DIDO AND AENEAS ... ERWARTUNG

DIDO AND AENEAS ... ERWARTUNG в режисурі Кшиштофа Варліковського як пропедевтика психоаналізу (нова прем’єра Баварської державної опери)

Сцена з вистави DIDO AND AENEAS ... ERWARTUNG. Фото: Bernd Uhlig.

Прем’єра нового оперного проєкту Кшиштофа Варліковського DIDO AND AENEAS ... ERWARTUNG назавжди запам’ятається нав’язливим відчуттям страху, наче він фізично був присутній у залі Баварської державної опери 29 січня 2023 року. Страх ховався на сцені за деревами. Його сірі оголені торси то з’являлися, то зникали у фотографічних декораціях зимового лісу (сценографія, відео-дизайн – Мальгожата Щесняк, Феліче Росс, Каміл Полак). Страх спотворював обличчя персонажів, пробирався у їхні сни, ілюзії, кошмари. Страх вбивав інстинкт до життя і вдихав «хворобу до смерті»^[1].

Герої вистави DIDO AND AENEAS ... ERWARTUNG не здатні діяти, протистояти, адже страх для них став буденним явищем, перетворився на інерцію існування. Занурені кожен у свій світ, герої страждають і ненавидять, вбивають і стають жертвами вбивства. Езопівські фігури асоціативного режисерського театру Варліковського розігрували на сцені Баварської опери драму підсвідомості, загрузлої в полоні підозри, заздрості і зради. Заблудлі душі з міфів та міжвоєнного часу ХХ, а, можливо, й нашого актуального воєнного ХХІ століття виринали з підсвідомості.

Сценографія засніженого лісу з відео-проекціями таємничих тіней, серед них – Олень з міфу про Діану і Актеона – імітували важкий психічний стан головної героїні Дідони. Про її страх від зустрічі з тінями минулого вдало зауважила французька письменниця Маргарит Дюра: «Якщо я боюся лісу, означає насамперед, що я боюся самої себе»^[2].

Сцена з вистави DIDO AND AENEAS ... ERWARTUNG. Фото: Bernd Uhlig.

На відміну від попередніх робіт Варліковського ця вистава не залишає жодної надії на просвітлення. Що так вплинуло на зміну драматургічної поетики режисера? Паралелі зі сучасною війною, натяки на масовий голокост не уловлюються. Але завуальовано режисер натякає: драми героїв з античних чи модерних джерел споріднені зі сучасними трагедіями реального світу.

На питання, які травми вплинули на життя нещасних, хто позбавив їх здатності жити і любити, Варліковський не відповідає. Вистава закінчуються трагічно. Герої жорстоко «вбивають» один одного, хто як навчився зі свого досвіду –лицемірством чи зрадою, помстою або пострілом з рушниці. До кінця так і не зрозуміло, чи трагедія суїциду та вбивства сталася насправді, чи цей горор відбувся в уяві переслідуваних героїв. Не-міфологічна Дідона з DIDO AND AENEAS довго помирає в туристичному спальному мішку, доки співає фінальну арію «Коли я лежу в землі» (When I'm Laid in Earth). Варліковський натякнув на долю мігрантів, замерзлих у лісі на кордоні між Білорусією і Польщею. Потім Дідона оживає в образі Жінки з ERWARTUNG Арнольда Шенберга.

Іншій режисер розгорнув би на сцені захопливий трилер. Але Варліковському чужий екшен. Диссонантні контрапункти, зіткані з автоцитат минулих вистав режисера, занурюють публіку у світ декадансу, естетства, еротизму, а блискуча хореографія квір-бомонду і вуличного брейк-данс-перформансу (хореографія – Клод Бардуль) відтінюють атоналізм душі головних персонажів.

Новий сюжет

Сюжет Варліковського – не просто поєднання різних творів з різними лібрето, а саме: опери Генрі Персела «Дідона і Еней» (1689) з лібрето англійського поета Нахум Тейта за мотивами «Енеїди» Вергілія та монодрами «Очікування» Арнольда Шенберга (1908) з лібрето віденської поетеси-аматорки Марі Паппенгайм (за професією лікарка-дерматолог), яка писала вірші під псевдонімом Марія Гайм і зачитувалася працями Зиґмунда Фройда.

