Обличчя «большой страны»: російський павільйон Венеційської бієнале

До відкриття 59-ої Венеційської бієнале, яка пройде з 23 квітня до 27 листопада 2022 р. в Італії, історія ця, особливо сьогодні, має бути згадана. Про будівництво російського павільйону за гроші українця та конфузи, з цим пов'язані, про плачевний стан будівлі та “чужих” меценатів. В ній єство росіян усіх часів: жалюгідних, культурно мізерних, безсоромних крадіїв, охочих слави за чужий рахунок, ницих та скупих.

 

 

Венеційська бієнале – одна з провідних виставок сучасного мистецтва, яка проходить що два непарні роки у Венеції. У рамках бієнале проходять також Венеційський кінофестиваль та Венеційський фестиваль архітектури.

 

 

Як будувався російський павільйон на початку ХХ ст.

 

Для 1-ої Міжнародної художньої виставки міста Венеції, відкритої 30 квітня 1895 року, організатори замовили Palazzo dell'Esposizione (Виставковий палац), зведений у 1894–1895 роках у Джардіні.  До 1905 року Бієнале займала лише цей Виставковий палац, де художники з різних країн збиралися та виставляли свої роботи разом, без внутрішнього поділу.

 

В 1897 р. виконавчий комітет Бієнале, який запрошував іноземних митців на свій розсуд, передав право вибору російських учасників Іллі Рєпіну та Марку Антокольському, які були названі “піклувальниками Російського відділу”. Обидва художники стали відомі у Венеції завдяки успіху на виставці у Скляному палаці Мюнхена, основному на той час міжнародному виставковому залі. В очах організаторів Антокольський і Рєпін складали різнобарвну пару: перший – космополіт та салонний художник, другий – укорінений реаліст, представлений у каталозі виставки як гордий козак, який зневажає великі закордонні школи. Головною сенсацією на виставці 2-ої Бієнале стала картина Рєпіна “Дуель”. Згодом Ілля Рєпін повернеться до участі у 5-й Венеційській бієнале 1903 р. та в 7-й Бієнале 1907 р.

 

Картина Іллі Рєпіна “Дуель

 

У 1909 р. відбувся офіційний візит царя Миколи II до короля Італії Віктора Еммануїла III. Генеральний секретар Бієнале Антоніо Фраделетто надіслав імператору запрошення відвідати і венеційську виставку. Хоча цар так і не доїхав до Венеції, саме після цього візиту розпочалися переговори про будівництво російського павільйону у Джардіні. На той час уже Бельгія, Угорщина, Англія, Франція мали свої окремі національні павільйони.

 

Проєкт російського павільйону було доручено зробити головному інженеру технічної адміністрації Венеційської комуни Даніеле Донгі. Проте бажання італійців збудувати російський павільйон не знайшло підтримки у самих росіян. У 1910 р. рада Імператорської академії мистецтв (тепер Петербурзька академія мистецтв) вирішила, що будівництво павільйону у Венеції має здійснюватися за проєктом саме російського архітектора. Крім того, на раді «пролунали голоси проти витрати грошей на павільйон за кордоном тоді, коли ще немає виставкової будівлі вдома”.

 

Проєкт Даніеле Донгі

 

Серія історичних ювілеїв, що святкувалися з великою “царською помпезністю”, зокрема 200-річчя Полтавської битви 1909-го року, 100-річчя Бородінської битви у 1912-му та 300-річчя династії Романових у 1913-му, спустошила російську скарбницю. Через брак коштів Росія взагалі не брала офіційної участі на Венеційських виставках аж до відкриття російського павільйону в 1914 р.  Організатори Бієнале самі вибірково запрошували митців з Російської імперії за списками медалістів інших міжнародних виставок. Так, зокрема, український художник Олександр Мурашко був обраний до участі у 9-й Бієнале 1910 р. після здобуття золотої медалі другого класу на Міжнародній мистецькій виставці у Мюнхені. Його дві представлені роботи “Неділя” та “На терасі” були одразу куплені.

