Російського наступу довго чекали. І він почався. Військові експерти зазначають, що росіяни вже кілька тижнів проводять активні наступальні дії саме в рамках анонсованої офензиви. Ця атака не виглядає такою шокуючою й такою виразною, як 24 лютого 2022 року, тому багато хто прикипів до екрану телемаратону в очікуванні: коли ж воно почнеться і яким буде, чи підуть на Київ, чи полізуть на Волинь, і які підступи Кремль влаштує на річницю вторгнення? Ні, наступ, для якого орда збирала полчища мобіків і розконсервовувала техніку на своїх складах, розгортається власне тепер.
Мапа боїв довкола Бахмута. Джерело – Deepstate
Генеральний штаб ЗСУ вже від певного часу виокремлює п’ять базових напрямків, на яких ворог зосередив свої основні наступальні дії – Куп’янський, Лиманський, Бахмутський, Авдіївський та Шахтарський. Українське командування також звітує, що за минулі півтора місяця росіяни зазнали найбільших втрат за весь час війни, починаючи від самого 24 лютого. Ця статистика є одним із найбільш промовистих маркерів того самого “великого наступу”.
Мапа боїв уздовж траси Сватове-Кремінна. Джерело – Еспресо.TV
Zbruč зібрав думки військових експертів та аналітиків, які стежать за розгортанням російської атаки на сході. Чим завершиться російський наступ і коли почнеться український?
“Вони можуть вдатися до чого завгодно”
Зі спостережень полковника Петра Черника, російський наступ фактично розпочався ще наприкінці минулого року – приблизно тоді, коли РФ завершила перегрупування сил, виведених із правого берега Херсонщини. “Вони насправді нікуди не поділися. Вони були зосереджені у першу чергу на східному плацдармі, і з того часу там і відбувається так званий оперативний тиск або контрнаступальні дії. І наступ як такий іде”, – сказав Черник у інтерв’ю “5 каналу” цього четверга.
Основна тактика, котру на цьому етапі використовують росіяни, – це безупинні атаки піхоти на українські позиції. Байдуже, що та піхота – “мобіки”, не вишколені й недобре оснащені.
“Росіяни змістили акцент із бронекулаків і, частково, артилерії на колосальні величезні піхотні хвилі. Це видно по статистиці втрат. У березні вони втратили до 4 тисяч особового складу і майже 900 одиниць техніки – а в грудні 21 тисячу особового складу і 300 одиниць техніки. Отже, піхотні вали є головною філософією бою”, – коментує Черник.
Пан Петро не виключає, що наступного тижня, якраз під річницю вторгнення, росіяни здіймуть “новий величезний піхотний вал”. Утім, полковник певен, що цей ривок не буде успішним.
“Якщо на початок вторгнення вони мали дійсно добре підготовлене угруповання і достатньо техніки, але не змогли «за три дні» ліквідувати нашу державність, то на що вони розраховують зараз, окрім колосального власного перемелювання і вбивства особового складу, я зрозуміти не можу… Водночас не можна відміняти їхнього божевілля. Збірна Чорнобаївка, збірний острів Зміїний свідчать про те, що в них своя логіка, яка не піддається інтерпретації з точки зору здорового глузду. Тому вони можуть вдатися до чого завгодно”, – оцінює полковник.
Через російське вар’ятство Петро Черник не береться відкидати сценарію, що орки спробують напасти на територію України з півночі. Втім наразі ворог не має для цього достатньо ресурсів. Натомість українська оборона за минулий рік стала незрівнянно кращою, зокрема її ППО.
“Вдруге [піти наступом із півночі] – можуть. Однак повноцінного ударного угруповання, забезпеченого якісною технікою, щоби зробити справді дошкульно боляче і щоб у такий спосіб вони досягнули якогось оперативного успіху – немає. Щоправда, вони мають дуже велику кількість особового складу. Озброїти їх автоматом Калашникова чи навіть рушницею Мосіна, або навіть дістати зі складів стару зброю Другої світової війни і кинути оцю величезну кількість людей на забій – вони можуть. І не треба недооцінювати оцей колосальний людський вал”, – констатує Черник.