Режисер розповів ці історії на свій лад. Ось так можна накреслити початкову ситуацію у його виставі. Герої DIDO AND AENEAS ... ERWARTUNG – біженці. Двоє людей зустрічаються на чужині, закохуються, але не знаходять щастя у зруйнованому світі. Позбавлені власних домівок, вони намагаються вижити у лісі. Травматичний досвід минулого залишив глибокі душевні рани. Минуле і теперішнє, реальність і спогади переплелися. Біженці пережили війну, насильницьку смерть близьких, вимушені емігрувати, але застрягли на пів дорозі. (Як не згадати при нагоді початок постановки «Валькірії» Андреаса Кріґенсбурга на сцені Баварської опери і той безпросвітний ліс, у якому Зіґмунд знаходить свою Зіґлінду, а пізніше, і власну смерть!). У виставі Варліковського поряд з Дідоною і Енеєм у чужій домівці оселилися Белінда і Венера. Легковажна афера коханого з Беліндою переповнює чашу страждання Дідони. Вона встромляє собі ніж у живіт і замерзає у лісі. Всі спроби Белінди врятувати Дідону, закутавши жінку в спальний мішок, виявляються марними.

Сцена з вистави DIDO AND AENEAS ... ERWARTUNG. Фото: Bernd Uhlig.

В «Очікуванні» Шенберга Дідона оживає. Фабула моноопери про Жінку, яка блукає лісом у пошуках коханого, а натрапляє на його мертве тіло (втілення зраненої душі Шенберга?), вирішується режисером як подієва ретроспектива. При цьому режисер не розшифровує причин і наслідків скоєного злочину, а навмисне заплутує послідовність і логіку розвитку подій. Начебто у пориві агресії і помсти Дідона застрелила з рушниці Белінду і Енея. Але до кінця так і незрозуміло, чи Дідона жива, чи повернулася з того світу, щоб помститися, чи її кривдники вижили, чи їх душі кружляють у спогадах Дідони? Можливо вбивство Белінди і Енея – лише плід хворобливої уяви Жінки, адже у фіналі всі знову зустрічаються за вечерею. Людські Самотності продовжують свій шлях у темряві холодного зимового лісу.

Параноїдальні симптоми Самотності

Теодор Адорно називав монодраму «Очікування» Шенберга «сейсмографічною фіксацією травматичних потрясінь». Композитор передав у музиці стан Жінки «в секунду найвищого емоційного збудження, ніби в уповільненій зйомці, розтягнутій до півгодини». Вистава Варліковського DIDO AND AENEAS ... ERWARTUNG – загострює цей стан і показує параноїдальні симптоми прогресуючої Самотності. Таке асоціативне ім’я у DIDO AND AENEAS ... ERWARTUNG можна розповсюдити на всіх суб’єктів.

Крім опери «Дідона і Еней» Генрі Персела і монодрами «Очікування» Арнольда Шенберга режисер інтегрував у виставу ще одне музичне джерело – електронну композицію сучасного польського композитора Павла Микетина «Інтерлюдія». Музичний бар'єр бароко і експресіонізму посилюється також через суґестивну відео-інсталяцію нескінченного тунелю (Film-Time-Design Каміла Полака).

Сцена з вистави DIDO AND AENEAS ... ERWARTUNG. Фото: Bernd Uhlig.

Для литовської співачки Аусріне Штундіте, визнаної однією з найпотужніших виконавиць експресіоністських ролей, опанування бароковою партією – складний виклик. Проте, за задумом режисера співачка якнайкраще наблизила виразову палітру бароко не до історично поінформованого виконавства, а до психоаналізу. У постановці домінує драматизм, афекти, а не чиста стилю. На фоні Дідони Еней виглядає досить реалістично: на вигляд – хіпі, ремонтує стару автівку, не зважає на психічні рецидиви коханої, сам для себе шукає виходи зі складних ситуацій. Гюнтер Папендель переконливо показав Енея, який намагається жити, але програє. Квір-парті чи то духів, чи відьмаків або друзів (серед них виразний контр-тенор Кеймон Мурр) – комедійна інтермедія вистави між двома трагедіями людей на шляху до самознищення.

