Внаслідок кількарічних пошуків в архівах радянських спецслужб команда "Локальної історії" опублікувала "Список справ тюремного відділення УНКВС Львівської області" станом на 29 березня 1941 року – імена, прізвища та посади працівників трьох львівських тюрем (“Замарстинівської”, “На Лонцького” і “Бригідок”) та в’язниці у Золочеві.
Станом на 22 червня 1941 року у тюрмах Львівської області було 5424 в'язні. Їх утримували у чотирьох в'язницях Львова: №1 – Бриґідках, №2 – Замарстинівській, №4 – «Малих Бриґідках» (вул. Казимирівська, 34 / вул. Яховича) та слідчому ізоляторі на вул. Лонцького. Через переповненість тюрем (2–3-кратне перевищення ліміту) частину в'язнів відправили до золочівської тюрми, яку влаштували в замку.
23 червня 1941 р. нарком державної безпеки Всеволод Меркулов видав наказ №2445/М, в якому йшлося про терміновий облік усіх в'язнів у тюрмах та розподіл на тих, що підлягають депортації в концтабори ГУЛАГу, і тих, кого необхідно розстріляти.
Розстріли, санкціоновані прокурором Львівської області Харитоновим, розпочалися 22 червня. До 3602 людей, що залишились у тюрмах Львова після евакуації, додалися нові заарештовані, яких називали причетними до ОУН, шпигунами, диверсантами. Загальна кількість жертв у Львові невідома, але за оцінками німецького історика Кая Струве, вона коливається між 2358 і 2752.
Спочатку вбивали пострілом у потилицю у спецкамері. Проте фронт швидко наближався, і людей почали розстрілювати масово – з автоматичної зброї у камерах підвалів через дверцята для передачі. В останні дні – кидали в камери гранати.
Спочатку тіла вбитих вивозили вантажівками та ховали у спецмісцях. Але перед самим приходом німців чекісти, поспішаючи, ховали вбитих у подвір'ях та підвалах тюрем.
Згодом німці змусили євреїв розкопати тіла жертв більшовицького терору, і вони стали матеріалом для нацистської пропаганди, хоч, як видно з опублікованих списків, частка євреїв серед штату працівників тюрем невелика.
Загалом у перші тижні війни в тюрмах Західної України було страчено близько 22 тисяч осіб.
"За два місяці штат в’язниць міг дещо змінитися, – пише Віталій Ляска, історик, головний редактор журналу "Локальна історія". – Хоча той-таки Марк Лерман, начальник тюремного відділення УНКВС Львівської области на кінець березня 1941 року, 24 червня того ж таки року сухо інформував своє керівництво про виконаний план: 1808 розстріляних в’язнів. Чи ті люди були причетними до репресій національно свідомих громадян Галичини? Так! Чи були вони виконавцями або мовчазними свідками масових розстрілів? На це запитання зможуть відповісти хіба що подальші дослідження. Так чи інакше, у цьому руслі праці не припиняємо. Далі буде!"
(Для збільшення цієї і наступних сторінок – клікніть по ній)