“Філософія минулого року – не дати Росії перемогти. Але не було філософії – дати Україні перемогти”
Експерт Інституту стратегічних досліджень, старший аналітик фонду “Повернись живим” Микола Бєлєсков активно ділиться думками про війну у соцмережах, проте не любить давати публічних інтерв’ю. Але минулої неділі на YouTube-каналі “Повернись живим” вийшло велике його інтерв’ю, в котрому Бєлєсков аналізував дії росіян і ділився своїми очікуваннями від подій на фронті у 2023 році.
Так, каже Бєлєсков, російський наступ, найімовірніше, розпочався. “Чому «найімовірніше»? Бо для стовідсоткового висновку ще потрібен певний час. Але, в принципі, у ворога ідуть системні втрати бронетехніки, чого не було в кінці грудня і на початку січня. Ворог активно застосовує авіацію відразу на декількох напрямках. Ворог втрачає безпілотники оперативно-тактичного рівня – тобто він використовує їх для розвідки, для підкріплення наступальних дій саме якісною розвідкою”, – перелічує маркери Бєлєсков.
Експерт зазначає, що від поняття “наступ” зазвичай очікують швидкого прориву оборони, розвитку атаки, маневрів тощо. Саме тому бойові дії, котрі спостерігаються тепер на сході, складно проінтерпретувати оглядачам ззовні. “Ворог намагається тиснути, витиснути нас. Але таке моє відчуття – що так, це вже почалося, це те, чого ми чекали”, – зазначає аналітик.
Бєлєсков зафіксував момент, коли росіяни почали натискати на українську оборону і заклали передумови для цьогорічного наступу.
“Перших мобілізованих кинули на бойові дії на території Луганщини в кінці жовтня – на початку листопада. І це дало ефект – ворогу вдалося стабілізувати лінію фронту. Останній наш значний успіх – це звільнення Лиману. І далі, якщо ми дивимось на напрямок Сватове–Кремінна, то лінія фронту там практично не рухалася. Максимальне наше просування – це перерізання цієї траси, спроба охопити Кремінну з двох напрямків. Але це не вдалося. Навпаки, тепер ми бачимо активізацію ворога, спробу переграти біля Сватового-Кремінної. Та й загалом ворог активізувався. Це п’ять основних напрямків – Сватове, Кремінна, далі навколо Бахмута, і це Авдіївка, Вугледар”, – пояснює Бєлєсков.
Аналітик НІСД каже: хоч би якою дикунською видавалася тактика росіян із “гарматним м’ясом”, та для Москви вона виявляється ефективною. “Це повторення досвіду Другої світової війни, коли в першу лінію наступу кидали менш кваліфікованих солдатів, виснажували оборону, а потім вже вводили більш досвідчених бійців і танкові з'єднання. На жаль, це дало локальний ефект. Відбувся не прорив, але просідання нашої оборони в районі населених пунктів Бахмутське і Соледар”, – коментує Бєлєсков.
Цікаве запитання – кому тепер належить стратегічна ініціатива з огляду на те, що не лише Україна, а й Росія вважає цей сезон вирішальним для нових наступів. Бєлєсков застерігає: у цьому питанні дуже легко ошукатися.
“Мені здається, що ми восени допустили певну помилку. Багато людей зробили висновок, що якщо Росія втратила ініціативу, то Україна її автоматично перебрала і зможе утримувати. Насправді те, що ми побачили восени спочатку на Харківщині, а потім на Херсонщині, – це радше експлуатація нами російських помилок, а не перехоплення ініціативи. Втім, цієї помилки припустилися не лише в нас, а й на Заході. На Заході очікували, що за українськими діями будуть такі ж успішні дії далі. Цього не сталося. Але цього і не могло статися, тому що для західної політики вся кампанія 2022 року йшла під лейтмотивом «допомогти Україні в обороні». І те, що нам вдалися локальні наступальні дії, виглядало феноменально. Філософія була – не дати Росії перемогти. Але не було філософії – дати Україні перемогти. Ми бачимо приклад, коли неправильна оцінка ситуації, неправильне сприйняття породжує неправильні очікування”, – пояснює експерт.
