З циклу "Кілька днів із Ду Фу"
9.
Сніг впаде на плечі ялівцю
на снігу дорізують вівцю
за сусідським домом – З мокрим хмизом
повертаються промоклі хлопчаки
Селище на березі ріки
Миска на столі із зимним рисом
Зранку – біло Сніг паде й паде
у Ду Фу не палено ніде
хмиз в зимі задорогий для нього
щось сусіди вділять щось – зберіг
з осені коли писав про сніг –
кілька в’язок кинув за порогом
Хухає на руки й на письмо
«все тече собі якось само» –
думає про річку – сніг – та вірші
був в столиці – був в гірськім селі
а тепер ця миска на столі
світ інакший й люди зовсім інші
був в столиці – на жінок косив
імператорові вірші підносив
був з Лі Бо – впивалися й читали
все текло як на весні ріка
сніг тепер на зморщених руках
ялівцю – і листі п’ятипалім
він виходить з дому за поріг
«як же написати слово сніг?
з чого він – води а чи з лілеї?»
нагинається – і підбирає хмиз
що загублений сусідськими дітьми –
ось його життя і привілеї
повернеться в дім – розпалить піч
буде дім тремтіти цілу ніч
снігові – ні краю – ні кінця
що поетові до світу в тих снігах
він почує – об сусідський дах
стугонить розпатрана вівця
зранку знову білим замело
і вівці так наче й не було
і столиці не було – і очі ріже
білий сніг – і хлопчаки ідуть
хмиз додому по снігах несуть
мокрий хмиз закинутий на крижі
Фото: Володимира Давиденка.
08.10.2022