Диктатура пролєтаріяту.

Лєнін спеціяльно підкреслює, що його режім уможливив і завів диктатуру пролєтаріяту*).

Гасло: диктатура пролєтаріяту само по собі нічого не говорить; розходиться про те, який це є пролєтаріят та яка це диктатура. Російські большевики, як правовірні марксісти, узурпуючи собі найортодоксальніщу ортодоксію, в диктатурі російського пролєтаріяту добачають остаточну диктатуру суспільної революції, що заведе комунізм як останню дефінітивну стадію господарського та культурного розвитку не лише Росії, але Европи і людства загалом.

В цьому змислі пролєтаріят у Маркса є орґанізованою масою, орґанізованою більшістю і до того ще переважаючою більшістю супроти незначної меншости капіталістів. В самому поняттю соціялізму лежить, що це є режім величезної більшости, а врешті і людства взагалі. Вже в "Комуністичному Маніфесті" Маркс і Енгельс прецінь виразно кажуть, що "пролєтарський рух" є самостійним рухом "величезної більшости" в інтересах "великої більшости".

Теперішній совітський режім в Росії є диктатурою, але не є диктатурою пролєтаріяту згідно з наукою Маркса, лишень диктатурою провідників малої політичної партії. Большевицька диктатура є очевидно диктатурою великої меншости; це є оліґархія, аристократична оліґархія в дійсному розумінню цього слова. Це не диктатура пролєтаріяту, але диктатура над пролєтаріятом.

Аналіз совітського режіму та його історії це зовсім ясно виказує.

Листопадовий переворот у 1917 році (сьомого листопаду) не виникнув в наслідок масового руху, але чином провідників, працюючих за кулісами і на горі. Історично визначний другий всеросійський з'їзд робітничих та військових совітів мав бути висловом переконання, що коаліційна буржуазно-соціялістична влада має бути замінена коаліційною соціялістичною владою. Однак большевики при помочи петроградського війська та головно матросів зробили свій партійний переворот. Зробили його з помічю війська дуже мало соціялістичного, а з того часу аж по цей час спираються на війську. (Це військо навіть не було все російське, бо були в ньому і чужі жовніри, що служили за високу платню і привилеї; розуміється, що большевики цей неорґанічний завязок цеї армії виправдують своїм інтернаціоналізмом).

Після перевороту, розпочатого Лєніним і Троцьким, висловилися члени-керманичі большевиків — Зінов'єв, Каменев, Риков, Ногін, Рязанов проти цеї "згубної" політики і вийшли з партії. Однак по якомусь часі вернули до партії, примирилися з даною сітуацією, через що їх арґументи очевидно не були повалені.

Розігнання учередітельних зборів (конституанти) також було роботою їх ватажків та їх військового апарату, але в жадним випадку не ділом маси російського люду; і тут першу ролю грали жовніри: під військовим доглядом та під загрозою військової зброї мусіли працювати посли.

Хліборобські маси, отже Росія не є большевицькою, і не мали в большевицькій революції такої участи, яку б мусіли мати, коли б ця революція була справді революцією російського люду; а такою мала б вона бути, оскільки це була остаточна революція на основі історичної схеми Маркса, на якого большевики покликуються. Проти большевиків є російські соціяльні демократи меншевики, проти них є також ес-ери, та инші народні фракції. Що проти большевиків є партії консервативні і реакційні розуміється само собою. Після останніх звісток орґанізованих большевиків в Росії — біля 600.000; большевицька диктатура в дійсности — диктатура цеї незначної меншости російського населення (150,000.000). Можна припустити, що після листопадового перевороту частина пролєтаріяту диктувала, але ватажки дуже швидко старалися зломати ту диктатуру особливо мужиків. Це прецінь ясно доказує вся політика. Правда, що ця диктатура після перевороту була власне анархією; це не була соціялістична диктатура, себ то, диктатура свідомих соціялістів, тримаючихся своїх проґрамово-установлених та підготовлених суспільних мет.

II.