Отож боротьба за стратегічну ініціативу триває. Росія прагне спіймати момент зараз. Україна збирає ударні угруповання, щоб мати змогу атакувати згодом.
“Наш об'єктивно-позитивний сценарій – що Росія виснажується в наступі. І нам, як наслідок, не доведеться проривати їхню оборону, а з коліс можна буде їх гнати. Якраз із другого кварталу 2023 року до нас почне масово прибувати бронетехніка. Наше завдання – провести успішну оборону і далі здійснити одну наступальну операцію. Я не генерал Буданов, в якого вже Крим влітку або кордони 1991 року... Нам треба провести хоча б одну наступальну операцію і звільнити якісь території”, – зазначає Бєлєсков.
“Песимістичний сценарій – це те, що за результатами кампанії 2023 року лінія фронту не зміниться радикально ні на користь росіян (що добре), ні на нашу користь (що погано). І стратегічно це буде діяти не на нашу користь. Тому що існує певний цикл. Ми демонструємо прогрес на фронті – ми залучаємо більше допомоги – як наслідок, знову більший прогрес на фронті. Якщо не буде успіхів на фронті у наступні 6–9 місяців, нам буде важче залучати цю допомогу”, – додає Бєлєсков.
Стагнація фронту посилить голоси тих, хто вже зараз виступає за “корейський сценарій” чи замороження конфлікту.
“Якщо кампанія 2023 року буде такою ж жорсткою по втратах (із обох боків), як і кампанія 2022 року, то, мабуть, на певний час ми візьмемо паузу в активних діях – і ворог, і ми. Тому що підтримати такі темпи “спалювання”, проводити регенерацію дуже важко. Власне, Марк Міллі (голова Об'єднаного комітету начальників штабів США, – ред.) дав доволі зважену оцінку про те, що ця кампанія буде визначальною: той, хто правильніше її проведе, той матиме сильніші переговорні позиції. Тому що далі вести наскільки ж інтенсивні кампанії буде дуже і дуже важко”, – резюмує Бєлєсков.
“Концентрація орків на квадратний кілометр зросла в кілька разів”
Ветеран батальйону “Айдар” Євген Дикий вважає, що теперішній наступ на Донбасі є близьким до максимуму російських можливостей. Він не вірить, що росіяни здатні на щось більше.
“Якщо пару місяців тому ми всі очікували якогось там великого-великого наступу-наступу й обговорювали сценарії, що вони спробують повторити похід на Київ, обговорювались всілякі фантастичні сценарії ударів з Білорусі, відрізання Західної України від Центральної тощо – мені здається, що стало достатньо очевидно: цього не буде. Вже в грудні було зрозуміло, що на це в них немає ні сил, ні засобів”, – сказав Дикий в інтерв'ю для “Главреда”, відеоверсія котрого вийшла 15 лютого на YouTube.
Пан Євген зізнається: про себе він сподівався, що росіяни таки зважаться на якийсь гігантоманський план. “Це був би великий їхній ідіотизм. І це б полегшило нам життя: ми доволі швидко відбили б такий наступ, а далі в них би все посипалося. Тому не варто недооцінювати ворога: вони вчаться на помилках, і цього разу вони тверезо оцінили свої реальні можливості”, – зазначає Дикий.
Однак основні успіхи росіян базуються на одній примітивній перевазі – хмарі мобілізованих.
“Для отаких великих наступів, про які в нас дуже довго дискутували, потрібні високоманеврені частини з великою кількістю бронетехніки на ходу, із гарною підготовленим персоналом. Нічого такого у них немає. Натомість у них є інша перевага – просто в кількості неякісної живої сили. Тобто в них є гарматне м'ясо. От порівняємо: коли рік тому вони до нас заходили, то одночасно зайшло приблизно 180 тисяч окупантів, і це вони зайшли одразу в десять областей України. Наразі в нас, за різними даними, від 220 до 320 тисяч окупантів – і при тому це в чотирьох областях. Інакше кажучи, концентрація орків на квадратний кілометр зросла в кілька разів”, – констатує Дикий.
