Мюнхенська угода мала би назавше переконати, що договір з дияволом ніколи не принесе добра: вибравши ганьбу замість війни, європейські лідери отримали і війну, і ганьбу. Мюнхенська угода стала апогеєм політики умиротворення, брутально знищивши суверенітет демократичної Чехословацької Республіки на догоду ілюзорному миру.
Але нове покоління не вчиться на помилках минулого, Грузія 2008 року – тому приклад. І привид Мюнхена далі впливає на світову політику. Саме тому дослідження Пйотра Маєвського «Коли спалахне війна? 1938. Аналіз кризи», переклад якого Андрієм Павлишиним вийшов у видавництві «Локальна історія», на жаль, постійно актуальне. У книжці майстерно проаналізовано міжнародну кризу, в яку світ занурився напередодні Другої світової війни. Ледь не щоденна реконструкція подій, надзвичайна увага до деталей, залаштункові розмови політиків у Празі, Берліні, Римі, Лондоні та деінде, протистояння розвідок, аналіз психотипів головних дійових осіб, їхня сила та безсилля витворюють динамічний сюжет, у якому напруга зростає з кожною сторінкою. Тут немає довгих розділів, оповідь радше нагадує щоденник, у якому кожен запис побудовано довкола важливих місць, людей та подій. Читач переживає весь буремний 1938 рік, опиняючись у вирі політичного трилера з сумним фіналом.
Пропонуємо розділ про кульмінаційний момент цієї історії.
29 вересня, четвер, Мюнхен
Дім фюрера, Арцис-штрасе, 12
Місцем проведення конференції німці обрали так званий Фюрербау — дім фюрера, триповерхову неокласичну будівлю, яку нацисти спорудили на репрезентативній Кеніґс-плац для мюнхенської резиденції свого вождя, який, до речі, майже нею не користувався. Поряд розташували штаб-квартиру НСДАП, спроєктовану за аналогічним планом, і два «храми чести» — суворі мавзолеї із претензією на античність, у яких були поховані тіла 16 бойовиків, убитих під час невдалого гітлерівського путчу в 1923 році. Вдень і вночі перед ними стояла почесна варта СС. Хоча на момент конференції дім фюрера був оздоблений великими прапорами Німеччини, Італії, Великої Британії та Франції, ніхто з гостей ні на мить не міг забути, що вони перебувають у маточнику нацизму. Чемберлен і Даладьє, які з дещицею колег незадовго до 12:30 прибули на Кеніґс-плац, у своїх костюмах, довгих пальтах і капелюхах в цій обстановці мали вигляд як прибульці з іншого світу — і справді ними були.
Гітлер, зрештою, давав їм це виразно відчути, демонстративно вирізняючи з-поміж усіх італійського диктатора. Він вийшов назустріч Муссоліні аж до середини великої, викладеної мармуром зали, де перед початком засідання подавали закуски та напої, а відтак старанно розважав його розмовами. Попри показну ввічливість, що панувала між дуче та фюрером, в англійців склалося враження, що інші німці ставилися до італійців не без певної зверхности. Італійські дипломати зі свого боку віддячували господарям тією ж монетою, розповідаючи в кулуарах, що не мають ані найменшого бажання бути втягнутими Гітлером у якусь безглузду війну¹.
Із Чемберленом і Даладьє обидва диктатори обмінялися лише короткими рукостисканнями. Краще вихований граф Чіано якийсь час ввічливо розмовляв із французами, але його тесть поставився до Чемберлена із крижаною байдужістю, коли той підійшов подякувати йому за те, що Муссоліні переконав Гітлера провести переговори. Пихатий, одягнений у сталево-сірий однострій фашистської партії, з суворим виразом на обличчі та задертим угору масивним підборіддям, дуче був схожий на власну карикатуру. Він не справив корисного враження на британського прем’єр-міністра. Його поголений череп у поєднанні із жовтуватою шкірою надавали дуче, на його думку, «радше звірячого вигляду».
Офіційні переговори розпочалися незадовго до 14:00. Чотири лідери, кожен у супроводі одного співробітника, а також нерозлучний перекладач Гітлера доктор Шмідт розсілися довкола круглого, не дуже високого столу перед великим кам’яним каміном. Фюрер коротко привітав присутніх і подякував їм за те, що вони прибули, а потім виклав свою позицію. Він наголосив, що налаштований на мирне розв’язання кризи. Говорив незвично для себе спокійно, лише раз чи два, наскакуючи на Чехословаччину та її президента, підвищив голос і стукнув кулаком по столі.
Даладьє, який виступив другим, несподівано різко відреагував на ці випади, але навіть не намагався сперечатися з фундаментальними вимогами Гітлера. Фюрер, на диво, сприйняв промову француза зі стоїчним спокоєм. Даладьє, мабуть, викликав у нього певну симпатію через своє солдатське минуле; коли було оголошено обідню перерву, він підійшов до нього і деякий час приязно розмовляв про фронтовий досвід часів Великої війни.
Після цього французький прем’єр-міністр замовк і відгукувався лише зрідка. Більшу частину конференції він просидів нерухомо з відсутнім виразом на обличчі. Він справляв враження солдата, який тільки-но з честю розстріляв останні набої і покірно чекає, коли ворог нарешті візьме його в полон. Він майже не реагував, коли генеральний секретар Міністерства закордонних справ Франції Алекс Леже, який супроводжував його, переконував Даладьє боротися за різні деталі. Французький прем’єр-міністр був, мабуть, єдиним серед усіх демократичних політиків і дипломатів, хто з болем усвідомлював, що жодні деталі більше не мають значення, адже Захід щойно з тріском програв щось найсуттєвіше — власні цінності та репутацію.
