Повернення до Домб'є

«Домбє 1918-9» – друга рукотворна праця Лева Ґеца, присвячена подіям Першої світової війни та Визвольним змаганням. Цей витвір мистецтва, ініціатором та художнім редактором якого був Лев Ґец, займає виокремлене місце не лише в творчому спадку художника, а й в історії України першої половини ХХ ст.

Війна, яка принесла багато страждань, болю та втрат народам Європи, закінчилася восени 1918 року. Лев Ґец, який у цей час отримував привітання у стінах Національного музею у Львові за створення книги-альбому «Антологія стрілецької творчості», був щасливий, що завершилися бойові дії, що скоро буде вдома, що нарешті може планувати майбутнє.

Моє повернення до Львова – рідного міста, не було щасливе. У місті після падіння Австрії розгорілася нова боротьба між двома розсвареними народами – польським і українським. Хто тільки носив військовий мундир, того мобілізували і втягнули в боротьбу разом з цивільним населенням. Розгорілася ненависть серед двох братніх народів. Буря не оминула й мене, і вже 2 листопада 1918 р. я був важко поранений в обидві ноги на вулиці Байках як один з перших. Забрали мене з вулиці до польської неволі і перенесли на ношах до будинку Львівської політехніки, де був військовий шпиталь.

Зі спогадів Лева Ґеца

У лікарні Ґец пролежав довгі три місяці: поранення було фатальним – ще зовсім молодому чоловікові загрожувало пожиттєве каліцтво. Ситуацію могла порятувати лише складна операція. За лікування взявся хірург Юзеф Александрович, який залишився у пам`яті Ґеца не лише добрим лікарем, шанованим усім персоналом госпіталю фахівцем, але й принциповою людиною в питаннях професійної етики, що врятувала його здоров’я. Александрович однаково фахово допомагав усім без винятку військовим, які лікувалися у шпиталі: полякам, українцям, євреям, австрійцям, за що здобув повагу та пошанування пацієнтів. Юзеф Александрович не боявся зауважень чи невдоволень керівництва, у своїх вчинках виявляв толерантність та послідовність. Коли шпиталь навідували високопосадовці: генерал Війська польського Юзефа Галлер чи генерал Вацлав Івашкевич, французький дивізійний генерал Марі-Джозеф-Рауль-Леон Бартолемі, відомий на увесь шпиталь хірург демонстративно-показово оглядав усіх поранених бійців, надаючи їм якнайкращу допомогу, незважаючи на національність, відзнаки, віросповідання …

Коли Александрович констатував складне поранення Ґеца, то зобов’язався допомогти юнакові. Бажаючи покращити відношення медперсоналу до молодого скаліченого військовослужбовця, написав на його табличці вищий ранг військової відзнаки, що значно поліпшило становище Ґеца в лікарні. Таке ставлення лікаря заімпонувало молодому художникові. Перебуваючи у шпиталі, Ґец намалював портрет Юзефа Александровича і через багато років неодноразово із вдячністю згадував його «золоті руки».

На реабілітацію Ґец потрапив до лікарні в Дзедзицях, де практично вдруге навчався ходити. Як тільки встав на милиці, був переведений у табір для інтернованих №1 у Домб’є, що біля Кракова. Оперованого, сильно виснаженого Ґеца поселили у барак ХІ, де сусідами по кімнаті №5 здебільшого були військові-українці.

... прибуваючи до Домб’є застав багато людей: жінки, діти, селяни, військові, священники, професори з Галіції-України. Окремо за дротом сиділи більшовики, яких постійно били… Застав я тут в Домбю голод, нещастя. Я бачив вночі вози, на яких вивозили трупи, як сміття…

Зі спогадів Лева Ґеца

Життя інтернованих у таборі було нелегким. Маємо спогади тих, хто був очевидцем усіх подій в Домб’є і правдиво описав те, що відбувалося у подібних закладах.

Табір ж великий, десь 18 бараків дерев’яних, як той «наш», і кілька чи з десяток (11) мурованих об’єктів. В них наявні ліжка, сінники та навіть матраци, ковдри та пледи. І все досить в порядку, підлоги, умивальники, туалети. Але те все є переповнене, навіть багато з тих інтелігентів, які приїхали раніше, вже місця для себе там не знайшли. Кожний барак і 2-3 «об’єкти» мають кухні, і хто з інтелігентів запишеться, дає 2 або 4 крони денно за їжу.

Із спогадів настоятеля парафії Тарнова (Польща) Володимира Венгриновича, який був інтернований в Домб’є 15.08.- 17. 10. 1919

Для Лева Ґеца – зовсім молодого хлопця, далеко не професійного військового, який вижив у Першій світовій війні, переніс поранення та сильні фрустрації, перебування у таборі для інтернованих поряд із такими ж, як він, ветеранами-усусівцями було стерпним.

Табір був розміщений за тодішньою міською межею Кракова в артилерійських казармах. Умови перебування були сприятливішими, аніж в інших таборах у Польщі, тому там утримували інтелігенцію.

Спогади полковника Гната Порохівського, військового діяча, що залишив помітний слід в українській національно-визвольній боротьбі 1917–1921 рр. оприлюднені істориком В. Венглевичем

Цінність спогадів полковника Гната Порохівського в тому, що вони не лише детально змальовують життя інтернованих, а й надають цінний матеріал про діяльість товариств, які легально існували в таборі Домб’є і до яких мав безпосереднє відношення Лев Ґец.