Євген Дикий зазначає, що втрати росіян кількаразово перевищують українські, проте це горнило пожирає й нашу армію. “Що Соледар, що Бахмут нам коштували дуже дорого. І коштують досі”, – визнає він.
Коментуючи становище, котре складається на основних напрямках удару російської армії, Дикий погоджується, що найтяжче саме під Бахмутом. ЗСУ намагаються не допустити перерізання трас на Костянтинівку і Слов’янськ, інакше наше угруповання в місті опиниться у напівоточенні. “Це не те, що прориватися із котла – але доведеться виходити через брак підвозу боєкомплекту, продуктів”, – зважує Євген Дикий.
Інша напружена точка – Сватове і Кремінна. “Ми за цю лінію билися майже три місяці – і, на жаль, не змогли її проламати. Бо вони буквально в перші дні нашого наступу навезли туди щось біля 40 тисяч мобіків. Якими б вони не були погано підготовленими, але 40 тисяч – це 40 тисяч… У них там програма-мінімум – це відсунути нас від Кремінної, від Сватового. А програма-максимум – поновити контроль над залізничною станцією Куп'янськ-Вузловий, бо без цієї станції логістика сильно порушена”, – тлумачить ветеран “Айдару”.
Євген Дикий очікує, що становище на сході в найближчі тижні погіршиться. А далі в українського війська відкриється “вікно можливостей”. “Із кожним днем у них усе менше броні, із кожним днем усе менше снарядів, і саме тому вони користуються отим єдиним, що залишилось у надлишку, – мобіками”, – пояснює Дикий.
Коли саме це буде? Для пана Євгена це не питання часу, а питання кількості. “Є та кількість втрат, які ми маємо їм завдати, щоб ці нові частини стали остаточно небоєздатними”, – додає він.
Звідси випливає доволі сувора перспектива – воювати доведеться так довго, допоки ця орда не перемелеться. “Ми щиро вважали, що якщо в них почнеться мобілізація і піде потік «цинків», то в Росії щось сколихнеться. Виявилося, ні. Росія не та. Не сколихнеться. По-перше, десятиліття деградації і пропаганди таки даються знаки. По-друге, вони зробили дуже мудру, на жаль для нас, річ, коли починали мобілізацію – вони не стали закривати кордон. Вони дали втекти із країни всьому тому, що потенційно могло б протестувати. Вони абсолютно правильно порахували: те, що лишиться, буде абсолютно покірним і контрольованим. І от тепер вони мають фактично необмежений ресурс цієї нової біомаси. Тому залишається тільки одне – така кількість «цинків», при якій ці частини тут, на фронті, втрачають повністю боєздатність”, – зазначає Дикий.
Коментуючи перспективу українського наступу, Євген Дикий зазначає, що атака ЗСУ залежатиме від чотирьох чинників: нашої готовності й мобілізації, обсягу і теми західної допомоги, дій і підходів противника, погодних умов. “Сподіваюсь, що в травні-червні ми вже ролями з ними поміняємось”, – очікує Євген Дикий.
“От ви зачистили всю Україну в кордонах 1991 року. Хіба ви позбудетеся ворога?”
Азербайджанський військовий аналітик Агіль Рустамзаде у п’ятничному дописі на Facebook повторює висновок, що війна триватиме, аж доки ворог вичерпається.
“Війна на виснаження передбачає, в тому числі, й виснаження людських ресурсів. Тут не важливо, хто наступає, хто відступає. Втрати у живій силі – от що головне. РФ може дозволити собі рівень власних втрат – 5 до 1”, – пише він.
Кілька днів тому Агіль Рустамзаде дав інтерв'ю проєктові ukrlife.tv. Він каже, що “великого російського наступу” не може бути апріорі: росіянам попросту бракує ресурсу. Їхня мета на полі бою – захопити Донбас і виснажити українське військо.
