Мадонно моя, Пренепорочна Маріє,
прославлена в віках!
На наших самотних вівтарях
лиш вітер віє...
Пройди над нами з омофором,
заридай над селом. —
Уже ми Тобі ані пісень, ні псалом
не воспоєм диким хором.
— Жона відважна, діва гріховна
гряде до нас.
Нагая — без одежи, без прикрас —
чарує, мов та рожа повна.
Схились, Мадонно, на причілок
останньої хати в селі.
Усміхнись — і пійди собі геть по ріллі
одганяючись од куль, як од пчілок...
*
Вже славлять, співають
нове ім'я.
(Ave, Maria,
Калино моя!)
Іде і сміється!
життя! квіток!
Сонце на скрипку,
хмарки у танок.
На бедрах, як струнах,
лежить рука.
Здрастуй, дівчино, —
чия ж ти така?
Скажу — не скажу я:
усіх, твоя...
(Ave, Maria,
Калино моя!)
*
Мадонно моя, Мати Пречиста,
мій Цвіте Голубий!
Вступає в вік новий
душа чиста.
Замість лілеї рожу
цілують уста.
Я все ж, як Петро від Христа,
відректися від Тебе не можу,
Із ким тепер, в яку годину
молодий відмолодюсь?
Невже ж зараз не помолюсь
за моє кохання, за людину?
Дзвенить залізо. Мовчать бетони.
За літами літа.
Брени ж у серці, Мріє Золота,
на ріжні тони...
*
Не з камінню, не з мармору —
з простого заліза.
— Ніжна, відважна,
о де ж твій хитон?
Не риза злототканная,
скорбні твої очі? —
Струнна осанна,
волошковий тон.
До ночі працюватимем
в полі як у хмарі.
Спій наливайся
житам в-унісон!
З піснями, з поцілунками
стрінуть нас мадони.
Пізній... залізний...
над персами сон...
[Воля, 04. 06. 1921]
10.06.1921