Англійське бароко, австрійський експресіонізм, польський електронний саунд-дизайн, брейк-данс-дивертисменти – серйозний виклик для диригента. Майстерно озвучив цю «запальну суміш» Оркестр Баварської опери під керівництвом барокового експерта Ендрю Манце, який раніше був пов'язаний з британськими ансамблями старовинної музики і виступав у ролі скрипаля. Його прем’єрний дебют на сцені Баварської державної опери завершився тріумфально не лише через історично поінформоване виконання барокової опери, а й завдяки оригінальній інтерпретації партитури Шенберга. Диригент відкрив можливість сучасному інструментарію імітувати стиль бароко, асоціативно артикулювати споріднені афекти від барокової риторики до Sprechstimme. У партитурі «Очікування» диригент відтворив експресію драматургічних арок від характерних ідіом Персела до Шенберга від до-тональності до а-тональності.

Покинутий Шенберг: біографічні контексти

Міф про покинуту Енеєм Дідону для Варліковського – своєрідний римейк сімейної драми композитора. Як відомо, Шенберг, одружений з сестрою Олександра фон Цемлінського Матильдою, у 1906 році познайомився з молодим художником Ріхардом Герстлем. Урокам малювання Герстля Шенберг завдячує серією експресіоністичних автопортретів. Але афера дружини з художником завершилася трагічно. Робота над партитурою монодрами «Очікування» розпочалася як реакція на тривіальну драму любовного трикутника і допомогла композитору вийти з кризи. Але розчарування від зради двох близьких людей наче виплеснулося з підсвідомості композитора у музиці «Очікування» – істеричній, розірваній, нервовій, атональній. У тестаменті Шенберг написав: «Я оплакував, як відчайдух приймав рішення і відкидав їх знову, мене відвідували суїцидальні думки і я майже здійснив їх, кидався з однієї дурості в іншу – одним словом, я став геть-чисто розірваним»^[3]. «Очікування» – твір, що зіграв терапевтичну роль. Якби Шенберг не занурився у творчість, його очікувала би доля Герстля, який покінчив життя самогубством. Цікаво також порівняти долю Матильди і Дідони. Еней покинув кохану за божественним велінням Юпітера з метою заснувати Рим. З огляду на етапну для музики ХХ століття місію Шенберга – заснування нововіденської школи – стають зрозумілими й почуття дружини – покинутої Матильди, якій Шенберг, очевидно, приділяв не так багато уваги.  

Сцена з вистави DIDO AND AENEAS ... ERWARTUNG. Фото: Bernd Uhlig.

Творчість стояла на першому місці. Музика була для Шенберга засобом взаємодії між свідомістю, логікою, відчуттям форми й інтуїтивним випробуванням суті музики на межі структурних закономірностей і здатності впливу на внутрішні психологічні реакції людини. У листі до Ферруччо Бузоні Шенберг сформулював своє мистецьке кредо: «Я прагну до остаточного звільнення від усіх форм, символів послідовності та логіки ... Моя музика має бути короткою, лаконічною, з двох нот: музика не будується, її завдання – висловлюватися ‘!! ... І ця барвистість, багатогранність, нелогічність, як і наші почуття, ... все це я хотів би виразити у звуках»^[4].

У виставі DIDO AND AENEAS ... ERWARTUNG Варліковський відчув і відтворив крізь відстань віків цікаву спорідненість мислення Персела і Шенберга: звукову пропедевтику психоаналізу.

Сцена з вистави DIDO AND AENEAS ... ERWARTUNG. Фото: Bernd Uhlig.

^[1] Хвороба до смерті (дан. Sygdommen til Døden) – твір про діалектику відчаю данського філософа-екзістенціаліста Серена К'єркегора (1849), опубліковану під псевдонімом Анті-Клімакус.

^[2] Christian Longchamp. Annäherungen an den Wald. Programmheft der Bayerischen Staatsoper. München, 2023. S. 63.

^[3] Arnold Schönberg. Testamentwurf. (Fragment, 1908). Programmheft der Bayerischen Staatsoper. München, S. 47.

^[4] Арнольд Шенберг – Ферруччо Бузоні. Лист від 13 серпня 1909 року.

Фото: Bernd Uhlig