“Ми бачимо, що Росія ставить людську силу. Техніки, артилерії дуже мало використовується. Виходить щось на кшталт Першої світової війни. Але вони це роблять із таким розмахом, щоб поступовим посиленням тиску виснажити вашу армію. Думаю, що в них немає такої оперативної чи стратегічної цілі – скажімо, проламати оборону і вийти до якогось українського міста, наприклад до Дніпра. Ні. Їхня стратегічна мета – захоплення Донбасу… Паралельно хочуть виснажити українську армію, щоб вона вже почала замислюватися про те, що треба якось домовлятися. Тобто технічна мета – змусити Україну сісти за стіл переговорів”, – вважає азербайджанський експерт.
Агіль Рустамзаде намагається оцінити у теперішній війні і політику Заходу. “Я намагаюся розгадати, куди рухається західна думка. Думаю, вони дійшли висновку, що… Припустимо, вони втратили мільярди, Україна, втративши приблизно до ста тисяч людей, вийшла на кордони 1991 року. Без зміни політичної парадигми Російської Федерації – до чого приведе ця перемога? Це буде піррова перемога. Думаю, що Захід розуміє – треба застосовувати комплексні економічні заходи, знижувати можливості РФ, розхитувати цю країну зсередини, ослаблювати спротив… От ви “зачистили” всю Україну в кордонах 1991 року. Результат? Хіба ви втратите ворога?” – міркує Рустамзаде.
Висновок Рустамзаде: Захід грає в довгу. І саме цим можна пояснити повільні темпи постачання озброєння для України: ці жорна молотимуть довго й повільно.
Азербайджанський аналітик визнає, що найбільш болюче в цій стратегії – це втрати людей. “Але втрати будуть багатократно більшими, якщо РФ як держава не буде просідати”, – переконаний він.
“Треба провернути той самий трюк, який з ними зробили у 1917 році”
На кону в цьогорічній військовій кампанії – не території, а спроможність зберегти силу війська, висновує український аналітик, координатор групи “Інформаційний спротив” Костянтин Машовець.
“Найбільша та наймасштабніша з можливих (стратегічного рівня) воєнна поразка ЗС РФ зовсім не гарантує нам припинення війни суто на наших умовах. Більше того, вона взагалі не гарантує припинення війни як такої. У війні з Росією завжди треба мати на увазі ту особливість, що ніякі втрати та поразки самі собою не примушують цю державу припиняти війну. Це така особливість цієї країни. І це не є ані чимось страшним та фатальним, ані непереборним”, – пише Машовець у п’ятничному FB-дописі.
Пан Костянтин зазначає, що наразі Росія має військову силу як інструмент ведення війни, вона має ресурси для війни, має фінанси і володіє промисловістю для продукування засобів ведення війни.
“Перемогти РФ у війні у більш-менш прийнятні строки та терміни можна, лише позбавивши її головного інструмента – її війська. І при цьому пам'ятаємо, що будь-які поразки та втрати її військо переносить як легкий нежить. І своїми розмірами та формою дуже нагадує доісторичного бронтозавра. Перебити всю російську армію фізично ми не зможемо (їх просто овердохера і в них дійсно довгий мобілізаційний резерв).
То що ж робити в таких умовах? Треба добитися кардинального та вирішального зниження бойових спроможностей російської армії. Тобто позбавити її можливості виконувати своє головне призначення – бути головним інструментом війни. Іншими словами – розвалити, розкласти російське військо. Тобто провернути той самий трюк, який з ними зробили у 1917 році. І, на мій погляд, це набагато важливіше та значуще для стратегічного (тобто вирішального) рівня цієї війни, ніж навіть прорив до Азову або відбиття Криму… Перемогти Росію в цій війні ми зможемо лише тоді, коли ЗС РФ перетворяться з організованої військової сили у неорганізовану. Ворога треба не просто позбавити бажання воювати, а можливості воювати”, – висновує Машовець.
18.02.2023