Мистецтвознавець Богдан Мисюга, доцент Львівської національної академії мистецтв, запропонував у рамках дерусифікації перейменувати вулицю Павлова, названу в 1944 році на честь російського фізіолога, на вулицю Юрка Бойка, легендарного львівського культуртрегера, мистецтвознавця, галериста і громадського діяча, який мешкав на цій вулиці:
«Після війни я б за містом далеко збудував лабораторію з вивчення фізіології москалів. І це мало б адресу на вулиці академіка Павлова. А ту Павлова, що зараз ві Львові, я б переназвав вулицею Юрка Бойка, на якій він жив і творив мистецький клімат 1980-1990-х».
Юрко Бойко
27.01.1959–15.06.2017 рр.
«Юрко Бойко, засновник художницької спільноти з геніальною назвою "Шлях", де об’єднав чи не все найвартісніше в тодішньому візуальному мистецтві Львова й околиць». (Юрій Андрухович)
Народився 27 січня 1959 року у Львові. Навчався у Львівській СШ №34 ім. М.Шашкевича, у Львівському політехнічному інституті (диплом інженера-будівельника, 1981 рік).
«"До мистецтва" Юрка, майбутнього інженера-теплотехніка, за руку привела дружина (тоді ще майбутня) Оксана Бойко, в якої тато був художником. Це був кінець сімдесятих, коли інтелектуальне бурління шукало шпарки в бетонних обмежувачах соціалізму, коли творчу молодь захоплювала ейфорія відкривання свого, забороненого світу і того великого, "за парканом". Тож до музики, яку Юрко дуже добре знав, і літератури (мав талант скорочитання – за вечір ковтав книжку), додались виставки, лекції з історії мистецтва легендарної Потапової, мудрі розмови до ранку по майстернях про все на світі». (Наталя Космолінська)
«Його ранок починався із "Букіністичної книги", книгарні "Дружба" та книжкового ринку. Тут купував книжки про французьке мистецтво, німецькомовні альбоми про експресіонізм, каталоги виставок світового модернізму, що відбувалися в СРСР та ближньому зарубіжжі. Любов до книжок — давно успадкована родинна "хвороба". Прадід Юрка Бойка отець Платон Карпінський (1873—1937) був власником однієї із найбільших бібліотек у Галичині, і ця одержимість бути в оточені "чужої мудрості" штовхала кілька поколінь Карпінських акумулювати свої збірки навколо приватних зацікавлень. Вже за кілька років Юрко Бойко мав у своїй бібліотеці каталоги авангардних спілок міжвоєнного Львова: "ГДУМ", "АНУМ" та "Артес". Ціле десятиліття до оприлюднення спадщини українського авангарду у Львові він вже мав усвідомлення того, що є справжнім у мистецтві ХХ сторіччя. На додаток: глибокі пізнання у світовій прозі та філософії — якраз те, що штовхнуло свого часу несподівано переметнутися у сферу мистецтва». (Богдан Мисюга)
Ю. Бойко у 1988–1989 роках працював реставратором ікон Державної науково-дослідної майстерні Міністерства культури України.
«1988 року Юрко Бойко вирішив кардинально змінити професію і влаштувався реставратором ікон в реставраційні майстерні на Вірменській. Тоді там працювали брати Гуменюки, і Юрко зійшовся з Петром. Відреставрував дві ікони, з чого був дуже гордий. Але незабаром посварився з начальством (мав шалений темперамент і звичку говорити правду у вічі), тож звільнився і влаштувався в Львівський музей українського мистецтва (тепер – Національний музей у Львові). Спершу техніком, потім молодшим науковим, а коли звільнилось місце завідувача відділу сучасного мистецтва, Віра Ілларіонівна Свєнціцька, яка вже давно приглядалась до енергійного і розумного співробітника, порекомендувала Юрка на цю посаду. Нарешті Юрко потрапив у "свою річку"». (Наталя Космолінська)
Від 1989 по 1994 рік працював у Національному музеї у Львові на посаді наукового працівника, завідувача відділу сучасного мистецтва, був хранителем фонду сучасного мистецтва.
