У 1920 році Львів пережив облогу московитів. Після того, як 12 червня 1920 року вони взяли Київ, їхні війська посунули на Захід і в серпні опинилися під Львовом.
Цікаво порівняти окремі події тодішнього часу з нашими.
Львів на ту пору пережив потужну навалу біженців з півдня України. То були переважно московити, хоч серед них було й чимало євреїв. Біженці у Львові зайняли всі вільні місця в готелях, іноді втискаючи в одному номері по десять, а то й більше осіб. Власники деяких готелів, скориставшись ситуацією, безпрецедентно підняли ціни. За жалюгідну кімнату без постільної білизни та опалення навіть у третьорядному готелі вимагали 40–80 марок.
На вулицях Львові можна було часто зустріти численних старшин денікінської армії. Невідомо, що вони думали про свою долю, чи картали себе і самого Денікіна за те, що не погодився піти на угоду з Пілсудським, бо не визнавав ні вільної України, ні вільної Польщі. А то був таки цілком реальний шанс розгромити більшовицьку нечисть.
«Їх уніформа добре поношена, за винятком широких золотих еполетів, які блищать здалеку, – писала тодішня преса про денікінців. – Багато з них прибули з дружинами, які відвідують галантерейні магазини, купують білизну, вишивку та мереживо, і ціна покупки для них не має жодної різниці. Царські рублі, думські рублі, кереньки і навіть карбованці (українські, – Ю. В.) масово йдуть до кишень наших купців, які таких добрих клієнтів не мали з 1914 року».
19 березня до міста прибуло близько 1300 українських військовополонених з італійського табору в Касіно та близько 200 інвалідів з інших італійських таборів. Більшість цих вояків приєднаються до польської армії, щоб давати відсіч московитам.
Ще одна приємна несподіванка: загін кубанських козаків перейшов під Гусятином на польський бік і теж проїхався Львовом.
З наближенням до Львова ворожого війська в місті зросла спекуляція, ціни на продукти злетіли догори. Це викликало обурення львів'ян, часто доходило до скандалів і бійок. 14 липня одним таким замішанням на Краківському базарі скористалися батяри. Раптом пролунав дикий вереск: «Більшовики на Краківському!» В одну мить увесь ринок охопила небувала паніка, як покупців, так і продавців, тлуми народу кинулися тікати. Всіх охопив шалений страх, який обернувся панічною втечею. Одні й інші покидали на місці товари, в метушні переверталися баняки, відра, кошики, і незабаром ринок залило сметаною і барвистим килимом потовчених ягід, на яких люди слизькали й хляпали на землю.
Серед плачу і крику паніка незабаром перекинулася на прилеглу вулицю Краківську, викликавши велику паніку серед єврейських купців. Вони відразу кинулися зачиняти крамниці, опускати жалюзі, а декотрі навіть стали пакувати товар. Щойно поява піших та кінних поліцейських заспокоїла налякані маси.
Коли влада стала боротися зі спекулянтами, ті вдалися до хитрішого способу. Вони вже не приносили продукти на базари, а тримали їх у замкнених приміщеннях. «Сьогодні, наприклад, картоплі на площі Ринок майже не було, а продавці запрошували до своїх підвалів, прохаючи 10–11 марок за кілограм, – писала "Gazeta Polska" 18 квітня. – Лише в одному випадку було повідомлено про це інспектора, який, погрожуючи викликати слюсаря, змусив перекупку віддати ключі від підвалу, після чого розпродав картоплю за тарифною ціною».
23 липня маршал Алєксандр Єгоров наказав командувачу 1-ю Кінною армією Сємйону Будьонному до 29 липня оволодіти Львовом.
Однак польська армія давала доброго чосу, і наприкінці липня у Львові з'явилися перші більшовицькі військовополонені: «Їхній зовнішній вигляд привертає загальну увагу, – писала "Gazeta Lwowska". – Вони обірвані, носять на собі лахмані розмаїтих мундирів, серед яких часто можна побачити старі прусські. Характерний стукіт дерев’яного взуття створює враження, мовби то йде група китайців».
29 липня Єгоров знову наказує Будьонному зайняти Львів 30 липня.
Львів живе у тривозі. Однак львівська урядова делегація, яка повернулася з Варшави, заявила, що отримала запевнення – Львову нічого не загрожує. І це нам знайоме.
Вже тривалий час діяла заборона на продаж спиртних напоїв, але купити їх можна було без проблем. Ну, як у нас під час сухого закону – можна було скочити на терени сусідніх громад і затоваритися. Більшість кнайп повинні були зачинятися о 20-й, лише кільком дозволено було працювати до 22-ї, але, як з'ясувалося, тих кілька перетворилося на кільканадцять, та ще й одна біля одної. Офіцерам наказали відвідувати лише визначені ресторани, але вибір був невдалий, тож вони відвідували заклади, до яких звикли, цілком слушно пояснюючи, що не кожен може дозволити собі обід чи вечерю в «Жоржі» чи в готелі «Краківський».
