, а не політики.
21.05.2025