Дослідниця Устина Стефанчук зі Львова, яка зараз мешкає в Канаді, у суботу, 3 липня, опублікувала допис, приурочений до річниці масових катувань у львівських тюрмах у червні-липні 1941 року, ґрунтуючись на спогадах її бабусі Ірени. Опісля адміністрація Facebook заблокувала її акаунт без права поновлення. Про це сьогодні, 5 липня, повідомила сама дослідниця в Instagram.
Акаунт заблокували через невідповідність згадуваного допису «стандартам спільноти стосовно небезпеки окремим особам чи організаціям».
«І трохи про цензуру щодо української історії. Достатньо було написати пост про тривалий час замовчувану і спотворювану історію і якась почвара мене заблокувала)) Комюніті стандарти кажете?)) Однобокі такі у вас стандарти...», – зазначила дослідниця у дописі в Instagram та ще раз опублікувала допис, який заблокували в Facebook. Подаємо його нижче повнотекстово:
Стомилася від звинувачення українців в усіх можливих гріхах. Ні, визнання своїх помилок це єдиний адекватний і правильний шлях, кажу це як людина, яка дофіга помилок зробила у своєму житті, але самобичування, і ще більше, безпідставне тицяння пальцями, а догоду побутуючій, популярній парадигмі – знецінює усю користь і важливість визнання своєї вини і відповідальність за свою історію.
Зайшла почитала іменитих історикинь і істориків, які вправно жонглюють українофобськими гаслами і засмутилась
А тим часом, сьогодні, 3 липня, 80років тому у Львові було особливо спекотно, як і весь кінець червня. Саме в цей час львів'яни зіткнулися з наслідками безпрецедентного звірства, яке відкрилося разом із залишеними НКВДшними втікачами львівськими в'язницями – Лонцького, Бриґітками, Замарстиновом.
Німеччина напала на Радянський союз і в паніці радянські війська знищували усе на шляху відступу. За даними львівських істориків станом на 22 червня у тюрмах Львова було ув'язнено близько 5 тисяч осіб – звинувачених у діяльності проти радянської влади.
Переповнені в'язниці «контрреволюційним елементом», а насправді, студентами, вчителями, інтелігенцією, членами ОУН, наближення фронту і потреба знищити сліди своєї злочинної діяльности, недостатня кількість транспорту і брак часу для евакуації в'язнів, ненависть і страх... усе це призвело до початку справжнього жаху – масового знищення в'язнів Львова і Західної України. Йде мова про десятки тисяч замордованих шляхом розстрілу, підриву гранати (в спільну камеру кидали гранату), та вбитих іншими насильницькими способами. За браком часу частину тіл замурували у тих же камерах, чи поскидали у ями в підвір'ях тюрем.
Маю записані спомини моєї бабці Ірени, на той момент – 16-літки, яка їздила ровером шукати свою найближчу товаришку, ще не знаючи, що вона в одній з тих братських могил, куди людей скинули як непотреб. Згадуючи про ті дні на початку літа, бабця постійно казала, що спека робила неможливим сморід від розкладання трупів в кількох частинах міста. Львів був просякнутий жахом і божевільними криками батьків, матерів, людей, які знаходили понівечені тіла рідних...»
Свій первинний допис Устина Стефанчук проілюструвала відомою архівною фотографією дівчини в українському строї у відкритій після втечі НКВС тюрмі.
І тут на нас чекає ще одна новина: на пост Устини Стефанчук відгукнулася пані Леся Рудавська (в дівоцтві Стадник), яка впізнала у дівчині на знимці свою маму.
«Це моя Мамця, випадково зазнята німецьким фотографом. Прийшла шукати своїх близьких і друзів після зібрання в Українській народній торгівлі, де вона працювала. Мамця була в шоці і мені розповідала про ті жахіття, які довго були в її пам’яті, казала, що в певних місцях було по кісточки крові. Зробив знимку німецький фотограф випадково, Мамця не знала про це. Я довідалася в Музеї на Лонцького», – написала пані Леся, яка у 1960–1970 роки була доволі відомою джазовою вокалісткою.
Таким чином стало відомо, що дівчина у національному строї на цій знимці – Марія Лис, їй 20 років, у Львові з 1935 року.
"Тут вона навчалася на бухгалтера до приходу більшовиків у 1939. За совєтів навчалася машинопису і почала працювати у торгівлі. Про втечу червоних із міста дізналася, як і всі львів‘яни, вранці 30 червня 1941.
Тоді ж стало відомо про тисячі вбитих в’язнів у тюрмах. Марія, разом з іншими, намагалася знайти серед загиблих рідних чи близьких, яких за кілька місяців чи тижнів перед тим забрали чекісти. Не знаю, чи знайшла вона того, кого шукала, але певен, її життя після поділилося на до побаченого та після. Картини жахливої масакри назавжди зафіксувалися в свідомості.
А ще це фото нині стало символом тривоги за сьогодення. Його публікація з інформацією про масові вбивства енкавидистами влітку 1941-го стала приводом для видалення профілю Усті Стефанчук – львів’янки, нині канадійки, дослідниці, дописи якої завше цікаві і дотепні.
Фейсбук пропонує забути нашу історію тому, що вона, на його думку, «порушує стандарти спільноти»? Тому, що вона надто складна і трагічна?
Ми вже належали колись до спільноти, яка не хотіла, аби ми говорили про наше минуле. Ця спільнота виявилася менш живучою, як наша пам’ять", – написав на свої facebook-сторінці ексголова Інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович.
Тим часом Устина Стефанчук розповіла, що спершу отримала повідомлення у Facebook про те, що її акаунт заблокували на 30 днів через невідповідність згадуваного допису «стандартам спільноти». За схожі історичні пости її вже блокували раніше, щоправда, останні два рази зняли блокування відразу, як тільки вона їм написала, і навіть перепросили. Проте цього разу надійшов лист на електронну адресу, з якого з’ясувалося, що акаунт заблокували без права на оскарження.
«Гігабайти інформації, всі фотоархіви, а серед них дуже цінні фото покинутих церков Канади, всі мої нотатки, всі контакти... Бо месенджер, звісно, також видалили. З усіма листуваннями з людьми, інформацією, яка для мене важлива. І все через те, що комусь коле очі українська історія. Розказана, в тому числі, через призму моєї бабці. Смішно, що якийсь час тому в Університеті Альберти в Едмонтоні був такий собі професор, який ширив у FB реальний гейт і людиноненависницькі тексти щодо України й українців... Писав ниці і брехливі речі про Голодомр, зокрема з позиції західного сталінізму (так, такий існує й активно просувається). І коли сотні українців у Канаді й по всьому світу скаржилися, то в тому випадку просто завалили пости, акаунт не закрили. Отакі-от вибіркові та подвійні стандарти спільноти. Мені страшно боляче і сумно. Найбільше – від того, що жодного впливу на це немає, що українці знову повсюдно цензуровані і безправні», – зазначила дослідниця у коментарі «Еспресо. Захід».
Устина Стефанчук просить підтримати її та звернутися до керівництва з публічної політики Facebook в Україні про відновлення її акаунту. Поки що вона користується тимчасовою сторінкою, створеною для Ustyna Stefanchuk.
ДЛЯ ДОВІДКИ
Устина Стефанчук – дослідниця, родом зі Львова.
Нині мешкає в Канаді, досліджує побут першої хвилі української еміграції у Канаді, а також відшуковує покинуті українські церкви.
Авторка низки публікацій. Постійна дописувачка Zbruc.
Фото instagram.com/ustia_stefanchuk, zbruc.eu, facebook.com/volodymyr.viatrovych
05.07.2021