8 серпня прибули більшовицькі полонені, яких захопили під Бродами. «Більшовицькі військовополонені виглядали нужденно. Здебільшого молоді – хоча були серед них і старші, і навіть дуже старих серед них не бракувало – виснажені довгими боями, босі або в подертих шкарпетках чи в якихось шматах. Аж чорні від бруду, в подертих полотняних мундирах, що вже здалеку смерділи, їхній вигляд викликав справжню огиду в численної публіки, яка стежила за ними» («Słowo Polskie»).
16 серпня С. Будьонний розпочав наступ на Львів, атакуючи польські позиції біля Кам’янки Струмилової та Колодного.
Наступного дня добровольчий піхотний батальйон капітана Болеслава Зайончковського здійснив подвиг, який можна порівняти з боєм під Крутами. Батальойн складався переважно з молоді та львівської інтелігенції, йому вдалося на одинадцять годин зупинити 1-шу кінну армію С. Будьонного під Задвір'ям (Золочівщина). В бою загинуло 318 добровольців і так само, як і під Крутами, московити закололи багнетами полонених і спотворили їхні тіла так, що розпізнати згодом вдалося лише понад сотню. Зайончковський, щоб не потрапити в полон, застрелився.
18 серпня 6-та кавалерійська дивізія Іосіфа Апанасенка, яка вславилася єврейськими погромами, наступала на Винники. Штаб 1-ї кінної армії С. Будьонного дислокувався в Борщовичах, кавалерія уже наблизилася на 15 км до Львова. Штурм на місто планувався о 8-й ранку 19 серпня.
Московська «Правда» писала про паніку, хаос і голод, що панують у Львові, втечу заможніших мешканців, масове пограбування покинутих квартир і втечу євреїв у гори. Насправді аж такої паніки не було.
Польські війська перегрупувалися і розбили ворожу кавалерію в районі Борщовичів. Більшовики були загнані в болота, загинуло багато людей і коней ворога.
А ось і таке оголошення: «Одна військова частина придбає повний комплект сервізу на 12 осіб з усім кухонним приладдям».
Тобто коли люди зносять для армії шаблі, багнети, жертвують коштовностями, якась військова частина готується до бенкету. Очевидно, для вибраних, бо ж лише для 12 осіб.
19 серпня 1-ша кінна армія продовжувала просування до Львова зі сходу та півдня, 14-та кавалерійська дивізія Олександра Пархоменка рухалася на Куликів, 4-та дивізія Семена Тимошенка намагалася обійти Львів з півночі, відкидаючи польські війська на Яворів. Війська 11-ї дивізії дійшли аж на 8 км на південний схід від центру міста. Увесь день точилися бої на лінії Дорошів – Дубляни – Миклашів – Пруси – Чижиків.
18 серпня нарешті на всіх двірцях рух пожвавився. «Зібрався великий натовп як на пасажирській, так і на пакувальній касі, від чого, звичайно, виграли в першу чергу наші горезвісні "пакувальники", – нарікала преса. – У даванні чайових точилася шалена конкуренція. Вони сягали 500 і навіть 1000 марок, за умови, що пакувальник має простежити, щоб пакунки або кошики потрапили у вагон».
У міру наближення фронту постачання харчів з навколишніх сіл все маліло і маліло. Але нема лиха без добра: біженці привозили з собою велику кількість птиці і продавали її за нижчою ціною, ніж була раніше. А от корів з собою ніхто не привів – ціни на набіл зашкалювали. Тому львів'яни більше купували яблука та грушки.
20 серпня більшовицькі патрулі взяли Басівку, Зубру та Солонку. Війська 1-ї кінної армії С. Будьонного вийшли до Жовтанців і Куликова і зробили спробу генерального наступу на Львів, в центрі міста пролунали гарматні постріли.
Підрозділи 8-ї кавалерійської дивізії «Червоного козацтва» наблизилися до південних укріплень міста в районі Сихова, Сокільників і Скнилова.
Львів і Замостя з успіхом відтягували більшовицькі сили, Будьонного відкликали на Західний фронт, і в другій половині дня 20 серпня він відступив від Львова. Але бажання захопити місто нікуди не пропало. 24 серпня, коли польська армія успішно громила більшовиків, маршал Єгоров все ще перебував у наївних планах і видав директиву 14-й армії про якнайшвидше оволодіння Львовом.
Та щось пішло не так. Вже московити котилися з-під Варшави на схід, а 5 вересня командування совєтського Південно-Західного фронту все ще вимагало від 14-ї армії захопити Львів.
Як подають московитські джерела, «Войскам Юго-Западного фронта не удалось выполнить задачу по взятию Львова. Неудача операции объясняется переоценкой советским командованием силы своих войск и недооценки возможностей войск противника, а также допущенными ошибками в руководстве войсками со стороны главного командования и командования Юго-Западного фронта. Другой причиной неудачи стали большие потери советских войск в боях за Броды и сильно укреплённый львовский район, кроме того условия местности были неблагоприятными для использования конницы».
Причини, як бачимо, ті самі, що й тепер.
01.03.2023