У Львові досліджують причину обвалу межового муру будинку в історичному ареалі, на вул. Руській, 8, внаслідок якого загинув 17-річний робітник.
Відомо, що робітник зсередини перфорував стіну в розташованому окремо від основної кам’яниці флігелі. Ця стіна була одночасно межовим муром із сусідньою ділянкою. Внаслідок робіт – на які, як виявилося, не давали дозволів ні в управлінні охорони історичного середовища, ні у Галицькій райадміністрації – стався обвал даху та стіни, юнак загинув, а цілісність межового муру викликає суттєві занепокоєння. Власника флігеля, який перебуває у приватній власності, як і частина подвір'я, наразі розшукує поліція.
Ця трагедія оголила коло проблем, пов’язаних із виконанням зобов'язань, взятих на себе містом та громадою з набуттям історичним середмістям Львова статусу охоронної зони ЮНЕСКО.
Злочин проти життя
Не применшуючи уваги до трагедії з загибеллю 17-річного робітника родом зі Стрийщини, слід одразу зауважити, що дії та бездіяльність власника будівлі мають бути предметом уваги одразу у двох кримінальних судових процесах: і щодо здійснення бездозвільної діяльності, яка призвела до смертельного випадку, і щодо нищення суспільних цінностей Львова, віднесених до світової спадщини ЮНЕСКО.
Наразі впадає у вічі те, що ця особа керувалася суто приватними інтересами, ігноруючи потреби найближчих сусідів, ігноруючи об’єктивні застереження щодо ризиків реконструкції, ігноруючи відтак позицію суспільства у потребі збереження історичного архітектурного середовища.
Злочин проти міста
Про намір власника квартири на першому поверсі флігеля на вул. Руській, 8 перетворити її на триповерховий будинок в управлінні архітектури ЛМР стало відомо у 2015 році.
«Сучасні власники квартири мали намір надбудувати над офіциною два поверхи ще в 2015 році, тож виготовили проєктну документацію, яка не отримала позитивних висновків від управління охорони історичного середовища. Не було згоди власників усіх приміщень і не було досліджень, обстежень щодо впливу цієї надбудови на стан основного будинку і стан кварталу загалом», – розповіла керівниця управління охорони історичного середовища ЛМР Лілія Онищенко.
Західна офіцина
Чи ці власники керувалися бажанням зекономити, чи не були у достатньо добрих стосунках із сусідами – невідомо. Проте зрозуміло, що отримавши відхилення проєктної документації на реконструкцію з чіткими зауваженнями, саме вони мали бути зацікавленими у дослідженні впливу перебудови на стан збереження будинку на вул. Руській, 8 та кварталу загалом. Однак дослідження не було ні у 2015-му, ні дотепер.
Голова Галицької райадміністрації Андрій Зозуля розповів, що всі квартири у будинку на вул. Руській, 8 – у приватній власності. За його словами, за минулі три роки жодного звернення в ЛКП щодо аварійності цієї будівлі не було.
«Вхід у це подвір’я і в цей будинок, на саме горище був лише з квартири, в якій проводились ці роботи. Тобто іншого входу, щоби подивитися й обстежити, не було. Роботи проводилися всередині у приміщенні, тому ніхто не сигналізував, бо не бачив ззовні, – прокоментував Андрій Зозуля. – Кожна квартира є приватною власністю, тому немає доступу для того, щоб зайти у квартиру і подивитися, що там роблять – чи ремонтні роботи, чи перейшли межу і зносять якісь конструкції. Ремонт ніхто не забороняє проводити, але, скоріш за все, вони з ремонтних робіт перейшли до більш глобальних, які і спричинили цей обвал».
Східна офіцина
Але фактично власник квартири перейшов і цю межу – між своїм приватним простором, де він директор і прокурор, а громадським, де навпаки він мав би мати обов'язки та відповідальність ("Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству" – ст. 13 Конституції України). На жаль, на практиці ця відповідальність може виявитися цілком невідповідною завданій шкоді.
