котрі заходами і під покровом д-ра Олеськова виїхали по Великодни с. р., можемо подати такі вісти: Партія еміґрантів, зложена з кільканацяти родин на поселенє і з кількох мужчин, еміґруючих за зарібком, прибула на місце в перших днях мая. При виїздї партії в означенім речинци були деякі пeрeпони зі сторони поодиноких староств, але вина сего в більшій части случаях паде таки на самих еміґрантів, котрі маловажили собі приписи і зарядженя політичних властей. Але при вирозумілости львівских властей і за старанєм д-ра Олеськова, ухвлено ті перепони і охоронено еміґрантів від страт.
Партії проводив вправний чоловік, що говорив по анґлійски і знав ся добре на маніпуляції урядів та зелїзниць з еміґрантами як в Нїмеччинї так і за океаном. Ино такій провід може принести дїйстний хосен еміґрантам. Подорож через цїлу Нїмеччину перебули еміґранти, не пересїдаючи ся. З гори подбано, щоби партії не доскулювано в дорозї; на деяких стаціях було замовлене навіть свіже молоко для дїтей. В Гамбурзї відпочали еміґранти один день, а відтак всїли на корабель нїмецкій, що плив просто до Кебек в Канадї. Пароходи нїмецкі неконче мудрі і пливуть поволи, але що правительство нїмецке підпирає нїмецкі товариства перевозові, тож і годї виєднати у нїмецких Landrathsamt-ів, щоби еміґранти могли їхати анґлійскими кораблями. Впрочім наші еміґранти не були вибагливі і заявляли своє вдоволенє з харчу і трактованя их на корабли.
В Кебек висїли на кілька годин до дому еміґраційного, уладженого для людей о висших потребах культурних; однак з устроєнь того дому майже не користали мимо запросин. Суть там умивальнї, ванни до купелї, прибори до писаня листів, почта, телєґраф, реставрація, в котрій за 25 центів дають дуже добрий обід, контора виміни і торговли з припасами поживи, — а все те під правительственною контролею. Однак наші люде позабирали з дому стілько харчу, що не потребували купувати; ино деякі допитували ся за салом, брандзею, кислими огірками, медом і цибулею, але там знов тих припасів не було.
Того ж таки дня виїхала партія "експресом" канадийскої зелїзницї Пацифік в дальшу дорогу. Для наших еміґрантів приладжено два ваґони (американьскі ваґони майже в-двоє довші як наші) найновійшої конструкції, в котрих лавки так уладжені, що на ніч переміняють ся в ліжка, з умивальнею і кухнею в ваґонї. В тих возах по розміщеню кождої родини в окремім компартиментї відбули майже тридневу подорож до Вінніпеґу. Після слів проводиря мали ті вози по трех днях виглядати так, що й рідна мати не була би их пізнала. Взагалї в часї подорожи наші еміґранти доводять до розпуки службу, котра має дбати о лад і чистоту, а то за-для повної несвідомости уживаня деяких апартаментів, без котрих наші селяне на селї якось обходять ся, але без котрих нїяк не можна обійти ся анї на корабли, анї в поїздї поспішнім, анї в домі еміґраційнім. Ще на щастє передягнула ся цїла партія в убір світовий, закинувши краєвий одяг хлопскій, котрий на Заходї видає ся просто неґліжем і грубо разить чувства приличности.
На поселенє еміґрантів вибрало правительство околицю стації Уайтмонт о десять миль на всхід Вінніпеґу. На стації ждали підводи. Правительство винаймило своїм коштом цїлий готель на поміщенє еміґрантів, заки побудують собі хати, подбало о запевненє добрих зарібків для починаючих фермерів, — але що тут розходило ся передовсїм о утворенє одної більшої кольонії, котра би могла утримати свого душпастиря, то цїла партія, після рішеня ще в краю, поїхала дальше, именно до давнїйшої кольонії коло Едмонтон, де єсть цїлий повіт (township) зарезервований на три роки для наших поселенцїв. У Вінніпеґу затримала ся партія для відпочинку і для купна знарядів рільничих. Там обступила их цїла шайка мантїїв, що полюють на еміґрантів; але що з гори були про се упереджені і мали при собі проводиря, то й обігнали ся щасливо перед ними.
Для цїлої партії удало ся виробити вільні білєти їзди на зелїзницях в Канадї, на чім партія зискала около 3.000 зр. Рівнож на річи, закуплені поселенцями у Вінніпеґу, віддано ваґон до безплатного перевозу. Ті, котрі їхали на заробок, найшли сталу і добре платну роботу на фермах в Манітобі.
Дѣло
11.06.1896