Лєнін і його помішники мають неясну, зовсім некритичну і містичну теорію пролєтаріята та маси, як і про її відношення до індивідуума, особливо ж про чинний аванґард та ватажків. Ці ватажки уважаються за якихсь пророків і до того ще непогрішимих пророків, що говорять і роблять іменем непогрішного пролєтаря та — маси, чи як инакше вони титулують той свій великий фетиш. Треба припустити, що неясності большевизму відносно маси та її функції коріняться в неясности теорій Маркса і Енгельса та їх наступників. Західні марксісти пильно аналізували істоту маси та її відношення до індивідуума, постійно цікавилися відношенням інтелеґенції до маси і т. д., але проблема ця не була вирішена досить критично. Лишалося все при балянсованню між розумінням колєктивістичним та індивідуалізму; аж переважив колєктивістичний погляд Маркса та Енгельса.

Треба припустити, що також в російській літературі — соціялістичні та несоціялістичні погляди про масу та про її відношення до індивідуума лишилися невиясненими.

Большевики цю проблєму жадним способом не роз'яснили. Одним махом уважають масу, пролєтаріят за оправленого суб'єкта всього суспільного думання та ділання, а рівночасно проголошують кваліфікованих одиниць за оправлених субєктів цього ж думання та ділання. Наприклад, Радек викладає, що історичні рішення ніколи не винаходяться теоретиками революційної робітничої кляси, але що находяться лише практично революційною боротьбою маси. Теоретикам лишається тільки завдання зрозуміти сенс практичних кроків пролєтаріяту, узагальнити це та зробити загальним предметом — гаслом пролєтарської боротьби. Попри і проти цього зовсім славянофільського містичного погляду на люд і його ватажків, читаємо у того ж Радека, що кожна революція є ділом меншости, часто навіть незначної меншости. Читаємо її і у Лєніна про оправненість керуючого аванґардою пролєтаріяту, читаємо про потребу наукової аналізи світової господарки та світового політичного положення і читаємо заклик, щоб пролєтаріят думав в континентах та століттях і т. п. Радек та инші написали цілі розділи про потребу інтеліґентів для пролєтаріяту, з'ясовуючи, як парижська комуна впала через неясність мет і т. д.

В цій неясности про відношення одиниці до маси спочиває постійне джерело демаґоґії. З одного боку ховання, за маску а з другого — узурпація кермування масою без маси. Кожній думаючій людині не може очевидно лишитеся неясним, що як Маркс, Енгельс та инші, так Лєнін, Радек і т. д. вели і ведуть маси, очевидно, стараючись зрозуміти і сформулувати бажання цих мас; через це однак ініціятива і відвічальність цих ватажків жадним способом не зменшується і не анулюються. Лєнін частійше доказує, що диктатура пролєтаріяту має бути диктатурою певних поодиноких людей, спеціяльно підчеркує, що (принаймні в економічних орґанізаціях) тисяча волей абсолютно мусить бути підпорядкована одній волі, оскільки хочеться досягнути спільного успіху, — але не зважаючи на це і рівночасно, він завжди та знова вмовляє пролєтаріятові, що виконує лише волю пролєтаріяту (лояльно признати, що він це вмовляє сам собі).

Я повторяю, що соціяльоґічні та політичні погляди про масу і одиницю а особливо про ватажків, отже проблєма так зв. великих людей і т. д. науково дуже непевні і нерозяснені; але большевики реклямують для себе найвищу степін науковости в теорії, та практиці, соціольоґії та політиці, а тому їх наукова непостачальність акурат в тій справі є тим більшою, фатальнішою та відвічальнішою.

