Досі ще точаться пертрактації, чи може большевизм прийняти масштаб світового явища, чи зможе він поширитися на весь світ, як то твердять практичні ідеольоґи його, Ленін, Троцький та инші.
Досі ще люде не можуть собі уявити, через що большевизм держиться в Московщині вже 3 роки, і невідомо навіть, коли він впаде; здавалося, що большевизм після своєї перемоги в жовтні 1917 р. може проіснувати не більше як 2–3 місяці; того майже всі були певні. А між тим большевизм в Московщині живе та й живе.
Перед нами повстає два питання, коли ми схочемо проаналізувати явище російського большевизма: а) чи пошириться цей большевизм на весь світ і б) чому він так довго існує на Московщині.
Цих два питання, не зважаючи на їх зовнішню ніби то самостійність, тісно звязані між собою і розглядати та розвязувати їх можна тільки паралельно та одночасно.
По нашій думці, пояснити та освітлити причини і натуру сучасного большевизму можна тільки через аналіз тих історичних та теперешніх обставин, з яких він народився і живе.
Шляхом аналізу історичних та сучасних фактів, як політичного та економічного, так і побутового характеру, натури їх та ґрунту можна підійти, на нашу думку, до правильного розвязання питання в тому розумінню, що большевизм і не пошириться й що, коли він існує так довго, то тільки тому, що попав на ґрунт виключно сприятливий — московський. Москалі в самій своїй суті большевики та максималісти: з самого початку їх історичного існування большевизм виявляється во всіх формах життя.
Почнем хоч би з "ушкуйників". Як відомо, молоді люде з населення середньої Волги періодично гуртувалися і на човнах пливли по Волзі, знищуючи села, забиваючи та грабуючи селян, що жили нижче по березі цієї річки; це називалося "ушкуйничать", і було навіть виразом доблести та мужности; цікаво, що ушкуйники абсолютно не зважали на те, що селяне, яких вони нищили та грабували, одної з ними крови та віри; це було безідейне грабіжництво, наслідок хижацтва та руйнуючого інстинкту, який і досі превалює у Великоросів.
А царь Іван Грізний з своїм Малютою Скуратовим хіба ж це не родоначальник большевицьких катів, що розстрілюють тисячами безвинних людей? Навіть теперішні "чрезвичайки" це є тільки відомий "застѣнокъ" тих часів: і методи, і ціль, і способи цих двох поважаних інституцій зовсім однакові.
Тоді ж за часів Грізного другий большевик Єрмак, законний син ушкуйників, набрав банду і пішов руйнувати та нищити сибірські народи, теж без жадної ідеї, навіть без особливої користи, а так собі тільки через хижацьку натуру, то не може будувати, а тільки творити лихо та біду.
Тепер знову для ілюстрації доводиться від розбишаки переходити до коронованої особи — Петра І; і так завжди, в московській історії, при аналізі однакових подій, доводиться брати за приклад то розбійника, то голову держави. Цей коронований большевик — Петро І — користався з тих же методів, що і теперешні правителі: насильство, кров (шість тисяч покараних на горло стрільців), самодурство, знущання з окремих людей; навіть в своїх позитивних вчинках Петро І був типовий максималіст: прищепляючи західну культуру, він робив це большевицькими методами: насильством і крівлею.
Далі знову доводиться в прикладах кинутися до розбишаки Пугачова, де, як в ньому самому, так і в характері повстання, виразно виявився большевицький дух великоросійського народу; пугачовщина і в своїх формах і в ідейних засадах є мати сучасного большевизму; як це характерно для великоросійської народности, що анальоґичне явище повторюється знову після двох століть: очевидно причини коріняться в самій натурі народа: це є вислов його волі та розуму...
Треба зауважити, що всі явища історичного большевизму не мають ідейного провідництва і є тільки прояв дикої стихії, що все руйнує та нищить. Не даремно визначний російський письменник, оповідаючи про бунти, казав: "Не дай Бог никому увидѣть безсмыслений жестокій русскій бунт."
І це свідчення є дуже характерне: згадайте тільки страшні історичні голодні бунти і пізнішого часу кошмарні холєрні бунти.
