Хмиз

З циклу "Кілька днів із Ду Фу"

9.

Сніг впаде на плечі ялівцю

на снігу дорізують вівцю

за сусідським домом – З мокрим хмизом

повертаються промоклі хлопчаки

Селище на березі ріки

Миска на столі із зимним рисом

Зранку – біло Сніг паде й паде

у Ду Фу не палено ніде

хмиз в зимі задорогий для нього

щось сусіди вділять щось – зберіг

з осені коли писав про сніг –

кілька в’язок кинув за порогом

Хухає на руки й на письмо

«все тече собі якось само» –

думає про річку – сніг – та вірші

був в столиці – був в гірськім селі

а тепер ця миска на столі

світ інакший й люди зовсім інші

був в столиці – на жінок косив

імператорові вірші підносив

був з Лі Бо – впивалися й читали

все текло як на весні ріка

сніг тепер на зморщених руках

ялівцю – і листі п’ятипалім

він виходить з дому за поріг

«як же написати слово сніг?

з чого він – води а чи з лілеї?»

нагинається – і підбирає хмиз

що загублений сусідськими дітьми –

ось його життя і привілеї

повернеться в дім – розпалить піч

буде дім тремтіти цілу ніч

снігові – ні краю – ні кінця

що поетові до світу в тих снігах

він почує – об сусідський дах

стугонить розпатрана вівця

зранку знову білим замело

і вівці так наче й не було

і столиці не було – і очі ріже

білий сніг – і хлопчаки ідуть

хмиз додому по снігах несуть

мокрий хмиз закинутий на крижі

Фото: Володимира Давиденка.