Ватажок справді демократичний, освічений і критично думаючий буде старатися зрозуміти психічні взаємини, через які сам розвивався, як та скільки перебрав від своїх попередників і сучасників, не забуде про паралєлізм поглядів, випливаючих з однакового досвіду та обсервовання тих же відносин, річей і ідей. Зрозуміє, як ці погляди одиниць зливаються та як повстає т. з. громадська думка, дух часу, душа маси, чи як будь ця річ називається. Справді демократичний ватажок і науково думаючий буде працювати і думати з масою та для маси, свідомо з причин етичних (політичних), і ані на мент не буде в сумніві що до того, що це суспільне життя в історичному розвитку є життям певних людей більш менш кваліфікованих, людей відвічальних за своє ділання (проблєма свободи волі в історичній детермінації). Я знова скажу: формуляція проблєми (про відношення одиниці до маси) є тяжка. Не є легко науково точно опреділити масу, характеризовану яко нарід, люд, пролєтаріят і т. д., але тепер стільки вже може й має бути ясне, що чесний мислитель не прийме вже устарілої міфічної і містичної теорії, боготворючої суспільний колєктив та кінчаючоїся в індивідуальній апотеозі. Говорити некритично про волю, инстинкт, здоровий змисл маси, пролєтаріят, люд, нарід, партії і т. д. є звичайно лише доказом, що той, хто так говорить, не думає науково, що не має ясної політичної мети, що вірить в чудеса. Дуже часто це є найзвичайніша демаґоґія людей, що припадком опинилися в ролі ватажків.

III.

Маркс і Енгельс розуміли пролєтаріят яко наслідника Фіхте та Гегеля, отже яко масу науково освічену, або принаймні політично так далеко думаючу, що вона є підготовлена для адміністрації нового соціялістичного режіму. Лєнін гадав перевести остаточну суспільну революцію при помочі неосвіченої, безграмотної маси, і через це конче опинився в теперішній крізі. Лєнін правда все ще потішає себе, що большевики стануть культурнішими; певно, він придержується старого правила, що кому пан Бог дав уряд, тому дасть також розум; однак досі цього не видко. Бо адміністратори не народжуються.

Зовсім хибний арґумент Лєніна, що експропріяція капіталістів дуже легка через те, що їх є мало та що головна перешкода — у відпорі мільона малих власників, особливо селян. Річ певна, що великих капіталістів в Росії (Лєнін звичайно говорить про трести) було мало, що їх не тяжко експропріювати, але прецінь справа не в експропріації капіталістів, але в соціялізації та дальшім веденню їх заводів, що є тяжким завданням. Зорґанізовання предприємств в трести — це упрощення що до численности, але рівночасно скомпліковання що до адміністрації. Порядне ведення трестів вимагає чималих технічних та торговельних відомостей, вимагає спеціяльного духа предприємчого. що орґанізує та утримує великі заводи.

Я добре свідомий ріжниці між порядним, сильним та ориґінальним думанням, а не лише шкільної учености та неориґінальними вивченими відомостями. Я знаю, що між робітництвом в багатьох відділах бувають дуже порядні сельфмейдмени, літературні, політичні, технічні і т. д., вони однак вистачать що найбільше на доповнення старої адміністрації та на її частичну і кволу соціялізацію тимчасом коли большевики при помочі своїх керманичів хотіли б перетворити старий режім нараз.

Російський большевицький уряд піклується про навчання мас, хвалиться часто його старанням що до викорінення безграмотности і т. д. Все це однак є власне працею екс-пост, яка згідно з Марксом та Енгельсом мала попереджувати диктатуру. Розуміється, що протягом 3 років не можна некультурну Росію зробити культурною: освіта, потрібна для соціялістичного кермаництва держави та соціялістичної суспільности, не може бути набута швидким навчанням де-яких елєментів культури. Московський уряд зарядив на прикінці серпня (1919) контролю просвітньої акції: складалися іспити перед спеціяльними комісіями, але результат, як повідомляла московська "Правда", був дуже невистачаючий та представляє трьохрічну просвітню акцію в дуже неприхильному світлі.

Оскільки можна судити з літератури, призначеної для просвітньої мети, вся ця акція не перевищує рівня звичайної популяризації політичних, економічних і т. д. відомостей.

Візьмемо для прикладу популярний підручник політичних і суспільних наук для совітського війська, зладжений Н.В. Криленком: — з яким незнанням і некритицизмом викладається в ньому неначе б то правовірний марксизм та на основі нього офіціяльно спрепарована історія і т. д. І все це іменем наукового соціялізму!