 

Олександр Мурашко “Неділя”

 

Олександр Мурашко “На терасі”

 

У 1912 р. переговори про будівництво російського павільйону відновили. Ініціатором виступив новий почесний консул у Венеції граф Чезаре Фоскарі. Президент Імператорської академії мистецтв княгиня Марія Павлівна (тітка царя Миколи ІІ) скликала раду академії, де була озвучена необхідна сума: 21 тис. російських рублів на будівництво споруди, а також на перевезення, страхування художніх робіт, охорону, персонал, що в сумі становило 30–35 тис. російських рублів. Та коштів у казні не було, і рада в черговий раз констатувала “недоцільність будівництва павільйону у Венеції”.

 

Княгиня Марія Павлівна

 

20 січня 1913 р. український колекціонер, меценат, почесний член Імператорської академії мистецтв Богдан Ханенко написав листа конференц-секретарю Імператорської академії мистецтв Валеріану Лобойкову: “Обдумавши всесторонньо питання будівництва російського павільйону у Венеції, я дійшов висновку, що детальні обговорення в Академії (від яких гине стільки благих починань) лише відтягують здійснення будівництва. Тому я вирішив негайно передати в розпорядження її Імператорської величності (йдеться про княгиню Марію Павлівну) максимальну суму коштів, які можуть знадобитись для будівництва павільйону”.

 

Наступного дня, 21 січня 1913 р., Б. Ханенко написав листа й до княгині Марії Павлівни, якій повідомив про свої наміри: “...Під час перебування цією зимою в Італії я вирішив надати кошти в сумі 21 тис. рублів для будівництва виставкового російського павільйону в Венеції, а також 10 тис. рублів – в якості капіталу, відсотки з якого тратились би на необхідні витрати з охорони майбутнього павільйону. Визначена сума – 31 тис. рублів – сьогодні ж буде внесена в державний банк”. Український меценат Ханенко не лише повністю оплатив будівництво російського павільйону в Венеції, а й заклав так званий ендаумент-фонд для утримання павільйону.

 

Богдан Ханенко

 

Міська рада Венеції підписала контракт на 20 років з Імператорською академією мистецтв, згідно з яким земельна ділянка, необхідна під будівництво павільйону, площею 403 м² переходила у власність Академії за символічну плату – 10 лір в рік.

 

24 квітня 1913 р. замовлення на виготовлення проєкту будівлі отримав академік-архітектор Олексій Щусєв. На той час він спроєктував кілька храмів, а також виграв конкурс на проєкт Казанського вокзалу, закінчений лише у 1940 році.

 

Казанський вокзал

 

11 травня 1913 р. Щусєв запропонував два проєкти павільйону – у російському та неокласичному стилях. Президент Імператорської академії мистецтв княгиня Марія Павлівна затвердила варіант у російському стилі з характерним силуетом терема та білокам'яним декором у стилі “наришкінського бароко” (схожі прикраси можна побачити на фасадах Казанського вокзалу) з фасадом зеленого кольору.

 

Ескіз проєкту Щусєва у неокласичному стилі.

 

Ескіз проєкту Щусєва у російському стилі.

 

Вже влітку 1913 р. мало початися будівництво павільйону під наглядом Щусєва, але “легковажний академік” приїхав із Москви до Італії лише в кінці серпня. 8 вересня до Венеції на гондолі припливла й княгиня Марія Павлівна на “урочисту церемонію початку будівництва російського павільйону”. Спеціально для події спорудили навіс, під яким виставили макет майбутньої споруди та відслужили молебень.

 

Будівництвом павільйону керував італійський інженер-архітектор Фаусто Фінці, а Щусєв з Москви вносив свої численні зміни: збільшував терасу будівлі, змінював кольори фасаду. Та пропозиції не розглядались, а його увага до таких найменших деталей, як дверний замок, меблі, драпіровка в найбагатшому прояві – не були реалізовані через брак коштів. Дивани були замінені на банкетки, а м'які крісла – на табуретки.

