Урядова Gazeta Lwowska помістила в трех послїдних числах статьї про еміґрацію галицку; в першій статьї дописуватель з Поділя розповідає про практики аґентів еміґраційних, а в двох других описує ся долю еміґрантів в Pio Жанейро, вижидаючих висилки на кольонії.
Дописуватель з Поділя зазначує на вступі свого листу, що рух еміґраційний цїлком не устає, і селяне легкодушно слухають намов до еміґрації. Намови находять від аґентур корабельних в Бремі, Гамбурзї і Ротердамі, котрі засипують наші громади брошурами, проспектами, обіжниками і листами. Листи адресовані або до війта ("wielce szanowny pan naczelnik gminy") або до писаря громадского, а в них, по запевненю, що дотична аґентура доставляє найдешевші карти корабельні, просить ся, щоби списано всїх охочих до еміґрації і побрано задатки на карти корабельні. За ту "фатиґу" може собі війт або писар відчислити від задатку по 1.50–3 зр. Деколи такі листи дістають і инші особи, котрих адресу дізнав ся аґент від еміґрантів; а буває і так, що за саме поданє адреси еміґранта визначає аґент по 10 зр. до 20 зр. винагороди від штуки. Нераз дістає і селянин лист, в котрім так пише ся: "Dowiedziawszy się od przejeżdżających, że szanowny pan postanowiłeś wysprzedaс się i przesiedlić się do..." І хоч дотичний ceлянин не думав о еміґрації, то відчитавши такій лист, зачинає переписку з аґентом і вкінци рішає ся еміґрувати. В дальшій переписцї подають аґенти подрібно, куди і як еміґрувати, як старати ся о пашпорт і метрику, якою дорогою доїхати до Гамбурґа і т. п. Для заинтересованя охочих до еміґрації розсилають ся по селах анонси, розмальовані яркими красками, годинники стїнні з малюнком корабля і фірмою аґента, — а навіть найшов ся і такій аґент, що розсилає червоні хустини, на котрих містить ся малюнок корабля і якась напись в рускій мові. Після запевненя сего аґента, при помочи тих хустин можна свобідно переїхати цїлу дорогу. А селянин наш радо вірить таким анонсам і висилає задаток на карту корабельну.
Долю наших еміґрантів вже на місци в Бразилії так представляють два листи з Pio Жанейро з датою 8 і 10 марта с. р.: Хоч правительство еміґраційне впевняло, що еміґрантів галицких, котрі прибули торік в грудни і сего року в лютім, вишле на кольонії, то однак се не стало ся доси. Ті еміґранти, як і всї, що пізнїйше прибули, находять ся доси в т. зв. домах еміґраційних. Причина сего в тім, що провінція Парана замкнена, бо нема побудованих хат для еміґрантів і вимірених грунтів, а заки се наступить, мине ще неодин місяць.
Для емігрантів на кошт правительства бразилійского побудовані два доми еміґраційні: один в заливі Ріо-де-Жанерійскім на острові цвітів, другій в провінції С. Паольо в Пінгейро. Оба доми можуть помістити по-над 1000 осіб, але що еміґрантів значно більше, то-ж і тїснота в домах еміґраційних дуже велика. Н. пр. в мартї с. р. було на острові цвітів 1500 еміґрантів, а в Пінгейро 2000 осіб. Доми еміґраційні без вікон і світло входить численними дверми, а подїлені они на кілька кімнат. В деяких комнатах тапчани без подушок і сїнників, а в деяких і тапчанів нема, тож еміґранти приміщують ся на земли. В домі еміґраційнім на острові цвітів припадає на одного еміґранта простору ледви один метр квадратовий. Крім того єсть на острові і будинок шпитальний, але в нїм ледви 30 ліжок і нема нїякого біля. Деколи лежить на однім ліжку і по двох недужих. Не дивота, що еміґранти боять ся шпиталю і волять укривати недугу, а неодна мати тримає при собі умираючу дитину. Дїти умирають на скарлятину, а досить часто також на червінку. Лїкар має свої години ординованя, але не ходить поміж еміґрантів, бо се не личить з єго повагою. Не дай Боже одного случаю жовтої пропасницї на острові цвітів, а всї еміґранти пійшли би покотом, бо так страшна та епідемія. В Pio Жанейро умирає денно по 100 людей на пропасницю, а коли на воєннім корабли италійскім зайшов один случай смерти на пропасницю, то за кілька днїв з 256 людей залоги померло 140 осіб.
Еміґранти наші дуже прибиті і нарікають на свою нещастну долю. Найбільше доскулює им брак води. Воду довозять з Pio Жанейро, бо на острові є лиш кілька керниць мутної води. До праня біля і митя помостів в домі еміґраційнім уживає ся води морскої, тож всї предмети в сей спосіб очищені стають ще більше брудні і липкі. Буває і таке, що й до страви або до питя уживають води морскої, а в наслїдок сего дістають страшної бігунки, котрої не спиняє заординований бізмут. — З харчу, якій правительство дає, наші еміґранти невдоволені, хоч дістають рано каву, а в полудне і вечером зупу рижову та мясо з фасолею. В пятницю дають замість мяса вуджену рибу. — Нарікають еміґранти також і на се, що не мають священика, котрий би охрестив дїтей і похоронив мерцїв.
Від часу до часу пишуть еміґранти листи до консуля австрійского і просять о поміч. В листах нарікають на харч (що хорують від води, що умирає денно по пятеро дїтей, що риби смердячі, і т. п.), на лихі відносини санітарні (що не вміють розповісти лїкареви недуги, бо якій Словак, котрий має бути товмачем, не розуміє их бесїди) і т. ин. Рівнож жалують ся еміґранти, що стільки часу сидять безчинно в домах еміґраційних, що не відсилають их до Парани, куди хотять они безуслівно дістати ся, і що они за нїяку цїну не пійдуть до С. Паольо або до Катерини, та що волять вертати до Галичини.
На такі листи консуль відносить ся до правительства бразилійского з просьбою о интервенцію. Правительство висилає контролю до домів еміґраційних і на якійсь час відносини в дечім поправляють ся. Але в квестії кольонізаційній (висилка до Парани і розпайованє між еміґрантів землї) навіть интервенція консуля не може нїчого помочи.
Дѣло
13.06.1896