Історія Європи (VIII)

 

Тепер на сцену виходить народ, який залишив свій відбиток на берегах Середземного моря і сформував значну частину підмостків давньої Європи: моряки, мандрівники, хитріші, ніж лиси, торговці з культурою, яка слугувала практичним речам, люди, яких греки називали phoínikes, тож тепер ми їх знаємо під назвою фінікійці, хоча не знаємо походження цього слова (яке означало червоні – можливо, через мідний відтінок їхньої шкіри чи пурпурові тканини, якими вони торгували), не знаємо навіть того, як вони самі себе називали. Затиснуті між морем і горами нинішнього Лівану, за шлях вони вибрали море; і близько ХІ ст. до н.е. почали поширюватися з двох міст – Тіру і Сідону. Вони робили це, розвиваючи напрочуд передові для того часу техніки навігації і йдучи шляхом древніх народів моря. Посередники між Сходом і мешканцями Середземномор’я, фінікійці знали торговельні шляхи як власну долоню. Спочатку вони торгували з Месопотамією, Єгиптом та островами й берегами Егейського моря, а згодом сміливо рушили на Захід, аби разом з іншим возити туди кераміку, тканини, рабів і метали (які тоді були дуже важливими, включно зі сріблом, від чого пізніше й піде назва Іберія), однак наміри колонізувати ці землі в них були мінімальні. Попервах важливими для них були захищені від вітрів порти, аби поставити на якір свої судна і перебувати в контакті з внутрішніми поселеннями – і сісти на шию тубільцям, грабуючи їх, коли випадала нагода. То були радше прибережні торговельні поселення, ніж щось інше. І лише на останньому етапі, починаючи з VIII ст. до н.е., ці місця потроху ставали такими містами, як Бог велів: власне кажучи, колонізацією. І тут ми можемо вказати на дещо цікаве: якщо грецькі міста, apoikíai чи polis, які тоді також утворювалися дуже розкидані, йшли кожен своїм шляхом, незалежно одне від одного, – фінікійські колонії, особливо спочатку, підтримували зв’язки зі своїми первинними метрополіями. Не збереглося жодної згадки про якогось царя фінікійської колонії, та є згадки про намісників і сплату податків, що свідчить про те, що ці місця не втратили ні політичних, ні емоційних зв’язків із далекою батьківщиною. З усіх них найзнаменитішою і такою, яка залишить серйозний слід в історії Європи, була місцина, розташована в нинішній Туніській затоці; місце, назва якого писалася Krt’hdst, бо у фінікійському алфавіті не було голосних, і яке через кілька сторіч матиме вирішальне значення під назвою Карфаген (Ганнібал, римляни й оце все). Але про ту справу, через яку багато говорилося і вбивалося, ми поговоримо, коли прийде час. Також вважається, що перше поселення в Кадісі, яке вони називали Gd’r , з’явилося в ХІ чи Х ст. Річ у тім, що за вісім сторіч до народження Христа фінікійці конкурували з греками, прогулюючи свої вітрильники біля берегів Іспанії, Сіцилії та Сардинії, зазираючи навіть, хоча й несміливо, за Геркулесові стовпи і в Атлантику (кажуть, що вони дістались навіть до Азорських островів, а для цього в ту епоху незвіданих морів уже треба було бути справжніми зухами). У цьому плетиві портів і колоній важливу роль відігравали храми, які були також такими собі сховищами чи бібліотеками, де мореплавці могли знайти придатну для їхнього ремесла інформацію: морські довідники, лоції й таке інше. Тож коли фінікійські моряки прибували в один із цих портів, то перше, що вони робили, спочатку навідавшись до курвів і нализавшись, – це йшли у храми, аби зібрати інформацію і підготувати наступну мандрівку. І ще одна цікава подробиця: хоча з часом мова Гомера зробилася культурною мовою середземноморської античності, однак Греція завжди визнавала фінікійське походження своєї абетки. Хоча до літературного застосування письма було ще далеко, але потребуючи торгових документів та інших паперів, phoínikes скористались месопотамською абеткою, аби створити свою. Тож греки, пересвідчившись, як добре вона служить їхнім комерційним конкурентам, вирішили адаптувати її до своєї мови, ввели в неї голосні, щоби зробити трохи яснішою, і створили власний алфавіт, який назвали phoinikeia grammata. І сам Геродот, перший великий історик античності, про це розповідає: «Треба виділити алфавіт, бо до того моменту греки його не мали. Греки іонійського походження перейняли букви алфавіту, яких навчили їх фінікійці, впровадивши в нього невеличкі зміни і справедливо назвавши їх "фінікійськими літерами"».

 

(Продовження)

 


(клікнути для збільшення)

 

Початок див. тут

 

Arturo Pérez-Reverte
Una historia de Europa (VIII)

XL Semanal, 6.08.2021
Переклала Галина Грабовська

 

 

30.09.2021