Московський нарід є сама крайність в усіх проявах життя, навіть в найкращих; це вже така натура, що середини не любить. Наприклад, аристократ ґраф Олексій Толстой, один з найкращих Великоросів, складає вирші:
Коль любить, так без разсудку,
Коль грозить, так не на шутку,
Коль ругнуть, так сгоряча,
Коль рубнуть, так уж сплеча.
Коли спорить, так уж смѣло,
Коль карать, так уж за дѣло,
Коль простить, так всей душою,
Коли пир, так пир горою. —
Хіба ж це писав не большевик? Правда, тут є і шляхоцькі принціпи і вияв чудесної душі, але форми, розмір, самий смак до крайних виразів все є максималізм.
Призвіще цього поета нагадує зараз же другого большевика, перед большевизмом якого ми мусимо схилитись, але все його життя, ідеї, вчинки, фільософія все доведено до крайности: Лев Толстой є справжній син свого большевицького народу, він взяв його творчий дух, його сили і витворив крайні ідеї. І совітський уряд мусів би в першу чергу йому поставити памятник.
Ціла плеяда инших російських письменників, найвидатніших, що панували над розумом всієї інтеліґентської Росії, в своїх творах є суто-большевики і в ідеольоґії, і в формах, і в самій вдачі своєї творчости: ймена і твори Писарева, Достоєвського, Успенського, Салтикова-Щедрина, а пізніше Леоніда Андреєва, Горького, Арцибашева свідчать, що максималізм є головний елємент їх творів, їх смаку, їх ідеольоґії. Особливо характерна творчість трьох останix письменників, себ-то, Андреєва, Горького і Арцибашева: ніби то большевизм, народившись в головах письменників кінця девятнадцятого століття, розквітнув в початку двадцятого і зовсім природно перейшов на практичний ґрунт сучасного політичного большевизму; ніби-то: "Босяки", "Мальва", "Фома Гордѣевъ." — Горького, і "Санін" — Арцибашева є послідовний психольоґічний перехід до сучасного практичного большевизму.
Отже літературні типи, як відомо, є в той же час і народні, і типи Горького, Арцибашева та инших могли витвориться тілько в наслідок того, що сам нарід, в своіх основних рисах, дав для літератури великий матеріял.
Перейдемо тепер до побутових явищ. Тут ми маємо величезний матеріял, що підтвержує нашу думку що до большевицької спеціфичности Москалів. Почнем хоч би з кулачних боїв. В де-яких центральних губерніях бувшої Росії існує така забава: чоловіки та парубки якого-небудь села поділяються на два ворожих табори і ось зачинається страшний бій, де ламають руки, ноги, щелепи, де забивають на смерть. Дивна річ: це не вороги бються, а люде, що штучно поділилися на партії для приємної забави; це вчерашні і завтрашні приятелі, "собутылники".
Далі візьмемо нрави семейного життя. Де в світі чоловіки так жорстоко знущаються зі своїх жінок, як у Москалів, де їх бють "смертним боєм". А народня пісня "Какой ти мнѣ мужъ, какой семьянинъ, не бьешь жены, не бьешь колодой".
Ці жорстокі, як і руйнацькі інстинкти, сидять в натурі Москаля. Кожному доводилося бачити, з якою насолодою російські теслярі ламають старий дім; для них це ніби то свято; грохіт, крики, регіт стоїть весь час; ніби твориться щось дуже приємне та веселе.
Тільки серед народа, що в самій своїй суті є большевик, могло витвориться "московское купечество", з його диким піяцтвом, розгулом та хуліганством; тільки там могли створитися прислівя "так моя лѣвая нога хочетъ" або "моєму нраву не препятствуй". Розбиття люстр, посуду, шкла ось що треба для московського іменитого купецтва; викупати шансонетку в шампанському або всю її намастити осетринною ікрою це було улюбленою забавою для того купецтва.
І ось коли ми скупчимо ці факти, стане ясно, чому большевизм народився в Московщині і там існує вже три роки; кожний нарід вартий свого уряду і совітський уряд є витвір большевицького народу, народу московського.
Ось чому ми певні, що большевизм в російських формах не може поширитися і не може набрати світового масштаба. Народившись в Росії, тут, на рідному ґрунті, в рідному повітрі, він тільки і може існувати.
[Воля, 26.02.1921]