Кілька днів із Ду Фу

 

1

 

в серпневих сутінках – я з томиком Ду Фу

папір із рижу всотує строфу

тріпоче вітерець – немов шовки наложниць

я знаю як знайти його в саду

хоч всі століття я не перейду –

під скрип возів і скреготіння ножиць

 

присвітить нам ліхтариком нічним

бо більше він не матиме нічим

бо завжди в мандрах то човном то пішо

ні дому ні пристанища як гість

скрипить в дорозі колісниці вісь

і м’яко пензель по папері пише

 

у нього там – сімсот якийсь там рік

війська у пилюзі гірських доріг

повсюди – битви за річки і села

ув імператора все валиться із рук

імперію так закрутило в рух –

цвіте пирій і пригасають зела

 

був прийнятий до двору як чиновник

тепер втікає по містечках чорних

вдовиних і сиротливих – в тих місцях

в яких йому доводилось ховатись

мені домів та вулиць не дізнатись

йому – Янцзи проплисти до кінця

 

ув вутлому човні в іржавих хвилях

вбачаючи в вогнях що там на схилах

ворожих військ вечірні табори

з собою – пензель і два звитки віршів

й куди втікати він іще не вирішив:

услід воді за косяками риб?

 

услід – військам що кинувши столицю

відкриту браму – гикаву ослицю

сад для самотності осінніх хризантем

пустились врозтіч – їх не наздогнати

то чий наказ виконують солдати?

від їхніх коней шлях і світ гуде

 

в якімсь містечку з шурхотом бамбуку

свистять вітри в нім – спорожнілі звуки

і ринку і видовищ – без мужчин

Ду Фу знайде нічліг і миску рижу

селянка із дитиною на крижах

назветься Мей – у неї сто причин

 

відмовити – тут солдатні й злочинців

забрали чоловіка в ополченці

дитина плаче – й кожен норовить

залізти під спідницю – кожен ласий

шовкове тіло молоде привласнити

тому вона в штанах постійно спить

 

«скажіть – питає голосом вдовиці –

ви ж з двору імператора – з столиці

коли ж війна закінчиться – аби

мій муж вернувся» «Що тобі сказати –

у наших військ вже незлічені втрати

а наших військ – як на весні крупи»

 

містечко стихло й стишилась ріка

на грудях у Ду Фу її тонка рука

її уста – як спіла трісла сливка

під пахвами волосяний покрив

і млосний стогін – і пташиний крик

і довга ніч немов ріка велика

 

в часи війни коли мужчину смерть

бере під глину – під каміння – твердь

коли жінок залишено солдатам

чужинських військ для ґвалту і наруг

в брудній хатині в якій повно мух

до ранку будуть ноги розплітати

 

а зранку принесуть прудкі чутки –

новітні біженці на берегах ріки

духм’яна Мей залишиться удома

Ду Фу поспішно пуститься у путь –

вздовж берега гортензії цвітуть

і видивляють очі темні вдови

 

 

13.08.2022