Розалінда Франклін - жінка, без якої світ би не дізнався про ДНК

Рентґенівські можливості, які відкрила Розалінда Франклін, надихнули Вотсона і Кріка до усвідомлення того, що ДНК має форму подвійної спіралі. 26 липня 2013 року Розалінд Франклін відсвяткувала би свій  93 день народження.

 

Коли Джеймс Вотсон, Френсіс Крік і Моріс Вілкінс були удостоєні Нобелівської премії 1962 року «за відкриття молекулярної структури нуклеїнових кислот та їх значення для передання інформації в живих істотах», Розалінди Елсі Франклін не було вже серед живих. Британська молекулярний біолог в Лондонському Королівському коледжі провела визначальну експериментальну підготовку, яка дозволила нобелівським лауреатам встановити, що молекули життя – ДНК – мають форму подвійної спіралі. Розалінда Франклін померла від раку 1958 року у віці 37 років.

Проте, чи вшанував би її Стокгольм Нобелівською премією, якби вона не померла в такому ранньому віці, є доволі сумнівним.  Незважаючи на те, що наукові досягнення Розалінди Франклін, народженої 1920 року в Лондоні, були всім відомі, в житті вона була жертвою дискримінації щодо жінок у науці.

1950 року Франклін почала свої дослідження в Королівському коледжі. Тоді Моріс Вілкінс вважав її радше асистенткою, а не рівним собі науковим співробітником. Це непорозуміння могло вичерпати себе після розмови з директором Інституту професором Джоном Туртоном Рандалом, в якій Вілкінс і Франклін запропонували два окремі проекти розшифрування ДНК. Тим не менше, Вілкінсу так і не вдалося вважати жінку повноправним вченим. Обоє уникали зустрічей і розмов одне з одним.

Франклін була експертом зі структурного аналізу кристалів, який проводила методом дифракції рентгенівських променів. У науково-дослідному проекті йшлося про отримання кристалу молекули ДНК. Потім її опромінювали рентгенівськими променями. На геометрично сконструйованій структурі молекули, яка пізніше виявилася подвійною спіраллю, відбувалася дифракція рентгенівських променів, яка зумовлювала виникнення за кристалом на фотопапері так званої інтерферограми – це зразок,який складається з певної кількості маленьких крапок, у їх положенні відносно одне до одного кодується кристалічна структура. Без потужного комп'ютера в той час було зовсім не легко вивести з «рентгенівських» картинок просторову структуру складних молекул. Їх властивості за допомогою рентгеноструктурного аналізу Розалінда Франклін встановила у Хімічній лабораторії в Парижі (Laboratoire Central des Services Chimiques de L'Etat). Туди вона прибула 1947 року, після того, як у фаховому виданні опублікувала результати своєї докторської роботи, над якою працювала в Кембріджському університеті. Там йшлося про дослідженнях вугілля. Метою роботи було обгрунтувати можливість ефективніше використовувати вугілля як військово важливу речовину.

Умови роботи в Королівському коледжі мали «отверезити» Розалінду Франклін. Як жінка вона не мала права їсти в тій же їдальні, де обідали її колеги-чоловіки. Навіть клуби, де після робочого дня науковці продовжували колективні дискусії, були для жінок табу. Недвозначне ставлення до колеги Вілкінса не приносило жодної радості. 30 січня 1953 року справа дійшла до скандалу. У цей день Уілкінс без дозволу та за спиною Розалінди Франклін дозволив майбутнім нобелівським лауреатам Вотсону та Крику оглянути так звану фотографію 51 волокон ДНК, отриману на рентгенівському дифрактометрі. Франклін розробила спеціальну технологію отримування таких фотографій. З нею вони виходили такої якості, якої до того не знали в цілому світі. Це було найкраще зображення зі всіх попередніх рентгенівських дифрактограм кристалу ДНК.

"Фотографія 51" - рентгенограма волокон натрієвої солі тимусної ДНК в B-формі, яка стала головним поштовхом до відкриття двоспіральної будови ДНК.

 

Для Вотсона та Крика це був визначальний момент. Пізніше  у своїй книзі «Подвійна спіраль» Вотсон написав: "У момент, коли я побачив картину, мені відвисла щелепа, і мій пульс пришвидшився.  Схема була набагато простішою, ніж всі інші, розроблені до цього". Вотсону й Крику також показали ще неопублікований звіт дослідження Розалінди Франклін. Там йшлося про конфіденційну доповідь в Комітеті Ради з медичних досліджень.

Очевидно,  вчений Макс Перутц зловживав довірою і не бачив жодної проблеми в тому, щоб поширювати конфіденційну інформацію, якою володіла жінка. Проте блискучий рентгенівський знімок експериментатора та її доповідь надихнули теоретиків Крика та Вотсона на біологічне відкриття століття: генетична молекула ДНК має структуру подвійної спіралі. У квітні 1953 року у журналі "Nature" вийшла їхня стаття.

Зрештою, в тому ж номері – завдяки втручанню Джона Рандала – були ще дві статті, в яких Уілкінс, Франклін і їх співробітник представили результати своїх експериментів, на основі яких Крик і Вотсон пізніше зреалізували своє відкриття. Зрештою, Крік і Вотсон помістили також на своїй історичній публікації таке зауваження: "Нас стимулювали знання загального характеру неопублікованих експериментальних результатів та ідей доктора M.Вілінса, доктор Р.Е.Франклін і їх співробітників у Королівському коледжі в Лондоні". Крік пізніше публічно визнав, що розвиток моделі ДНК без даних Розалінди Франклін був би неможливим.

27.07.2013