Хочу з кимось поговорити на тему любові до ближнього. Люби ближнього свого, як самого себе! Мене цікавить технологія цього процесу. Добре би було почути від когось детальне пояснення свого вміння: що відчуває, як міркує, які покуси має коли намагається любити ближнього свого, як самого себе. Цікаво мені як дисциплінує свої інстинкти, своє самолюбство? Як себе примусити радіти чужому успіху? Якщо маю себе до чогось примусити, то чи не обмеження це власної свободи? Як боротися із ревністю, заздрістю, гординею? Яко соціальні iстоти ми навчилися носити маски, витісняти і приховувати свої низькі пристрасті, але мене цікавить, як їх можемо усунути?
Пригадую одну історію, яку я спробую розповісти, щоб проілюструвати те, про що говоримо, а говоримо про людську природу і слабкостях. Якийсь монах жив у печері, в дуже тяжких умовах. Аскетичних. Все те, що йому було потрібно для голого життя знаходив в природі. Жив він подібно до Івана Хрестителя, який харчувався кониками та диким медом. Легіони дияволів різних спеціалізацій приходили спокушати у його самотності. Пропонували йому різні земні блага. Але не могли спокусити його на гріх. А Сатані не дуже подобається, коли він на когось не може впливати. Коли не може його контролювати. І тоді головний диявол, незадоволений ефективністю своїх підмайстрів та помічників, сказав: "Не вмієте робити свою роботу. Дивіться як то ся робить." І пішов в печеру, де його монах, приготувавшись, очікував, озброївшись чеснотами та молитвами. Сатана запропонував йому кращий одяг – той відмовився. Запропонував смачнішу їжу – і цю спокусу монах не прийняв. Пропонував йому жіноче товариство, яке би полегшило йому самотність – він і від цього відмовився, усвідомлюючи, що все це лиш ілюзії, якими Сатана спокушає його. І тоді Сатана прошепотів йому на вухо: "А чи знаєш ти, що ігумен підвищив у званні Григорія, твого брата у Христі. Тебе навіть не згадав". Коли почув це монах, дуже розгнівався: "Як це може бути? Григорій цього не заслужив. Ігумен не бачить моїх подвигів і чеснот?" Сатана засміявся і каже своїм учням: "Бачите як то ся робить?"
Ця притча добре ілюструє людську природу. Доки я думав, як побороти заздрість та гордість, зовсім випадково, згідно з тим – за визначенням Юнга – феноменом синхронності, я знайшов у книзі визначного сербського письменника Мілована Данойлича "Листи без адреси" наступний допис, де він каже: "Ненависть не долається любов'ю, але розумом. Розум змушує соромитись її, але не скасовує її. Силу вона знаходить у глибших від розуму шарах, у пітьмі, де її посіяв Сатана. Цицерон каже, що ненависть це вкорінена злість, а злості треба позбутися ще заки з'явиться, не допускаючи, щоб призвела до генетичного нагромадження." Можливо тут і є відповідь на поставлене питання – як навчитись радіти чужому успіху. Розумом. Завстидати себе коли відчуємо, що нами оволоділи заздрість, ревність та гординя.
Переклад: Христина Грущинська
04.05.2021