Большевики приняли марксизм і похваляються тим, що вони є правовірні і навіть одиноко правовірні. Вони не зауважують, як багато мають від Бакунина, супротивника Маркса. Від нього вони взяли містичну віру в peволюцію, в російський люд та його культуру і в його спеціяльні соціялістичні і комуністичні здібности; вони лише бажають наукового соціялізму на основі Маркса, але не мають його. Це страшні доктринери. Доктринерство веде большевиків до того, що їх думання і вся метода є дедуктивна і схолястична. Гадаючи, що вони мають абсолютну правду, вони покликуються на Маркса як на біблію, а власна літературна їх діяльність є егзегетична та полємічна. Це схолястика в найгіршому значінню слова. Російський мислитель гарно звернув увагу на те, як схолястика підготовила протестантизм; так і большевицька схолястика знайде свого фільософічного противника. Як середньовічні схолястики мали визначних мислителів, так і між большевиками є інтелектуально дуже сильні люде. Я констатую лише брак ориґінальної творчої праці, — цей спеціяльно негативний характер літературного і фільософічного большевизму.**)

Освічені Росіяне, культурна аристократія давно приняли всі здобутки Европи, але маса, люд жили ще в своїй середньовічній культурі. Большевики, себ то большевицькі ватажки так само приняли західню головно німецьку соціялістичну літературу і фільософію, але маса большевиків є некультурна і непідготовлена. Старі славянофіли казали-б, що большевики репрезентують найактуальніше западнічество, а Достоєвський в большевизмі добачав би доказ свої теорії та ілюстрацію до своїх "Бѣcob".

Люде, що є на нижчому ступені освіти і етики, знижують найвищі ідеали та ідеї до свого рівня. Правило про антропоморфізм має силу не лише в реліґії, але і в політиці. Росіяне не можуть висунутися понад себе. А згідно до цього виглядає їх комунізм та соціялізм. Себ то, не є і не може бути марксистичного, наукового соціялізму і комунізму; всі вади, що мала російська держава, російська школа, російська церква і т. д., має так само большевицько-російська держава і режім є овочем цього ж народу і цеї ж культури.

Большевицька маса, а головно ті, хто прилучається до неї з користи, — некультурна; большевицькі проводирі здебільшого напівосвічені. В большевізмі немає точної науки; його хиби — наслідок напівосвіченого ділєтантизму, аматорства та фанатичної сліпої віри. Большевики, це люде одної книги; і такі завжди небезпечні. Цей нижчий культурний стан большевицької маси обяснює факт, чому наука і мистецтво не має успіху в Росії навіть тоді, коли небольшевицькі проводирі, письменники і артисти роблять спроби служити большевицькому урядові. Орґанічне злучення некультурної маси і напів культурних ватажків з представниками науки, фільософії та мистецтва неможливе.

ІV.

Маючи на увазі ці наукові і культурні недостатки большевиків легко зрозуміти, чому вони змішують свої проґрами з дійсністю. Це однаково відноситься і до західних прихильників большевизму. Большевики супроти царизму завжди демонстрували свою проґраму і можна сказати, що тими своїми ідеалами духовно жили; і коли вони тепер здобули силу, гадають, що їх проґрама забезпечена і здійснена, — що є зрозумілою ілюзію таких реформаторських і революційних утопістів. Большевицький соціялізм і комунізм існують лише на папері.

V.

Большевики покликуються що до своєї диктатури на Маркса, який в критиці Готтайської проґрами написав в 1875 році:

"Між капіталістичною і соціалістичною суспільностю лежить період революційної переміни одної в другую. Йому відповідає також перехідний політичний період, до якого держава не може бути нічим иншим, ніж революційною диктатурою пролєтаріяту".

На цій основі Лєнін акцентує, що теперішний большевицький режім є перехідний і з окрема підчеркує, що цей перехідний режім є державою. Він покликується як раз на цитоване місце з Маркса супроти ріжних анархістичних викладів (також і у власній партії), відповідно яким большевизм яко комунізм не мав би мати держави.

(Анархісти і анархістичні большевики в оборону цього погляду наводять з Енгельса відомі вислови про завмирання і т. д. держави.)

