Історія Європи (VII)

Артуро Перес-Реверте

Коли ми говоримо про стародавню Грецію, то схильні думати, що то була країна в тому значенні, як ми розуміємо нині – однак це не відповідає дійсності. У ті темні часи, за двадцять-десять сторіч до народження Христа, правильніше говорити про грецький світ, аніж про конкретну Грецію. Себто про те, що серйозні історики (аби ви знали) називають Елладою. Тодішні греки самі себе іменували не греками – латинським чи романським словом, – а еллінами, ахейцями, аргейцями та іншими такого ж роду назвами. І купи не трималися, а вешталися туди-сюди і робили наскоки на східне Середземномор’я і його береги. Про них ми знаємо мало, бо історики тих земель почали писати значно пізніше; та завдяки таким пронозуватим археологам, як німець Шліман (який знайшов Мікени і Трою, підтвердивши, що вона існувала насправді) та англієць Еванс (який розкопав Кносс) і схрестивши все це зі стародавніми текстами, ми можемо приблизно уявити, де в ті непевні часи була стрілянина. Тож ми знаємо про Мікени, чиї мешканці (якими верховодила войовнича освічена еліта, що знала письмо), либонь, були першими, яких можемо вважати справдешніми греками. Також нам відомо про мінойську цивілізацію, що зобов’язана своєю назвою царю Міносу, руїни чийого палацу нині можуть відвідати туристи. І звісно: десь у ту пору (сторіччя туди-сюди), близько XVI чи XV ст. до народження Христа, на острові Санторіні, що поблизу Криту, сталося виверження вулкану типу того, що в Помпеях, але значно страшніше, яке призвело до жахливого катаклізму: під воду пішла частина острова і людей, які там жили (недавно виявили поселення, що збереглося під лавою, покинуте людьми після виверження). То була вражаюча сальва, з феєрверком; і, можливо, як дехто вважає, легенда про Атлантиду – міфічний континент, поглинутий морем з містами і людьми, про який згадував Платон – походить звідси. Та облишмо фільм катастроф і вернімося до доведених фактів: будівлі, написи і залишки письма дозволили з’ясувати цікаві речі про мікенців та мінойців, якими правили дуже мудацькі військові касти, котрі контролювали заселені території з поселеннями, ввергнутими в рабство; і які (принаймні це стосується мікенців) вже були вправними мореплавцями і вели торгівлю у східному Середземномор’ї. І як зазвичай стається з плином часу, який усе перемелює, все це врешті пішло псу під хвіст у той період, який ми нині знаємо під гарною назвою «темні віки»: чотириста років, упродовж яких відбувалися жорстокі внутрішні революції (тоді народний суверенітет можна було здійснити, лише перерізавши горлянку тим, хто правив, тобто шляхом справжнього і недвозначного прямого голосування) та нашестя народів, яких до цього спонукали інші народи, голод чи амбіції. Все, як завжди. І так усе це разом змінило егейський краєвид. То були часи, коли в ту компанію і миші було не пролізти: небезпека йшла не тільки землею, а й морем у вигляді набігів, піратів і грабежів. Ти йшов прогулятися і зустрічав ніч рабом у чорта на рогах. Цих неясних, але небезпечних зайд ми знаємо – якщо про них щось можна знати – під такою ж красномовною назвою «люди моря». Їхні навали доконали мікенський світ, а в наступні сторіччя туди раз у раз набігали три великі етнічні групи, які залишать свій слід в історії майбутньої Греції і – рикошетом – Європи: іонійці, дорійці та еолійці (якщо ви щось чули, наприклад, про Іонічне море чи доричні колони, то ці назви походять звідти). Ці заброди оселилися на берегах та островах Егейського моря, сформували перший еллінський світ, який можна чітко ідентифікувати, і їхні три мови дали початок основним діалектам класичної давньогрецької мови. Так почалась історія тієї Греції, яку ми, починаючи з VIII ст. до н.е., вже можемо такою вважати і спадкоємцями якої ми є – знаємо ми це чи ні. Греція – і це основне, – яка усвідомлювала сама себе, була певна, що відрізняється від негрецького світу (який представляли barbaroi чи варвари, чужинці з іншими мовами і богами) і в якій народ дав собі цікаву назву damos, яка згодом перетворилася на demos, корінь гарного слова «демократія». Та перед тим, як це слово утвердиться як оспорювана чи спірна реальність (майже тридцять сторіч потому ми й далі щодо неї дискутуємо), мусило відбутися ще багато цікавих речей. Та ви вже знаєте: якщо хочете про них дізнатися, стежте за цією сторінкою.

(Продовження)