Ось і я подивився фільм «Ти – космос». Мультиплікаційний початок мене дещо напружив, бо згадався такий самий у доволі примітивному фільмі «ТойХтоПройшовКрізьВогонь». Там повітряний бій показали в мультику. Виглядало це кумедно й убого.
Але у фільмі «Ти – космос» далі все пішло гладко. Фільм знято майстерно.
Друге, що мене там напружило, – це французька мова космонавтки Катрін. Як з’ясувалося, за переклад правили титри. Хоча, кажуть, були випадки, коли титрів не вдавалося в окремих кінотеатрах підключити. Я дивився з титрами. Але з моїми очима що є титри, що нема – однаково. Чому було нормально не продублювати?
Але є ще третє. І це суржик. Так якось на нашому світі повелося, що він у багатьох сучасних фільмах домінує де треба і де не треба. Мало того... Головного героя звуть чисто по-кацапськи Андрюхою. Душевно так, па дамашнєму. І це теж цікава мода сучасних фільмів, де переважають саме кацапські форми імен: Даня, Боря, Варя, Лора, Лєра, Даша, Ваня, а є ще Зіта і Гіта. Ці два останні з індійського фільму. Імена мають свою вагу. Адже дуже часто їх беруть з фільмів.
Андрюха перебуває на космічному кораблі і спілкується з дуже розумним роботом Максімом. І от цей Андрюха розмовляє суржиком. Якби то були окремі вкраплення слів, наприклад, «тіпа того» чи ще щось, – але тут не менше суржику, аніж у серіалі «Спіймати Кайдаша»: положено, здрастуйте, пожалуста, пластінка, обязательно, обіжаєтесь, спасібо... Невже легше вимовляти «зємлєтрясєніє», аніж землетрус?
Та найбільше мене здивував розумний робот Максім, який виявився розумним, але не настільки, щоб розмовляти грамотно. Бо теж послуговується суржиком. Цікаво, як йому таку мову запрограмували з усіма цими чьоканнями і щьоканнями? Чому в нього стільки кацапських слів? Тут тобі «не положено», а тут – «хай бог милує». Це такий натяк на те, що саме суржик у майбутньому отримає перемогу над літературною мовою?
Думаю, творці фільму могли б внести трішки гумору, якби робот таки говорив літературно і виправляв Андрюху, а той поволі переходив теж на літературну мову.
Фільм показували за кордоном. А отже, мусили якось перекладати цей словесний покруч. З якої мови? З обох? Цікаво, як Андрюху розуміла французка, з якою він теж спілкувався суржиком?
Дещиця кумедного… В німецькому прокаті Андрюха перетворився на Андруху.
Я не чув і не бачив жодного європейського фільму, де б звучала така мовна мішанина. Не чув ні польсько-німецького суржику, ні англо-французького.
Фактично творці фільму задемонстрували європейцям, що такі да – ми же братья, адін народ.
Мова у фільмах має велике значення. Згадаймо, як ще в совєтські часи ми перехоплювали саме з комедій крилаті фраз «харашо сідім», «а пагаваріть?», «утром дєньгі – вєчєром стулья» і т. д.
Коли з’явилися на телебаченні чудові переклади багатьох мультиків, наші діти перейняли звідти чимало слів, якими ми, батьки, дуже рідко користувалися: годі, гаразд, авжеж...
Я не перший, хто нарікає на суржик у згаданому фільмі. Але мене здивували його захисники. Олександр Стукало, який часто пише на мовні теми, зауважив: «якби далекобійник Андрій Мельник із кіна "Ти космос" говорив українсько-польським суржиком, ніхто б з вас і слова кривого не сказав. А так диви як кричите».
А що, вже знято бодай якийсь фільм українсько-польським суржиком? І що це взагалі таке? Де його можна почути? Хто ним розмовляє? Хоч би хтось приклад навів.
Якщо це такий прозорий натяк на Львів, то це брехня. Ніхто у Львові не розмовляє суржиком. У нас є окремі словечка, але... для своїх. Не буду ж я, зайшовши до крамниці, вітатися «сервус», як то роблю з кумплями і як то робили герої Юрія Косача, Оксани Керч, Степана Шухевича, Олексія Кобця.
Не буду в ресторації замовляти «росіл», а таки бульйон, хоча «росіл» якраз наше рідне слово і походить з «розсіл», бо варили його з засоленого м'яса – тобто розсолювали. Просто за Збручем його забули. Хоча колись знали. А тепер нам тицяють: це польське.
На захист суржику озвалася і поетеса Єлена Івануна: «А мене як вибісило. Якби герой був гуцулом і говорив по-гуцульськи – то всі би зворушилися й казали б, яка мова жива й класна, навіть якби було так собі відтворено насправді з двома коломийками зі шкільного підручника… А як подолянин зняв кіно про подолянина й звучить подільський говір – то вже зась».
Дивно таке чути від майстрині слова. Що таке подільський говір, можна було б давно довідатися з виданих словників і етнографічних записів Андрія Димінського (1829–1905). А те, що звучало у фільмі, це не жодний говір. Герой же ж походить не з села, де цей говір можна почути, а з міста.
Далі ця ж поетеса вирішила зблиснути своїми (не)знаннями польської і заявила, що «"нє" і "хтіти" – вплив польської», припечатавши цей висновок дикою фразою «но очевіще».
Почнімо з того, що «хотіти» польською – chcieć (хцєць), а от чеською – «chtít». Але тут не можна говорити про вплив чеської, бо це слово спільне. Хтіла, хтів – уживало багато наших класиків: Агатангел Кримський («хтіла була вернутись»), Віктор Петров («хтіла, щоб я пізнав її!»), Леся Українка («хтіла щось тобі сказать, Річарде»), Олесь Гончар («Вірите, люди добрі, не хтів»). Навмисне не цитую галичан.
Михайло Старицький пише роман «Молодость Мазепы» російською мовою і друкує його 1898 року в газеті «Московский листок». А в листі до Цезаря Білиловського нарікає: «Хтів би разом писати по-російськи і по-українськи, щоб хоч у Галичині друкувати поки абощо…» Часто ці слова зустрічаються в записах Павла Чубинського з Київщини, в народних піснях («хтіла мене мати за майстрика дати»). Те саме стосується слова «нє», бо воно, як і «ніт», питомо українське.
Пані Івануну підтримав ще один «мовознавець» Ігор Ходжаніязов: «Полонізми певно ше більше людей бісять». На жаль, прикладів нема. А якби були, то, вочевидь, фантазійні. Бо де він чув у наших фільмах полонізми – загадка. Та й щоб так безапеляційно визначити походження слова, треба бодай трохи тямити в етимології. А тут у нас туман яром. Люди загальнослов’янські слова легко приписують до польських, хоч польської не знають.
Для тих, хто читає дупою, наголошую, що я не розглядаю сам фільм, не критикую, не аналізую. Про нього вже достатньо написано. Мене хвилює лише мовна складова. Скажімо, в «Медовому місяці» якось без суржику обійшлося. Теж, до речі, камерний фільм. І героїв якось по-людськи звуть.
Адепти суржику – люди, які були виховані в російському мовному середовищі. Їм здається, що суржик – це норма. Ба більше – це, мовляв, говірка.
Ні. Якщо ви не геть тупенькі, то послухайте аудіозаписи свідків Голодомору на сайті канадського Інституту українських студій. Наші села розмовляли чистою українською. Ніхто не розмовляв так, як у серіалі про Кайдашеву сім’ю.
17.12.2025