Здається, рабство то рабство – і край. Але, як то не раз чуємо, – «то залежить...» Від чого?.. Від слова: «раб» – страшне; «слуга» – не надто: раб, латиною, – «servus» («servire» – служити). При зустрічі й досі кажемо: «Сервус!», тобто: я – твій слуга, до твоїх послуг...
Залежить від слова, а головне – від того, кому слугуємо. Раб Божий – хто служить Богові, а це найвище, найпочесніше слугування («рабство»). «Бути рабом Божим – бути володарем» (св. Амвросій). Бути сином народу («Я син народа...») – значить служити йому, що й робив наш Каменяр усе своє життя, до останнього подиху. «Слугувати філософії – свобода» (Сенека)... Рабом був філософ Епіктет, але й у рабстві почувався вільним. А хтось у свободі, багатстві – раб своїх пороків, пристрастей, свого неуцтва, глупоти. Врешті, й усі люди, як це розуміли античні, зокрема стоїки, – покликані не лише йти за природою як за провідницею, а й слугувати їй (Природа – Бог)...
І все ж при слові «раб», «невольник» – образ, що вражає око й вухо: похилі постаті, дзвін кайданів. Як це у Шевченка: «Рушили в дорогу. / А за ними й невольники / Побрязкали путом...» А далі... далі – торговище рабами... «Що вмієш робити?» – купець запитав Діогена, що потрапив у рабство. – «Бути повелителем вільних людей», – відповів той... Купець виявився кмітливою людиною. Купив Діогена, віддав йому в науку своїх синів, довірив своє господарство – й не прогадав: «Немов добрий дух оселився в моєму будинку», – зізнався за якийсь час по тій купівлі.
Рабство, важке рабство, якщо втрачено внутрішній спротив проти нього, – то це вже не життя; точніше життя, але – ганебне. Тому й сказав Ціцерон: «Краща смерть, аніж рабство» (mors est servitute potior)... «Не служитиму!» – раз по раз вигукував полоненик із Лаконії (Спарти). Змушений до рабських обов’язків, він, кажуть, вихопивсь – та й об мур головою... При згадці про Ціцерона, певно, згадаємо його раба (згодом – вільновідпущеника) Тірона, що був особистим секретарем Ціцерона, його літературним помічником, винахідником скоропису (notae Tironianae – знаки Тірона)... А коли зайшла мова про відпущення на волю – не оминемо й Горація, сина відпущеного на волю раба, а також Шевченка, відпущеного на волю сина кріпака, фактично – раба.
Є незліченна кількість висловів про рабство, думок про рабство, історій про рабство, є, мабуть, історія рабства... Є раби похилі, є горді, які виборюють собі свободу, як виборював її Спартак... Є ж і такі, яким у рабстві – справжньому, німому рабстві, – добре. Про таких – Сенека: «Немає ганебнішого рабства, аніж – добровільне» (nulla servitus turpior est quam voluntaria)...
* * *
Над усіма голосами про рабство – те, яке гнітило, принижувало, робило з людини «знаряддя, яке вміє говорити» (instrumentum vocale) – голос цього ж Сенеки з його «Листів до Луцілія»:
«Мені приємно чути від тих, хто побував у тебе, що ти приязно ставишся до своїх рабів. Так і личить людині такої розсудливості, такої освіти, як у тебе. – "Вони раби". – Але ж – люди. – "Вони раби". – Але ж під твоєю крівлею живуть. – "Вони раби". – Але – й покірні твої друзі. – "Вони раби". – Але – й товариші по рабству, якщо зважиш на те, що над ними й над тобою – однакова влада Фортуни»...
28.02.2023