Росходиться про це, що маємо розуміти під диктатурою: большевики розуміють і практикують свою терористичну диктатуру; але в цьому не можуть покликуватися на Маркса.

Цитата Маркса про диктатуру пролєтаріяту є дуже ляконічна і неокреслена; тому може викликати де-які сумніви. Не зважаючи на це, з абсолютною певністю можна виказати, що Маркс не мав на думці такої диктатури, яку переводять большевики. Звернемо добре нашу увагу на слова Маркса: він розріжнює суспільність від держави. Маркс згідно до своєї теорії про ідеольоґічну надбудову, до якої належить також держава, не хоче мати держави у своїй комуністичній суспільности. А що однак держава після Маркса є лише відбиттям, рефлєксом власної ідеольоґічної будови економічних відносин, вона також в перехідному часі від капіталізму до комунізму є перехідною, "відповідаючою" економічному положенню перехідньої доби. Ця перехідна доба в дусі Маркса має бути економічно і соціяльно вищою, ліпшою ніж капіталістична доба, і тому і держава, "відповідаюча" цьому переходові, мусить бути иншою, ніж капіталістична, себ то вищою та кращою. Перехідній добі економічній "відповідає" перехідна держава. Маркс ясно говорить про перехідну політичну добу.

З цього фундаментального погляду Маркса очевидно випливає, що Лєнін і большевики неслушно покликуються на Маркса що до своєї диктатури, бо їх диктатура є політичною в змислі старого абсолютистичного режіму, царського. Большевицька держава є терористичною, чисто політичною. Це видко з того, що центральна народньо-господарська рада — абсолютно підпорядкована центральному екзекутивному комітетові. Иншими словами: большевицька держава, большевицька революція є чисто політична, не була й не є підготовленою економічно і соціяльно. Тому вона така терористична. Такого терору не треба було і він навіть не був би можливий, як що б російська суспільність була вже дозрілою, або принаймні напів дозрілою до соціяльної революції. Московська центральна рада зовсім як той французький король володіє, панує, але не адмініструє. Згідно з Марксом прецінь вже соціялістична суспільність у свому лоні підготовлює комунізм. Чи має це рацію що до Росії?

Буває диктатура і диктатура. Маркс в 1872 р. написав, що декотрі країни можуть свою революцію перевести мирним шляхом, виразно називає він Францію, Анґлію, Америку і навіть припускає Голяндію. Після Маркса Енгельс проголосив Німеччину за здібну до переведення революції парляментно, а не насильно. Цей погляд отже пояснює значіння заяви Маркса про диктатуру 1875 року, що отже в розвинених країнах соціяльна революція може і має перевестися парляментарним шляхом; а зовсім не терором та насильством. До того Маркс проголосив в 1871 році парижську комуну за відповідну форму до переведення соціяльної революції; большевики також покликуються на приклад парижської комуни; але ця комуна була збудована на основі загального права голосовання; і уряд комуни був коаліційний. Большевики однак боряться проти загального права голосовання, не допускають коаліції і утримують панування своєї крайньої партії лише при помочі терору.

Справді, не можна зрозуміти, чому диктатура пролєтаріяту не могла б обійтися без терору при помочі парляменту. Прецінь пролєтаріятові залежить на тому, щоб він досягнув своєї мети відповідними засобами: коли соціяльна демократія парляментарною тактикою позискає більшість виборців, таку переважну більшість, якої вимагає Маркс для остаточної революції, тоді вона здійснить свою проґраму з парляментом та через парлямент. До цеї мети прямувала та прямує тактика всіх соціялістів у всіх західніх країнах. Така диктартура передбачає очевидно освічений та підготовлений пролєтаріят; Росія такого пролєтаріяту не має, і тому власне там лютує партійна диктатура та орґії некультурности. Політична революція може перевестися при відповідних обставинах лекше; але економічна революція мусить бути порядно підготовлена: через економізацію праці, праці головно дрібної і зовсім не через бій та політичну революцію.