 

Відкриття російського павільйону відбулося 29 квітня 1914 р. за участі княгині Марії Павлівни. “Імператорський катер, на щоглі якого було піднято італійський та російський прапори, пройшов каналом Гранде до Сан Марко, де велику княгиню вітали 21 гарматним пострілом”. Російській делегації було виділено місце на спеціально побудованій поряд із павільйоном трибуні. Серед 68 російських художників-учасників єдиним, хто прибув із Росії, був Річард Берггольц. Після численних промов слідувала релігійна церемонія: за тимчасовим вівтарем, збудованим у центральному залі, отець Христофор Флеров, протоієрей православної церкви в Римі, у супроводі російської хору з Флоренції благословив павільйон.

 

Відкриття російського павільйону в Венеції 29 квітня 1914 р.

 

Після відкриття павільйону італійська преса та критики писали: “Новий безликий павільйон роботи архітектора Щусєва... виконаний у національному російському стилі XVIII століття, який повністю переінакшив наші архітектурні форми. Тут у Венеції це виглядає дещо інфантильно…” Проте комісар павільйону Федір Бернштам пояснював: “Це стиль часів Петра Першого, який увів у Росії моду на європейський живопис; ідея красива, стиль теж”.  

 

Російський павільйон

 

Сам архітектор О. Щусєв навіть не одержав оплати за свою роботу. 27 серпня 1914 р. він написав лист меценату Б. Ханенку з проханням “закрити хвости”, які залишилися після будівництва російського павільйону в Венеції.

 

На що Ханенко 30 серпня відповів: “Поспішаю повідомити Вас і Федора Густавовича Бернштама (комісара павільйону), що, як видно з мого листа до Академії, я пожертвував на будівництво павільйону тридцять тисяч рублів, а жодних інших виплат за “хвости” на себе не приймав.

 

Крім того, з Венеції, при освяченні павільйону, В. П. Лобойков (конференц-секретар Академії) висловив мені досаду, що не вистачає грошей на сплату за додатковим рахунком для підрядника і для хору. Всього близько трьох тисяч рублів. Я обіцяв ці гроші вислати після повернення до Росії, що нині і виконав, передавши чек у сумі 3 064 крб 50 коп. через мого секретаря в Академії”.

 

По отриманні листа від Ханенка Щусєв 4 вересня 1914 р. написав Ф. Бернштаму: “... Ханенко пише, що пожертвував 30 тис., називає мене милостивий государь в зверненні і підписується з високою повагою. Очевидно, його обурила плата мені, так як він подумав, що це моя витівка. Я йому відповідно відписав, що й не взяв би від нього, так як вважаю його «жертву» і без того великою, і що це зроблено з ініціативи Її Високості.

 

Ну та чорт з ним, я йому задарма зробив ескіз його музею і 6 ескізів пам'ятника Терещенку, за що не отримав жодного гроша. А сам він отримав і генерала, і камергера, і bienfaiteur'a (благодійник). Лобойкову він грошей, пише, послав з вибаченням, так що всі потерпілі заткнуть свої роти”.

 

Зрештою, Б. Ханенко відписав архітектору Щусєву 20 вересня 1914 р.:

 

“Шановний Олексію Вікторовичу!

 

Тільки сьогодні Ваш лист від 3 вересня потрапив до моїх рук. Я дуже засмучений, що Ви надали моєму листу від 30 серпня значення, якого він не має; ніякого невдоволення я не висловлював і тим більше до Вас, який створив венеційський павільйон, який є предметом загального захоплення. Якщо розглянути зміст листа, то в ньому, можливо, виражено лише здивування невідповідністю рахунків до прийнятих мною зобов'язань і більше нічого. Дуже вибачаюсь за заподіяні Вам невдоволення, зовсім мимоволі і ненавмисно, і прошу Вас вірити в почуття глибокої моєї до Вас поваги, відданий Вам… Б. Ханенко”.