Українська школа. Душою її була пані Ольга Ціпановська… Військова організація. Мала на меті посилити військові знання пп. старшин… Хор полонених українців на Домбє, в якому брали участь і чоловіки, і жінки, час від часу улаштовував концерти, співав і під час служби Божої. Артистичний кружок «Муза»… Струнний оркестр. Було біля десятка гарних музикантів. Вони давали концерти музичного характеру. Потім, об’єднавшись з деякими найліпшими сольними співаками, утворили так би мовити маленьку оперну трупу, яка спромоглася поставити, і то з великим успіхом, «Наталку Полтавку».

Гурток малярів. Штука малярства була досить поширена на Домбє. Писали картини, шаржі, карикатури. В голові гуртка був пан Лев Гедзь, що в свій час багато працював в галузі штуки серед УСС. Він був тяжко поранений в боях під Львовом, але після багатьох операцій опинився в Домб’є і працював серед полонених та інтернованих. Під його керуванням знаходилася школа малярства. Думаю, що у пана Гедзя є велика збірка картин з таборового життя та типів…»

Спогади полковника Гната Порохівського.

Ґец, маючи досвід створення книги альбому «Антологія стрілецької творчості» та плідної співпраці з Пресовою кватирою, вирішив зайнятися творчістю і спробувати себе на творчій праці

Зібрались нас на Домбю не десятки, а сотки т. зв. інтелігентів українців, та на загал ми менше або більше симпатична сіра маса. Лиш декому із нас судилось своєю індивідиальністю вибити пятно на загальнім образі життя табору… До нечисленної громадки цих вибранців належить власник сего записника: організатор гуртка українських художників-живописців на Домбю.

Зі спогадів Лева Ґеца

Незважаючи на милиці (реабілітація тривала довго), розпочав новий мистецький альбом.

Це була праця над книгою із тисячами оригінальних підписів, спогадами, портретами, видами табору і докладним планом. Цю працю робив на різних паперах, бо не було на чому. Готові твори виносили жінки з табору, які ходили до лікаря Смоліна в Кракові...

Зі спогадів Лева Ґеца

Таборові українці знали про роботу Ґеца, як могли допомагали йому. Механізм, який придумали інтерновані, щоби зберегти рисунки художника, був простим: жінки проносити малюнки і залишали їх у лікаря Смоліна, який приймав пацієнтів поза межами табору. Ті полонені, що звільнялися, забирали і переправляли роботи до Львова.

В якийсь момент про «мистецьку пошту» дізналося керівництво і зробило ретельний обшук, конфіскувавши і без того убогий мистецький інвентар Ґеца. Але за короткий час «інтерновані склалися на закупи нових матеріалів і таким чином праця не зупинилася». Цікавим фактом є те, що імена добровольців, які здали гроші на «прибори малярські» та їхня кількість 373 к., зафіксовані у книзі «Домбє 1918-9».

Увесь час, поки Ґец перебував у таборі, він малював, збирав написані полоненими спогади, вірші, пісні, документи.

Коли мене звільнили з табору… зібрав я у Львові усі картки з табору Домбє по людях… Було того 139 карток, які я наклеїв на картон і запроектував оправлений полотном футляр, в якому кожен аркуш лежав окремо, не зшитий. Була це друга праця самоука, виконана під враженням таборового життя.

Зі спогадів Лева Ґеца

Із великої кількості малюнків (точна кількість до сьогодні не відома, адже багато розійшлося «між людьми») у книгу увійшли цінні документально-історичні матеріали, які у виданні публіковано під назвою «На спомин»: великий перелік імен, вписаних самими інтернованими, їхні короткі розповіді про те, чим займалися до арешту, як потрапили до табору, глибоко особистісні відчуття, думки, побажання про минуле, теперішнє і майбутнє «неньки України».

Вірші, короткі есе, оповідання, патріотичні вірші та звернення, нотні стани з піснями та ін. у особистісній, поетичній формі розповідають про людей, які, незважаючи на непридатні для нормального життя умови, залишалися вірними власним переконанням, почуттям, вірі та надії.

Вдячні інтерновані, високо оцінюючи працю гуртка малярів, написали вірша, який також увійшов у перелік творів книги-альбому «Домбє 1918-9».

Клацніть на зображення, аби збільшити його

Так завдяки Левові Ґецові з’явилася ще одна книга-альбом під назвою «Домбє 1918-9» – самобутнє художньо-рукописне видання, яке, як і попередня «Антологія стрілецької творчості», вирізнялося не лише оригінальністю авторського задуму, а й своєрідністю історичного мистецького наповнення. Книга представляє правдиві і щирі почування людей, що пережили весь жах табірного життя

Цей новий вияв його творчої енергії є справді подивугідним явищем: молодий митець став уже вдруге своєрідним літописцем своєї доби, він зареєстрував в ілюстраціях своїх власних та других сучасників, а також у документах-спогадах усе, що українці створили в тяжких умовинах поневірки в неволі.

***

Пам’ятна книжка Домб’є – праця митця – збережена в безпечному депозиті, з якого вибрана колись і розповсюджена серед народу буде живим пам’ятником одного з актів нашої трагедії. Така її вартість моральна, не позбавлена й другої вартості – художньої.

З україномовної преси 1920-х.

Це була ще одна високохудожня, історико-документальна праця Ґеца, ще одна перемога молодого художника, який починав свій творчий шлях.

Після Другої світової війни Ґец загубив обидві книги, він не знав, що сталося з «Антологією стрілецької творчості» та «Домбє 1918-9». Про те, що рукотворні альбоми вдалося зберегти і перевезти в Рим до оо. василіян, художник дізнався лише у 1950-х, коли отримав листа із щасливим для себе повідомленням.

Обидві книги-альбоми у радянські часи були під грифом «націоналістичних», адже змальовували події, пов’язані з героїчним минулим України. Маємо надію, що вони побачать світ, й українці матимуть змогу потримати в руках ці направду шедевральні художні альбоми, до творення яких був безпосередньо причетним художник Лев Ґец.