«Це був час, коли совок почав активно валитися, заборони щезали, як хмарки, номенклатура розгубилась, раптом все стало можна. І Юрко починає активно переформатовувати колекцію сучасного мистецтва музею, закуповує твори Звіринського, Сельського, Петрука, Довбошинського, Петра Марковича… Організовує ряд резонансних виставок. Активно пише.
Середина 1990-х, коли почався і політичний, і бюрократичний відкат на старі позиції, стала для Юрка Бойка серйозним розчаруванням. Дух експерименту і вільної, активної, конструктивної творчості вивітрювався, натомість закручувались формальні гайки. І відсутність диплома з історії мистецтва стала одним з каменів спотикання. А ще плюс характер – вибуховий, безкомпромісний. Не спрацювався з новим керівництвом і мусив піти з музею, пережив це дуже болісно, бо саме там, як ніде більше, відчував себе на своєму місці». (Наталка Космолінська)
У 1994–2015 роках – директор галереї «Ґердан».
«Але мініатюрний простір галереї і формат містечкового куратора, нехай навіть і львівського, був Юркові замалий, він весь час шукав простору для своїх проєктів. Тож першою масштабною презентацією галереї стали дві концептуальні виставки "Дух. Тіло. Розум" (Любомир Медвідь, Микола Малишко, Євген Равський, Євген Лещенко, Ігор Подольчак, Володимир Костирко) в Національному музеї у Львові (1997 р.) і Національному художньому музеї України (1998 р.)» (Наталя Космолінська)
У 1987–1992 роках був активним учасником політичного і громадсько-культурного життя у Львові, був учасником установчих зборів Народного Руху (в Пороховій вежі 1989-го).
1987 року організував у Львові перше повоєнне незалежне мистецьке об’єднання «Шлях»; провів перший масштабний обмін між художниками Львова і Києва – «Шлях-Погляд» до Дня злуки 1991 року.
«Тоді ми поклали собі за принцип зібрати людей, з одного боку, талановитих, а з іншого, моральних, які не стоятимуть у черзі за медалями. Не стоять вони і сьогодні». (Юрко Бойко)
«Ми були задіяні в усі політичні акції: “Рух”, “Меморіал”, УГКЦ, відвоювання музею Леніна в користь Національного музею… Читали альманах АНУМівський, і Юрко придумав об’єднати молодих львівських художників, пішов з ними до Звіринського, той привітав, Юрко був дуже з того гордий». (Оксана Бойко)
«Створення товариства було великим підпільним щастям – на рівні створення криївок ОУН-УПА, але в мистецтві». (Юрій Кох)
Як директор галереї «Ґердан» організував і провів понад 80 виставок художників з України, Польщі, Німеччини.
«Юрко використовував усі доступні йому можливості, щоби пропагувати, підтримувати, розкручувати все, що вважав вартісним в сучасному українському мистецтві. Він довший час безкоштовно вів на Львівському телебаченні мистецькі програми, коментував, писав… Саме він першим відкрив і підтримав тоді ще зовсім юного Влодка Костирка. Витягнув, виставив, видав каталог оригінального львівського художника Івана Завадовського…» (Наталка Космолінська)
Як куратор-менеджер представляв сучасне мистецтво України в проєкті «Через межі і кордони» на запрошення Міністерства культури Австрії (Лінц, Ґмунден, 1996); сучасне мистецтво України у програмі «Нова Європа зустрічає нову Україну» (Бонн, 1997 рік).
«Тоді тут сформувалось богемне культурне середовище, яке значною мірою стало фундаментом і каталізатором мистецького життя в Галичині. Художники (мистецьке товариство "Шлях"), літератори (угруповання "Бу-Ба-Бу", "ЛуГоСад"), музиканти (гурти "Плач Єремії", "Мертвий півень"), журналісти ("Пост-поступ"), об'єднані близьким світоглядом, що базувався на ідеях неприйняття конформізму та псевдокультури офіціозу, пов’язані товариськими стосунками (що забезпечувало взаєморозуміння і взаємопідтримку), створили цілий пласт культури того періоду, ставши стрижнем руху "вісімдесятників”». (Юрко Бойко)
Ю. Бойко неодноразово брав участь у наукових конференціях, в тому числі – міжнародних; є автором понад 50 публікацій з питань проблематики культури та мистецтва. На громадських засадах впродовж п’яти років був автором і ведучим понад 80 телепрограм з циклу «Галерея», створених на ЛТБ.
