Історія Європи (V)

Артуро Перес-Реверте

Була собі колись висока і священна гора, що звалась Олімпом, розташована в місцині, яку нині ми називаємо Грецією. Довкола цієї гори в ті часи, коли євреї вийшли з Єгипту в пошуках обіцяної землі, за якихось тринадцять чи чотирнадцять сторіч до народження Христа і приблизно тоді, коли люди почали використовувати залізо замість бронзи, стала формуватися країна, яка тоді ще складалася з багатьох містечок і міст, утворених (як утворилися майже всі) із загарбників і загарбаних. Замість єдиного бога ті фацети мали розмаїтих, які жили собі на тій грецькій горі, як родина Телерін. Нарід молився їм не заради прощення гріхів чи для того, аби стати кращими людьми, а заради практичних речей: щоб урожай був добрий, подорож безпечною, щоб знищити чи полонити ворогів, щоб мати хліб для їжі, воду для пиття, вогонь, щоб зігрітися, і щоб дожити до старості в якомога кращому стані. Для цього вони приносили жертви, проливаючи вино, вбиваючи тварин (гекатомба означає принесення в жертву ста волів), присвячували богам танці, пісні й таке інше. А ще та братва була дуже забобонною, і від того полетить птах праворуч чи ліворуч, від блискавок чи якоїсь такої самої бздури залежало, чи починати битву, чи вирушати в подорож і чи взагалі за щось братися. У місцині, що звалася Дельфи, навіть було шатро ворожбита, що звався Оракулом, до якого стояли черги тих, хто хотів розпитати про майбутнє; а позаяк відповіді завжди були ухильні, кожен тлумачив їх, як хотів. Ти йдеш і питаєш, чи твій чоловік зраджує тебе з домашньою рабинею, оракул відповідає: «Все може бути», і ти, позаяк вже по горло сита своїм благовірним, вернувшись додому, труїш його, зготувавши йому підливку з цикутою. Усе це, як я вже сказав, крутилося довкола релігії, в якій верховодив тузінь основних богів і ціла гурма другорядних, які, своєю чергою. породили масу субпідрядів, якими керували напівбоги, герої та інші персонажі, з яких утворився потрясаючий тлум, що, своєю чергою, породить легенди і літературу, без знання якої неможливо зрозуміти символи і меседжі тієї Європи, яка вже була в дорозі.

Що стосується мешканців Олімпу, то основні боги не були добрими і чеснотливими, якими в нашій уяві є нинішні. Навпаки, вони були перелюбниками, розпусниками, заздрісниками, ґвалтівниками, кровозмішниками, холериками, ошустами і задрипанцями. Справжніми сучими синами. До того ж кожен мав серед людей любимчиків, сприяючи одним і роблячи капості іншим. Зевс, який згодом стане римським Юпітером, був батьком і царем усіх, найвищою владою, хоча інші, й передусім богині, потішалися з нього і водили його за носа. Його законною жоною була Гера, римська Юнона, шваґро якої Посейдон (Нептун з тризубом), брат Зевса, був богом моря, здатним здіймати бурі і гамувати їх. Гефест чи Вулкан, бог вогню, був кульгавий, бридкий і буркотливий, гарував у кузні, тож в ній і намалює його Веласкес багато сторіч по тому. Діонісій, відоміший як Бахус, був гірким п’яницею; Арей, себто Марс, бог війни – мілітаристом-психопатом, який почувався щасливим лише тоді, коли по сусідству були битви і масакри. Гермес (римський Меркурій), посланець богів, був родинним пронозою, який мав кебету до бізнесу і зборів акціонерів. Артеміда, що потім стала Діаною, яка любила полювати і швендяти лісами з луком та стрілами, на дух не зносила чоловіків і була родинною феміністкою. Афіна чи Мінерва, яка народилася від того, що Гефест розвалив Зевсові голову, була наполовину войовницею, мала зелені очі і була богинею мудрості й розсудливості (невипадково, що ключем до пізнання вважають жінку, а не чоловіка). Іншими родичами були Веста, яка заправляла усім в домі, Церера, богиня рільництва, Плутон, що керував підземним світом і жив під землею, як кріт. Окремої згадки варті Аполлон, який був самозакоханим красунчиком і водив щось на зразок блакитного Феррарі, та Афродіта, тобто сама Венера: богиня краси і кохання, олімпійська Мерилін Монро. Неймовірна пані, яка паралізувала рух квадриг, коли виходила прогулятися світом. Красуня з красунь. І яка чудово нам підходить для закінчення цієї серії, бо в наступній ми побачимо, як ця сама краля, прийнявши яблуко з рук симпатичного парубка на ім’я Паріс, заварила добрячу кашу, яку врешті-решт назвуть Троянською війною. Внаслідок якої наша стара Європа, скажімо так, вже серйозно ввійде в історію.