 

Одразу після відкриття російського павільйону у Венеції Імператорська академія висунула жорсткі умови для відбору російських робіт на венеційську виставку: «У Петербурзі у нас працюватиме журі для відбору художників, що живуть у Росії... Що стосується художників, що живуть за кордоном, і особливо в Італії, то могли б вони послати заявки безпосередньо Вам (організаторам Бієнале) згідно з Вашим регламентом? А Ваше журі разом із комісаром російського павільйону вирішить, чи можна взяти запропоновані роботи до павільйону, чи їх слід передати до Міжнародного залу у Виставковому палаці”. Отримавши за гроші українського мецената виставкову будівлю на найпрестижнішому Бієнале, Росія почала качати свої права щодо відбору митців. Хоча, нагадую, до того не брала офіційної участі у Венеційських виставках через брак коштів. В результаті російська експозиція отримувала радше втішні і поблажливі відгуки, роботи в ній були названі «не завжди тривіальними, але все ж таки недостатньо цікавими для міжнародного співтовариства». Виставки зазнавали і комерційної невдачі: із 124 виставлених робіт куплено було лише 7. 

 

Як показує історія, помпезність відкриття російського павільйону в Венеції у 1914 р., як і всіх їхніх гулянок, змусила Імператорську академію мистецтв вкорте звернутись по допомогу до українського мецената Ханенка. Додаткові 3 тис. рублів на церковне освячення та хор, як підозрюю, і на “пир на весь мир”, стали черговим нездоланним бар'єром для “великой русской страны”. А вибір саме російського архітектора Щусєва став не випадковим – свій боїться вимагати оплати за свою ж роботу у влади. Зрештою, Щусєв через 11 років виконав свою “основну задачу” – збудував спочатку дерев'яний, а потім кам'яний мавзолей Леніну.

 

Олексій Щусєв

 

 

“Російський салат” у руїнах

 

Як би Росія не намагалась по-багатому, а в результаті тривіально, представляти себе у павільйоні Венеційської бієнале – якісне будівництво споруди було провалено. Слабким місцем будівлі виявився скляний дах. Італійський інженер-архітектор Фаусто Фінці писав у головний секретаріат Міжнародної художньої виставки ще у тому ж 1914 році, що фірма A.G. Samassa, яка будувала павільйон, не зробила «будь-якого пристосування для відведення дощової води з даху та світлового ліхтаря». І хоча за це компанія отримала 3500 лір, вона так і не ліквідувала проблему.

 

З приходом до влади комуністів російський павільйон у Венеції був переданий в управління головному органу радянської культурної пропаганди за кордоном – Всесоюзній спілці культурного зв'язку із закордоном. Проте ситуація навколо стану будівлі продовжувала погіршуватися.

 

"Будинок перебуває в жахливому стані: дах скрізь протікає, частина стель обвалилася, стіни прогнили, штукатурка відсиріла", – так в 1940 р.  відгукувався про будівлю адміністративний секретар Бієнале Ромоло Бадзоні в листі до генерального секретаря Антоніо Мараїні.

 

У 1960-х роках комуністи провели “реконструкцію” будівлі: підняли стелю над цокольним приміщенням, щоби збільшити виставкову площу. Проте це призвело до зменшення освітлення в основній залі, оскільки частину вікон замуровали. Терасу закрили, а фасад перемалювати в жовтий. Радянська влада намагалася показати якнайбільше своїх митців – експозиції були настільки щільно розміщеними, що італійська преса називала їх “російським салатом”.

 

Зрештою, суттєвого і необхідного ремонту в павільйоні радянська влада так і не зробила. Лише обгортка тісних експозицій намагалася прикрити жахливий стан будівлі. Росіяни чекали чужого благодійника. Цього разу ним став італієць.

 

У 1993 р. після розвалу радянського союзу італійський меценат, консул росії у Венеції Альберто Сандретті за свої гроші зробив невеликий ремонт. Він поступово наводив у будівлі порядок, займаючись цим до 1997 року – інакше, пояснював Альберто, "публіку пускати в цю розвалюху не можна": "І соромно, і небезпечно". Італієць згадував: "З листопада до весни російський павільйон перетворювався на досконалу руїну, готель і магазин для наркоманів". Проте його допомоги було мало.