Як відомо, штраф за нищення елементів у пам'ятці архітектури (наприклад, за вибиті двері) у Львові – 1700 гривень. Чи покриває такий штраф вартість вибитих дверей? Ні. Чи може такий штраф сьогодні стимулювати власників не вдаватися до незаконних перебудов, які в десятки і більше разів коштовніші? Очевидно, що ні.
І тут варто було б звернутися до історії самого Львова, яка зберігає пам'ять не лише про славетних будівничих, а й про всіх горе-власників та будівників, які своїми діями нищили Львів.
Як свідчать архівні документи середини XIX століття і до 1939 року, за дотриманням будівельних норм та утриманням будівель у місті ретельно стежив будівельний уряд маґістрату. Діяла прогресивна система покарання; на усунення тих чи інших порушень власник мав певний термін, не усунув – плати штраф, не сплатив вчасно – сума збільшувалася; відтак – до вищої міри покарання: не сплатив штраф – сідай за ґрати.
Пивниця кам'яниці на Руській, 8
Проте щоби повернути правила гри понад столітньої давнини, необхідно не лише змінити систему нарахування штрафів за нищення пам’яток архітектури (їх варто починати розраховувати на основі розміру завданої шкоди, а не на основі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), а й змінити систему нагляду за охоронним середовищем з боку влади.
Йдеться про цілком практичні речі: необхідно визнати, що будинки з кількасотлітньою історією потребують особливого догляду й уваги у порівнянні з тими, яким 10–50 років. Це треба визнати на рівні підходів.
Цілком актуальною у цьому сенсі є ідея запровадити у райадміністраціях, які охоплюють історичний ареал, посаду архітектора-реставратора, який власне й займатиметься питаннями, пов’язаними зі збереженням пам’яток, консультуватиме мешканців на всіх етапах реконструкцій та наглядатиме за станом їх реалізації. Тим паче, що сучасний бюджет міста це дозволяє: нещодавно у Львові, приміром, створили екологічний патруль, який стежить за дотриманням правил благоустрою, та формують команду садівників при райадміністраціях, які мають на фаховому рівні розвивати систему насаджень у районах міста.
Маючи в райадміністрації уповноваженого та фахового працівника, голові райадміністрації, вочевидь, не доведеться розводити руками й пояснювати, що «ніхто не звертався» за обстеженням стану будинку, і не було можливості зайти подивитися, бо це приватна територія.
Зяюча рана в історичному кварталі
За великим рахунком, уже зрозуміло, що громада отримала в центрі міста ще одну прикру руїну на Руській, 8, яка може ще довго зяяти відкритою раною.
Прикро, адже це був невід’ємний елемент великої історії. Для всіх, хто захоплюється пишнотами людської майстерності, які дожили до наших днів, із загальної картини випав пазл, що мав зміст і форму.
Історія будинку була ґрунтовно дослідженою і відомою. Фактично, гіди мали готове «story» для туристів: про те, як ренесансова кам’яниця Филиповичівська нашарувала стильові риси XVII–XIX століть, і про внутрішньоміське життя, сліди якого знайдені у її внутрішньому подвір’ї.
Відомо, що приміщення першого поверху офіцини на сучасній вул. Руській, 8 у другій половині ХІХ століття використовували як складські приміщення.
У 1859 році тодішній власник кам’яниці Шмая Мінтзелєс у подвір’ї при східному межовому мурі парцелі звів партерову офіцину (флігель) зі складськими приміщеннями, яку проєктував і будував будівничий Йозеф Мізельс. Через 20 років це приміщення з господарського перетворили на житлове: у 1878 році власник прибудував до східної офіцини приміщення кухні.
«Є ціла історія, вона відома. Є конкретні дати будівництва будинку, реконструкції, зведення офіцин. Перша офіцина – це складські приміщення під стіною, з сегментними склепіннями. Усе було добротно зроблене. А теперішній власник перетворив офіцину на особняк, приватизувавши її разом із подвір’ям», – розповіла «Збручу» кандидатка архітектури, провідна наукова спеціалістка Інституту «Укрзахідпроектреставрація», викладачка кафедри РРАК Інституту архітектури «Львівської політехніки» Оксана Бойко.
