В справі еміґрації до Бразилії

одержуємо від адвоката д-ра Андрія Чайковского з Бережан отсе письмо:

В справі еміґрації до Бразилії нема й найрозумнїйших арґументів, котрі би могли успокоїти нарід, а тим менше наклонити єго, щоби бодай кілька недїль почекав. Селяне мов у гopячцї продають, що хто має та й кому трафить ся, і не дожидаючи нї пашпорту, нї карти корабельної виїзджають з рідного села цїлими громадами. Очевидно, що міра хлопскої терпеливости переповнила ся і нїхто не в силї тої катастрофи повздержати.

В такій еміґрації єсть подвійне лихо. По перше: стілько робучого люду, спродуючи батьківщину, покидає бідний край, котрий в теперішних обставинах не в силї здобути ся на машини, якими би можна в рільництві заступити людскі руки. По друге: стілько землї переходить за безцїнь в такі руки, котрим анї снило ся землї тої управляти на пожиток краю, а купують єї лиш на добрий і певний ґешефт.

Першого лиха ми не в силї усунути, як довго правительство не возьме ся за средства цїлковиті а розумні. До тепер, як звістно, правительство не перешкаджає всїляким индівідуам волочити ся межи людьми, баламутити их і обманювати безкарно на рахунок еміґрації до Бразилії. А годї припускати, щоби наші ц. к. власти о тім не знали, що по містах і місточках шниряють постійні аґенти, котрі по шинках полюють на розгорячених еміґрацією хлопів і беруть від них по 10 зр. на "еміґрацію". Сегодня розвязував менї один ґазда з Рибник, що записав ся в Бережанах в шинку у якогось жидка "на Бранздолію" і дав єму 10 зр. Анї місця, анї аґента того не хотїв чи не міг менї вказати, однак се не віднимає вірогідности. Чи би на правду ц. к. жандармерія мала о тім не знати? А коли-б так н. пр. якій "радикал" записував хлопів на віче — чи й тогдї увішло би бистрому оку ц. к. жандармерії? Такій сам аґент маніпулює по Нараєві, а нїхто, хто би сему повинен зарадити, не хоче о тім знати. З сего виходить, що наші сторожі безпечности і власти політичні найменче старають ся перешкодити так успішному твореню пролєтаріяту селяньского. Бо-ж сконстатовано многократно, що рвуть ся до еміґрації не ті, що нїчого не мають і тим самим зачисляють ся вже до пролєтаріяту, але рвуть ся до неї ті, що дотепер, після міри галицкого щастя, до пролєтаріяту не належали т. є. середно заможні селяне. А коли такій середно заможний господар, продавши за безцїнь все, що мав, входить в ряди пролєтаріяту, тогдї ц. к. власти задержують єго в найнелєґальнїйшій спосіб в краю — хиба на згубу того краю. Питаю ся: чи супротив таких нельоґічних даних можуть здоровомислячі люде бідї зарадити?

Скорше вже могли би ми ухилити друге лихо і не допустити, щоби так марнотратно позбувана земля переходила в невластиві руки, коли-би нам прийшли в поміч краєві институції фінансові, котрі — замість рахувати скрахованих спекулянтів — віддали би часть своїх капіталів на закупно землї по еміґрантах. В тім дїлї повинен би банк краєвий заняти перше місце, зміняючи де-що процедур удїлюваня позичок для громад, не наражуючи себе на які небудь небезпечности при удїлюваню таких позичок. Переведенє тої важної справи представляю собі в той спосіб:

Кожда громада має якійсь маєток, чи то в паперах, чи в земли, і той маєток забезпечував би удїлену на викупно грунтів позичку на так довго, поки би купно не було переведене в книгах грунтових, а тогдї і той куплений грунт можна би позичкою тою обтяжити. Сама громада не має права без дозволу ради повітової переводити які-небудь трансакції маєткові, длятого і нема небезпечности, щоби громада за той час по-за плечима ради повітової сповнила яке надужитє. В тій цїли повинен би видїл краєвий поручити видїлам рад повітових, щоби візвали громади доносити им о кождій наміреній продажи грунту в тій громадї і подати дїйстну вартість грунту поданого на цродаж. На таке донесенє прикликував би видїл ради повітової репрезентантів громади і продаючих интересантів, наглядав би заключенє умови о купно на річ громади, потверджував би ті контракти і виплачував би продаючим в имени купуючої громади цїну купна з грошей даних в завдатку банком краєвим на тую цїль. Банк краєвий тим певнїйше міг би повірити видїлови ради повітової потрібні квоти не видаючи промеси і з поминенєм процедеру виповненя условій тої промеси, бо видїли рад повітових і так суть представителями банку краєвого на провінції.

Але до того треба би взяти ся як найскорше, щоби за кілька недїль цїлий апарат пустити в рух, бо то переходить всяке понятє, з якою блискавичною скоростію топнїє хлопска посїлість від еміґраційного горяча.

В Бережанах 28 листопада 1895.

Дѣло