Большевики в Росії зробили при відповідних для них обставинах свою політичну революцію; але не були підготовлені для постійної, дрібної спокійної і сістематичної, економічної роботи. Звідси кріза і фіяско, саме господарське фіяско. Коли царизм падав, коли військо було побите і тікало до дому, Лєнін своїм гаслом: — мир за кожну ціну, добув до своїх рук силу політичну; це однак не вистарчає для ведення скомплікованої системи сучасної господарки. З цього факту, що сучасна господарка вимагає кваліфікованих робітників та ріжних керовників, адміністраторів, поодиноких заводів, а також і всеї системи державно-народнього господарства — о цю дійсність розібється кожна ревсілюція однобоко політична, революція неекономічна. Навпаки, така революція економічно непідготовлена згіршує економічне і соціяльне положення робітництва та цілої суспільности, нищучи існуючий добробут та розриваючи господарський контакт.

Тому і ясно, чому большевицька революція розбилася через те, що не звертала уваги на господарський связок і взаємини зі Заходом. При існуючому господарському звязку між країнами та народами неможливо, щоб одна країна супроти волі сусідних та инших країн могла перевести радикальну зміну економічних та маєткових відносин і основ. Я звернув на це увагу у свому Посланні. Інтензивна соціялізація, а тим більше комунізм є справою міжнародньою. Лєнін це власне признає, сподіваючись стало европейської і всесвітньої революції, але помиляється в тому, що неначе б Европа та Америка бажали б такої революції. Оскільки ходить про нас, то ми потребуємо з чужини сирівців і мусимо за те ескпортувати до чужини наші вироби; як отже можливо, щоб ми супроти волі чужини перевели якусь економічну революцію!

Але революція чисто політична, або навіть пуч серед теперішних обставин в республіці і в демократії це безглуздя та злочин супроти інтересів робітничого люду.

VI.

Я хотів би ще сказати слово про пролєтаріят. В наслідок війни та її економічних результатів змінюється поняття пролєтаря а також змінюється поняття пролєтаріяту, яко кляси. Значна частина вищешкільної інтеліґенції пролєтаризується. Заробітні відносини такі, що загрожують шарі та клясові державних і приватних урядовців і працьовників. Я зауважую, як в ріжних соціялістичних заявах установлюється звичай говорити про пролєтарів робітничих і культурних. Які наслідки ця своєрідна експропріяція інтеліґенції матиме для дальшого розвитку, я не хочу тепер досліджувати. Я лише звертаю увагу на цю проблєму. З одного боку здавалося, що через цю експропріяцію пролєтаріят розмножується та через це зискує, а з другого слід побоюватися, чи вище шкільне студьовання та наука не буде пошкоджена через убування студіюючих. Для соціялізму дійсно наукового це серьозна проблєма.

*) Прим. ред. Ця стаття Президента Республіки була надрукована в пражському щоденнику "Час", яко інтервю редактора цього журналу з паном Президентом. Вона є першою з проєктованого циклю статей, в яких чеський Президент має дати систематичний виклад своїх поглядів на справу російського большевизму. Рівночасно в моравському головному щоденнику "Лідове Новіни" (Брно) так само була вміщена критична увага п. Масарика про большевизм. З огляду на незвичайну актуальність справи большевизму, як і на безперечно дуже доцільне і об'єктивне з'ясовання її під соціольоґічно-фільозофічним оглядом чеським Президентом, котрий, як автор знаменитого твору "Соціяльна справа" є одним з найліпших знавців та критиків марксизму, ми вважали вчасним опублікувати цю і майбутні статті чеського Президента в українському перекладі, думаючи, що для українського загалу було не лише цікавим, але й цінним ознайомитися з науковими поглядами та критичними увагами так компетентного діяча і знавця цеї болючої справи, яким без сумніву є Голова Чехословацької Держави.

**) Крикливий приклад большевицької схолястики є вердикт Найвищого Революційного Трибуналу в процесі адмірала Щасного. Суд неначе б то має право винести вердикт смерти, позаяк Керенський відновив кару смерти; зреш­тою революційний трибунал не признав кари смерти, але засудив на розстріл, що не є засудом на смерть, але лише привентивним засудом.

[Воля, 14.05.1921]