Елементи кам'яниці за адресою Руська, 8. Колаж із сайту "То є Львів"
Історія цієї будівлі відома практично до наших днів: у 1989 році на партері основної кам’яниці діяла редакція підпільного самвидаву «Поступ», вклад якого у розвиток демократії в Україні точно стане предметом досліджень для наступних поколінь. Власне з того погляду, що життя будинку є невіддільною частиною життя міста, а також усвідомлюючи членство у світовій спільноті охоронців пам’яток, так прикро спостерігати за бездумним нищенням того, на чому могли б самостверджуватися і пишатися.
Злочин проти майбутнього
Треба розуміти, що розшукуваний поліцією господар також завдав великої шкоди репутації Львова у системі охорони світової спадщини ЮНЕСКО. Те, що сталося, засвідчує перед світовою спільнотою незрілість, нерозумність, незацікавленість і байдужість українців у збереженні світового скарбу.
Після трагедії фахівці повинні ретельно обстежити напівобвалений межовий мур та дати рекомендації – зносити його чи ні (!).
«Треба подумати, як правильно вчинити з межовою стіною, тому що її демонтаж є непростим. Якщо фахівці нададуть рекомендації, що вона є аварійною і, можливо, загрожує падінням, то також мали б дати рекомендації, як саме це зробити», – зазначив голова Галицької райадміністрації Андрій Зозуля.
Вид на вулицю Руську
Керівниця управління охорони історичного середовища Львівської міськради Лілія Онищенко заявила: «На сьогодні моє занепокоєння викликає частина межового муру, котра залишилася. Вона є доволі високою, і її зараз треба обстежити й укріпити».
«Однозначно, будь-які втручання в стіну, яка має 100–200–300 років, загрожують аварійними наслідками, бо ми не знаємо, які конструктивні елементи справні, а які вже зносилися і втратили свою несучу здатність», – зазначила вона.
Якщо мур визнають загрозливим, то його необхідно буде відреставрувати, аби не продовжувати руйнувати середньовічне місто. За словами архітекторки Оксани Бойко, коли історичне архітектурне середовище Львова внесли до світової спадщини ЮНЕСКО, то це стосувалося не лише тієї архітектури, яку ми оглядаємо ззовні, а й саме його розпланування, характерної середньовічної парцеляції, це було вагомим урбаністичним критерієм.
«Середньовічне місто має свої закони, дуже особливе розпланування, тобто поділ на парцелі з характерною забудовою: з фронту – чільна респектабельна кам’яниця, а з тилу, в подвір’ї, відгородженому межовими мурами, – офіцина з господарськими приміщеннями, возівнею, виходками, ремісничими майстернями тощо. Вся ця забудова є такою ж пам’яткою, як і чільна кам’яниця», – розповіла у коментарі «Збручу» кандидат архітектури Оксана Бойко.
«Ми зобов’язані зберігати місто у тому вигляді і стані, в якому воно з’явилося на карті світової спадщини ЮНЕСКО, а не руйнувати і спотворювати його», – наполягає вона.
Поруч уже існує велетенський котлован на вул. Федорова, 22–26, виритий для масштабного будівництва готелю і зупинений судовою забороною. Досить того, що цим будівництвом зруйнована середньовічна парцеляція кварталу. За свідченням фахівців, під час підготовчих робіт був порушений і водний баланс, що має негативний вплив на сусідні будинки.
«Зниження рівня четвертинного водоносного горизонту влаштованим котлованом та відкачування води із нього є небезпечним, тому що сприятиме гниттю дерев’яних елементів фундаментів та консолідації заторфованих ґрунтів, що, в свою чергу, зумовить деформації прилеглих будинків», – дійшли висновку експерти «Геотехічного інституту».
Існує ризик, що горе-власника з Руської, 8 не знайдуть, і все лишиться розваленою пусткою, як є, на довгі роки. Проте львівська громада має навчитися робити болісні висновки, дбаючи про самозбереження та шанси на майбутнє.
27.07.2021