Виведення військ США з Афганістану, захоплення Кабулу талібами, хаос на летовищі ім. Хаміда Карзая – все це змусило ЄУ вкотре заговорити про створення власних збройних сил. Досі такі ініціативи далі розмов не просувалися.
Тема спільних збройних сил Європи перманентно вигулькує вже от останні 70 років. Востаннє жвава дискусія з цього питання тривала, щойно Дональд Трамп став господарем Білого дому. Нагадаємо, що він вимагав від європейських країн, аби нарощували свої оборонні бюджети, підвищували внески до НАТО. Погрожував, що Сполучені Штати відмовляться захищати своїх союзників, тобто виконувати статтю 5 Статуту НАТО, яка гласить: «якщо будь-яка з держав-членів Альянсу стає жертвою збройного нападу, усі інші без винятку члени Альянсу вважатимуть цей акт насильства збройним нападом на них усіх і вживуть усіх заходів, які вважатимуть за доцільне, щоб допомогти члену Альянсу, який зазнав нападу».
Тож питання власної армії стало тоді руба для країн-членів Євроунії. Точилися гострі дискусії. Знаходилися й ті, що виступали проти. Наприклад, Польща й країни Балтії послідовно виступають проти створення будь-яких військових альянсів поза Північноатлантичним. Зрештою, й інші країни не надто того прагнули. Вони радше сподівалися на те, що на зміну ексцентричному Трампові прийде нормальний політик, який поверне зовнішню політику США в звичне русло. А тому варто лише кілька років перетерпіти.
От і прийшов «нормальний» Джо Байден. Він дійсно змінив зовнішньополітичний і безпековий порядок денний Сполучених Штатів. Принаймні вербально. Байден почав відновлювати членство США в міжнародних організаціях, з яких країну встиг вивести Трамп, налагоджував контакти з колишніми партнерами, з якими побив горщики його попередник. Зокрема, заявив про непорушність статті 5 НАТО й готовності Америки захищати своїх союзників.
Байден навіть зупинив розпочате Трампом виведення американських вояків з Німеччини. Проте не став скасовувати рішення Трампа про вихід американського військового контингенту з Афганістану. Лише пролонґував його на три місяці – до 31 серпня.
На главу Білого дому жодним чином не вплинули прохання багатьох європейських партнерів хоч трохи подовжити перебування американських військовиків у Кабулі, аби нормально провести евакуацію. Відтак країнам Євроунії довелося кинути в небезпеці не тільки своїх афганських союзників, а навіть власних громадян.
Це стало поважним розчаруванням для Європи і знову оживило дискусії про створення європейських збройних сил. «Те, що відбулося в Афганістані, стало переломним моментом. Коли Сполучені Штати вирішили піти з країни, вони не надто турбувалися думкою партнерів», – зазначила в коментарі для газети The Washington Post голова підкомітету Європарламенту з безпеки та оборони Наталі Луазо.
А була б у ЄУ власна армія, то її вояки могли б легко заступити американців. Тож вже другого березня у Любляні відбулася зустріч міністрів оборони країн-членів ЄУ, аби обговорити зазначене питання.
«Європейська Унія повинна створити власні сили швидкого реагування, готові до дій на світовій арені. Ситуація в Афганістані, Лівії, Близькому Сході і Сахелі показує, що зараз прийшов час щось робити, починаючи зі створення сил швидкого реагування ЄУ, які продемонструють здатність Унії діяти як глобальний стратегічний партнер. Коли, якщо не зараз? Згодом буде запізно» – заявив на зустрічі в словенській столиці голова Військового комітету ЄУ генерал Роберт Бріґер.
Позицію Бріґера підтримав і високий представник ЄУ зі закордонних справ і політики безпеки Жозеп Боррель. «Потреба Євроунії в створенні власної оборонної системи стала очевидною після ситуації з виведенням американських військ з Афганістану», – зазначив він в Любляні. Боррель підкреслив, що «історичні події в Афганістані підштовхнули розробку європейської концепції з безпеки під назвою "Стратегічний компас ЄУ", фінальний проєкт якої буде представлений в жовтні-листопаді».
Свого часу ідея об’єднаної Європи базувалася винятково на економічній співпраці. Перша реалізація цієї ідеї відбулася завдяки старанням тодішнього міністра закордонних справ Франції Робера Шумана через створення у квітні 1951 року Європейської спільноти з вугілля і сталі. Нове міждержавне утворення мало сприяти обміну сировиною, необхідною для металургії, тим самим прискорюючи економічне зростання країн-членів, посилюючи незалежність виробництва в Європі від зовнішніх ринків.
Розширюючи сфери співпраці та приймаючи нових членів, країнам блоку вдалося створити одну з найбільших в світі вільних торговельних і транскордонних зон. Саме економічний добробут мав стати основною зброєю спільноти.