 

Альберто Сандретті

 

У 2006 р. комісаром російського павільйону у Венеції став Василь Церетелі. Приїхавши до Італії за декілька місяців до початку Бієнале у 2007 р., Церетелі побачив вибиті двері павільйону, багаття на підлозі, яке запалювали безхатьки, дах, що протікає. А також величезні борги за електроенергію, охорону та прибирання території. Як виявляється, росіяни перед початком кожної Бієнале шукали кошти на її проведення. А після завершення експозицію збирали, сміття викидали на подвір'я або ж замуровували в стінах павільйону – адже вивозити дорого, а гроші вже витрачено. Павільйон зачиняли до наступної виставки. О велика російська державо, твоя культура – це абсолютна убогість душ!

 

Вигляд російського павільйону, фасад якого в 1990-х помалювали в бежевий колір

 

Восени 2008 р. на архітектурній Венеційській бієнале падав сильний  дощ. Гості зайшли в російський павільйон – але так і не склали свої парасолі. Дощ продовжував падати крізь дах будівлі, що безжально протікав. Серед відвідувачів був російський бізнесмен Пьотр Авен, який пообіцяв відремонтувати павільйон.

 

Пьотр Авен

 

Пьотр Авен – один з акціонерів “міжнародного” банку “Альфа-Банк” – заручившись підтримкою інших акціонерів, створив у 2009 р. спільно з Міністерством культури РФ фонд “Венецианский павильон”. Фонд орендував у Госзагрансобственности Росії будівлю павільйону протягом 10 років і за цей час провів капітальний ремонт будівлі на суму більше мільйона євро. Після ремонту мало бути проведено реконструкцію, завдяки якій в російському павільйоні мали б з'явитися ліфт, туалет та душ. Ще раз: у ХХІ ст. у російському павільйоні Венеційської бієнале НЕ БУЛО ТУАЛЕТУ. 

 

“Альфа-Банк”, головним акціонером котрого є бізнесмен родом зі Львова Михайло Фрідман, який в 2011 році започаткував у Львові щорічний фестиваль Alfa Jazz Fest (нині Leopolis Jazz Fest), ремонтує російський павільйон Венеційської бієнале – чи не за гроші самих українців, клієнтів банку?

 

Під час проведення завершальних реконструкцій російського павільйону у 2021 р., будівля стала human-friendly: встановили ліфт для людей з обмеженими можливостями, душ для працівників та митців павільйону, а також врешті З'ЯВИВСЯ ТУАЛЕТ для відвідувачів. Фото з процесу ремонту можна переглянути на інстаграм-сторінці російського павільйону.

 

Побачити ж самі оновлення та нарешті забігти в туалет багатостраждального павільйону відвідувачі Венеційської бієнале мали б цього року. Проте 27 лютого 2022 р. куратори російського павільйону оголосили, що “не зможуть брати участь”, хоча ще 2 лютого на презентації учасників мистецького форуму троє російських художників були включені в програму Бієнале. Невже оновлений павільйон буде зачиненим? Чи, може, подібно до Бієнале 2015 р. – коли українські художники, одягнені у військову форму, нагадали світу про окупацію Росією Криму, зайнявши павільйон країни, яка окуповує землі чужих держав – його “окупують чоловічки у військовій формі”?

 

Сучасний вигляд павільйону

 

Історія російського павільйону в Венеції демонструє сторічну байдужість та культурну нікчемність російського народу перед світом. Вигадана велич та багатство російської душі розбивається об замуроване сміття у стінах, а щедрість – об постійне жебрання чужої благодійності. Злидні, а від того заздрість, а від того кровожерливість – ось справжнє єство росії. Росіяни не були і ніколи не будуть іншими.

 

 

 

Використані джерела:

«7 исторических фактов о павильоне России на Венецианской биеннале»

«Российский павильон в Венеции наконец реконструировали»

«Ярмарка тщеславия: чем русский павильон в садах Джардини уже 100 лет притягивает миллиардеров»

«Русские художники на Венецианской биеннале. 1895–2013»

«Венеційське листування Олександра Мурашка»

«Минкультуры РФ и "Альфа-банк" создали фонд "Венецианский павильон"»

 

22.04.2022