«Саме Юркові належить ідея іронічного міфотворення в руслі "галицького консерватизму" наприкінці 1990-х. Тільки завдяки "герданівским" проєктам львівський постмодернізм має свою версію "нових-старих майстрів" (В. Костирко, Є. Равський). Серія мистецьких передач на Львівському ТБ у 1997-2002 роки "На межі тисячоліття" — також його спосіб навчити львів’ян розуміти нове українське мистецтво». (Богдан Мисюга)
Виступав з доповідями про сучасне українське мистецтво в Канадському інституті українських студій Альбертського університету (Едмонтон, 1990), Торонтонському університеті (Торонто, 1990), Українському вільному університеті (Мюнхен, 1991), на бієнале «Імпреза» в Івано-Франківську (1996), на конференціях міжнародного Арт-фестивалю в Києві (1996–1997).
Нагороджений дипломом і премією на Першому міжнародному арт-фестивалі у Києві як переможець у номінації «Золотий перетин» – краща галерея України; на міжнародній виставці «Одеса Арт–98» отримав диплом за кращу експозицію; в 1998 році міський голова Львова нагородив галерею «Ґердан» як кращу галерею міста; того ж року нагороджений дипломом СХУ за популяризацію творчості львівських художників в Україні та за її межами.
Галерея «Ґердан» неодноразово надавала допомогу і брала участь в організації культурницьких акцій: Міжнародні симпозіуми з гутного скла, Міжнародний музичний фестиваль «Контрасти», Всеукраїнський студентський спортивний фестиваль «Будьмо».
2001 року Ю. Бойко був організатором і керівником делегації львівських художників на акції «Художники України малюють Нашу України» на запрошення-пропозицію майбутнього Президента України В.Ющенка.
За неодноразове надання матеріальної допомоги «Фонду збереження історико-архітектурної спадщини» Ю.Бойко занесений в «Почесну книгу благодійників Львова».
2001 року успішно пройшов стажування й отримав диплом з відзнакою по програмі «Громадські зв’язки», організованій бюро освіти і культури Держдепартаменту США для керівників і менеджерів закладів культури.
У 2003–2004 роках – автор постійно діючої мистецької рубрики «Арт-новини» газети «Поступ».
У 2007 і 2009 роках разом з львівською обласною організацією «Срібні крила» організував культурно-мистецькі акції «Парад левів», у яких були залучені художники і відомі діячі української культури. За виручені кошти від проданих на аукціоні левів у Львові встановили дитячі майданчики.
Юрій Бойко завжди публічно займав принципову громадську позицію в питаннях культури, мистецтва, збереження історико-культурної спадщини.
У 2009 році нагороджений дипломом Львівської міської ради, у 2011 році – відзнакою «Золотий герб міста Львова» за активну громадську позицію.
Отримав подяки від Центру волонтерства за допомогу в проведенні благодійних аукціонів в порятунок воїнів, подяку від бійців та командування Батереї управління та артилерійської розвідки «Буар».
15 червня 2017 пів дванадцятої ночі в Києві після операції на серці помер Юрко Бойко. Було йому 58 років, і це була третя операція за останні півтора року...
«А так хотілося вірити, що йому вдасться вислизнути й цього разу. І що в нас ще буде не одна нагода зустріти його на каві в "Світі кави". Але він тихо, по-англійськи, розчинився у передранковому Львові. Львівський арт-світ не просто збіднів на одну з ключових особистостей. Закрилося ще одне вікно у нашу молодість, у ті ейфорично-легендарні 1990-ті, коли все так драйвово починалось, і все ніби-то оце щойно буквально вчора, просто поряд — а стількох вже немає. Тепер от Юрко...» (Наталя Космолінська)
17.04.2022