Уже тепер, перебуваючи в Києві, який з дня на день вистоює та бореться за своє існування та силу, я ще більше усвідомлюю, як все невипадково. Це було 20 лютого. Саме цього дня до Києва приїхав суфій на ім’я Азіз. Він приїхав провести суфійські практики та поділитися із нами практикою культивування любові.
У суфійських зікрах (спеціальних молитвах) та в системі синхронних рухів, які супроводжують їх у колі, ми працюємо від нижніх центрів та грубших енергій до маківки. Водоспад знизу вгору. З посиленням колективного промовляння змінюється тембр, частота і гучність голосу, доходячи до своєї кульмінації. Далі все йде на спад і завершується пошепки. Коли суфій кружляє, то його форма нагадує пісочний годинник: стопи міцно на землі, центр конценрації посередині, а руки в небо. Наш Григорій Сковорода, по суті, також практикував своїм способом життя суфійські принципи. Нагадував людям про основу.
Азіз народився в Штатах, але, як властиво суфіям, багато мандрує, ділиться із людьми по всьому світу знаннями і любов'ю. Його батьки, як і він сам служать в традиції школи Румі, великого персидського майстра, поета і практика. Коли я спитала Азіза після практики, як він енергетично відчуває Київ, то він відповів, що усюди, де люди творять любов, він – як удома, він відчуває себе в колі. У нас це відчуття є. Відкриті серця.
Цими днями нам було дуже непросто. Той спектр відчуттів в тілі та розумі, які нас захопили нагадував палітру — від темних відтінків до найбільш світлих. Слух навчився відрізняти найтонші відтінки звуків. Щодня ми вчимося тримати баланс від адреналіна в тілі і переконливою вірою духу, що ми переможемо. У невластивій моєму місту гострій тиші, я відчувала як весь цей живий організм також здійснює свою практику, свій танець життя. Події, які відбуваються не лише в зовнішньому просторі, а насамперед у просторі Духу. Ми також кожен на своїх фронтах намагаємось відчувати землю під ногами і звертаємо свій зір до неба. І не лише для того, аби побачити чи не летить щось знову в ньому, а й до Божистого, до тих стихій, частиною яких ми всі є.
Я точно знаю, що любов не є абстрактною, як би не замилювали і не підміняли її значення. І зараз в час війни, ми все ще маємо цей вибір. Навіть сидячи в бомбосховищі, навіть обороняючи власну землю, навіть заспокоюючи дітей та тварин, навіть не знаючи, що буде завтра. Ми можемо обрати тут і зараз не направляти всю енергію в злість та ненависть, а концентруватися на тому полі, яке здатне змінювати зовнішні події. Це не про наївність чи ігнорування реальності, а про ствердну позицію Життя. І коли вибухи стихнуть назавжди—настане час висновків.
Якось Румі говорив, що це не суфій кружляє, а світ довкола, а він просто стоїть на місці, тримаючи увагу в центрі.
Київ цими днями тримає свою увагу на своєму сакральному просторі та неймовірних людях. І не лише Київ… Харків, Одеса, Запоріжжя і Львів, Херсон, Маріуполь та Васильків, маленькі містечка і села. Любов проступає та зворушує до сліз.
Нам просто треба дотанцювати цей свій танець живими, тримаючи увагу в центрі. І з цієї землі знову і знову почнеться духовне відродження, тому що люди на ній мають неймовірну силу духу.