У цій ситуації основний тягар переговорів з Гітлером і Муссоліні, який вторував йому, ліг на плечі Чемберлена. Попри втому від бурхливих подій попередніх днів, британський прем’єр-міністр залишався у прекрасній формі. Спочатку, побачивши похмуре обличчя фюрера, який все ще не міг пробачити англійцям того, що вони своєю впертістю позбавили його радости війни з Чехословаччиною, він був сповнений найгірших побоювань, але потім хутко заспокоївся: гладкий перебіг цих переговорів засвідчив, що ситуація розвивається так, як він і задумав.
Коли мова зайшла про італійську позицію, дуче несподівано вийняв зі своєї папки якийсь документ і запропонував зробити його відправною точкою подальших переговорів. На свій подив, доктор Шмідт одразу зрозумів, що день тому він перекладав його з німецької на французьку мову. Це була пропозиція угоди, яку фон Вайцзекер, фон Нойрат і Ґерінґ підготували й передали італійцям за спиною міністра закордонних справ Райху невдовзі після того, як фюрер повідомив послові Аттоліку, що згоден відкласти оголошення про мобілізацію. Інтрига полягала в тому, щоб перешкодити фон Ріббентропові торпедувати мирне вирішення кризи. Його опоненти знали, що хвалькуватий глава дипломатії до останньої миті вмовлятиме Гітлера розпочати війну. Подейкували, що він уже приготував собі комплект уніформи кольору фельдґрау, у якій мав намір з’явитися, тільки-но розпочнеться війна.
Однак перекладач притримав свої знання при собі, завдяки чому фон Ріббентроп не втямив, що його обвели довкола пальця. Гітлер, Чемберлен і Даладьє хутко погодили пропозицію Муссоліні й заходилися спільно аналізувати пункт за пунктом її зміст. При цьому вони постійно перебивали один одного. Доктор Шмідт з великими труднощами встигав перекладати їхні заяви німецькою, французькою та англійською мовами, якими вели переговори. Своїм співробітникам, які спостерігали за ним крізь скляні двері зали, він нагадував вчителя, котрий намагається дисциплінувати неслухняних учнів, щоб вони не перекрикували один одного.
Доля Чехословаччини від початку була вирішена, і сперечалися лише про незначні деталі. Німецький диктатор вибухнув гнівом, коли Чемберлен відмовився гарантувати, що чехи відступлять з усієї спірної території до 10 жовтня, залишивши неушкодженими споруди та військові об’єкти. Вдруге вони посварилися через компенсацію за втрачену державну власність, яку британський прем’єр-міністр наважився вимагати для Чехословаччини. Гер Шмідт з певним розумінням зафіксував у пам’яті, що в англійцеві можна було одразу впізнати колишнього канцлера державної скарбниці, проте Гітлер залишився непохитним. «Мені шкода нашого часу, щоб марнувати його на такі дрібниці!» — вигукнув він, коли Чемберлен з наполегливістю, гідною більшої справи, заходився ялозити проблему розподілу судетської великої рогатої худоби.
Коли о 15:15 оголосили обідню перерву, всім уже було зрозуміло, що конференція закінчиться успіхом, яким присутні одностайно, хоча і з різних причин, вважали угоду про розподіл Чехословаччини. Проте вечерю спожили окремо. Британці та французи розійшлися для цього до своїх готелів. Італійці були удостоєні чести пообідати у приватному помешканні фюрера у вишуканій кам’яниці на Принцреґентен-плац. Пізніше західні делегації мали зустрітися, щоб узгодити спільну тактику дій, але французи, всупереч домовленостям, на переговори не прибули.
Американський кореспондент Вільям Ширер, який разом з іншими репортерами спостерігав за ходом конференції на місці, мав рацію: західні лідери навіть не намагалися показати двом диктаторам, що готові сформувати проти них спільний демократичний фронт. Гітлер не міг і мріяти про кращий подарунок².
_______________________
¹ Перебіг нарад і виступи їх учасників на підставі: DBFP/III/II, dok. 1127, нотатка Г. Вілсона від 01.10.1938, s. 631–633; G. Ciano, Dziennik 1937–1943, przeł. i oprac. nauk. T. Wituch, Pułtusk 2006, запис за 29–30.09.1938, s. 239–240; P. Schmidt, Statist auf diplomatischer Bühne 1923–45. Erlebnisse des Chefdolmetschers im Auswärtigen Amt mit den Staatsmännern Europas, Bonn 1952, s. 414–415; The Neville Chamberlain Diary Letters, red. E. Self, t. 4: The Downing Street Years, 1934–1940, Aldershot–Burlington 2005, лист до Г. Чемберлен від 03.10.1938, p. 350; A. Douglas-Home, A. Douglas-Home, The Way the Wind Blows. An Autobiography by Lord Home, London 1976, op. cit., p. 66; I. Kirkpatrick, Im inneren Kreis. Erinnerungen eines Diplomaten, przeł. W. D. Rogosky, Berlin 1964, s. 102.
² W. L. Shirer, Berlin Diary. The Journal of a Foreign Correspondent 1934–1941, New York 1944, запис за 30.09.1938, p. 116.
09.11.2024