Утім ґлобальні виклики змушували спільноту не обмежуватися лише господаркою. Уже на стадії перетворення на Європейську економічну унію було вирішено, що об’єднана Європа повинна займатися й спільними політичними та культурними питаннями.
Далі був Маастріхтський договір і створення Європейської Унії, де вже йшлося про відстоювання спільних цінностей, єдиний не лише економічний, а й культурний простір.
Утім чимраз очевиднішою ставала й теза про необхідність власної армії, аби стати повноцінним гравцем на світовій арені. Без неї європейцям не обійтися. І йдеться саме про незалежну від НАТО бойову структуру.
Перша поважна спроба реалізувати цю амбітну ідею була здійснена ще 1999 року. Тоді країни-члени спільноти домовилися сформувати збройні сили чисельністю до 60 тисяч вояків. Але щось пішло не так. Бюрократична тяганина, саботаж окремих держав-членів так і не дозволили довести до завершення цей відносно скромний проєкт.
Відтак замість нього з 2007 року ЄУ взялася за формування європейських бойових груп. Проєкт передбачав створення 18 батальйонних тактичних груп чисельністю близько півтори тисячі осіб кожна. Їх мали сформувати на основі збройних сил кожної окремої держави-члена. Передбачали, що ці групи і несли б оперативне чергування почергово.
Але групи ці з'явилися лише на папері. Їхнє реальне застосування впиралося в різні складності. Наприклад, фінансування операцій кожної з бойових груп лягало тільки на одну країну Євроунії. Отже, у випадку реальних бойових умов це створювало поважний дисбаланс щодо фінансових витрат країн-членів. Тож проєкт так і залишився нереалізованим. Це визнав і сам Боррель: «Бойові групи існують, але ми ніколи їх не використали, чи не активували. Ми повинні задуматися про щось більш операційне, готове до дії».
Нещодавно найпотужніша політична сила Європи – Європейська народна партія – опублікувала на своїй сторінці в Twitter заклик розпочати створення європейської армії. «Ми повинні зробити ще один крок вперед і створити власний військовий підрозділ Євроунії. Захистімо Європу разом», – йдеться в поширеній партією заяві.
Серед європейських лідерів одним з найвідданіших прихильників цієї ідеї виступає президент Франції Емманюель Макрон. За часів президентства Трампа він неодноразово закликав Унію до створення «справжньої європейської армії». Пам’ятаєте ще його заяву, про «смерть мозку НАТО», яка наробила багато галасу і за яку він мусив неодноразово виправдовуватися.
Щодо бундесканцлерки Німеччини Анґели Меркель, то тут все трохи складніше. Вона нібито й підтримувала цю ідею, але все ж залишалася твердою прихильницею НАТО і ворогом для всіх, хто посягав на Північноатлантичний Альянс. Не варто забувати, що на території Німеччини дислокується майже 35 тисяч американських вояків, які залагоджують безпеку в Європі, а також приносять чималі кошти в німецьку скарбницю.
Утім Меркель – це вже «кривенька качечка». 26 вересня в Німеччині відбудуться вибори до Бундестаґу, на основі яких буде сформовано новий уряд – уже без ветеранки німецької політичної сцени. Не виключено, що її наступник стане лояльнішим до ідеї створення європейської армії.
Ми вже згадували про противників ідеї – Польщу, Литву, Латвію та Естонію. Їхній спротив пояснюється небажанням послаблювати НАТО як головного військового союзу Західного світу. Утім в Євроунії є ще один консеквентний противник європейської армії, який не є членом НАТО. Йдеться про Швецію.
На вже згаданій зустрічі в Любляні швецький міністр оборони Петер Гультквіст виступив з критикою ідеї формування європейської армії та розриву військового зв’язку зі Сполученими Штатами. «Цей зв'язок [зі США] повинен зберігатися, оскільки він дуже важливий в балансі в нашій частині земної кулі. На відміну від Борреля, я вважаю за краще зосередитися на інших речах, які з точки зору реальної політики мають більше значення», – наголосив міністр.
Зі занепокоєнням слідкують за дискусіями навколо збройних сил Європи й у самому Північноатлантичному Альянсі. Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ нещодавно висловив застереження: «Я вітаю європейські зусилля в безпековій галузі, проте щось подібне ніколи не зможе замінити НАТО. Крім того, необхідно гарантувати, що Європа і Північна Америка будуть триматися разом. Будь-яка спроба послабити зв’язок Північної Америки і Європи не тільки послабить НАТО, а і роз’єднає Європу». Він також нагадав, що 80% оборонних витрат Альянсу припадає на союзників, які не є членами Євроунії.
І це суттєве зауваження, враховуючи те, як неохоче європейські країни збільшують витрати на оборону. Це може стати нездоланною проблемою, враховуючи, що тільки дев'ять європейських країн готові витрачати на оборону щонайменше два відсотки свого ВВП.
