Гайнріх Карл Буковскі, якого знаємо як Чарлза Буковскі, появився на світ 1920 року в Німеччині, тобто два роки після закінчення Першої світової війни. Німецька, а не жодна інша, була мовою дитинства маленького Гайнріха. Звісно, хіба дивниця для дитини, народженої в німецькій родині? Німецькій – та не зовсім. Батько хлопчика Генрі Буковський – сержант американської армії, служив у частині неподалік Кобленца й мешкав у домі батьків Гайнріха Фетта, а той працював ув американській військовій їдальні. Тож молодий вояк познайомився з сестрою Фетта – Катерін. Вони одружаться, коли Катерін перебуватиме на восьмому місяці вагітності. Прадід Генрі, Леонард, у 1880-х перебрався до Америки – після війни Наполеона III з Бісмарком. Очевидно, від чогось втікав, або ж дух авантюризму та пригод наказав покинути Європу і вималював райдужну перспективу майбутнього. Молода родина Буковських перебереться до Америки, коли Гайнріху Карлові, тобто Чарлзу Буковскі, виповниться три роки. Вживання в Америку на початках у малолітнього хлопця супроводжуватиметься дитячими травмами: він соромитиметься свого німецького акценту, німецької манери одягатися, з усього цього кпитимуть його ровесники. А в підлітковому віці, коли його тіло покриється гнійними вуґрами, відкриє для себе світ книжок, бо що залишалося, лежачи перебинтованим цілими днями в ліжку. Буковські наче б то виводилися зі здрібнілої польської шляхти, однак де і коли їхній предок онімечився – не зовсім відомо. Насправді в Сяноцькому повіті існує село Буківсько, відповідник польською – Bukowsko, в якому до початку Другої світової війни мешкали українці, поляки та євреї. В автобіографічному романі «Хліб із шинкою» письменник опише один непримітний, на перший погляд, епізод. Родина Буковських часто виїжджала фордом-тарадайкою за межі Лос-Анджелеса. Авто у них старе і заводиться, ясен май, не з першого разу. Так-от, Чарлз Буковскі описує, що батько вирішив по дорозі нарвати помаранчів. Призупинив авто і наказав матері приготувати кошик. Буковські вийшли, голова родини вимкнув мотор й усі троє увійшли до помаранчевої посадки. Якщо доведеться давати драла – то їх застукають як пити дати. Невдовзі за крадіжкою їх застукав власник. Він стояв напроти них з рушницею, а Генк, ініціатор крадіжки, ще дозволив собі совістити господаря, мовляв, цього добра у того хоч завались, то хіба збідніє, якщо поділиться невеликою частиною урожаю. Але господар був налаштований рішуче і крадіж не вдалася. У «Хлібі із шинкою» батькова тиранія, свавілля і деспотизм трапляються чи не на кожній сторінці роману. Чи то кепський характер, чи оте не втолене бажання розбагатіти, чи, може, злиденні роки під час Великої депресії – але крутий характер старшого Буковскі проявлявся в аґресії до навколишнього світу і домашньому насиллі над дружиною та сином. Письменник опише ці сценки без жодної ідеалізації. Навкруги – квартали незаможних, до стану яких й належали Буковскі. Підлітком він грає в американський футбол, цікавиться жіночою фізіологією, лихословить, вв’язується в безконечні бійки. Навіть навчання у школі не приносить жодної втіхи. Поруч із дітьми заможних не почуваєшся в такому віці щасливим – бо черевики у тебе зношені, та й грошей катма. Згідно з описами у «Хлібові», саме у підлітковому віці майбутній письменник спробував алкоголь, і стан сп’яніння йому сподобався. Під час Великої депресії підстрелені горобці незаможних кварталів Лос-Анджелеса, б’ючи бомки на вулицях і футбольних полях, пізнавали цей цинічний світ. А оточуючий світ просяк цинізмом в усіх проявах: належачи до німецької меншини Лос-Анджелеса, родина Буковських завжди брала участь в усіх урочистостях, які влаштовував Німецько-Американський Союз, організація, що підтримувала нацистську Німеччину. Чарлз разом із батьками навіть святкував день народження Гітлера у парку Гіндербурґа в Ля Кресента. Можливо, саме це було причиною, що Буковскі не був призваний до американського війська під час Другої світової війни, тобто завадило німецьке походження. Бо за усіма правилами, будучи призивного віку, він повинен був служити. Приблизно в 1941 році в автобусі до Нового Орлеану, набитому його ровесниками – вояками американського війська, що поверталися до своєї військової бази, трапився неприємний, але характерний для воєнного часу випадок. В автобусі було тільки двоє одягнених в цивільний одяг – Буковскі та ще один пасажир, якого розлючені солдати виштовхали з автобуса, обізвавши по нашому шланґом. Автобус продовжив свій шлях з подорожнім баґажем ошельмованого господаря, який чи то забули, чи не захотіли викинути услід. Яким чином з’явився в американській літературі Буковскі? Він не закінчував університетів Ліґи плюща, друкувався в марґінальних журнальчиках, тинявся країною, змінював місця праці. У якомусь сенсі, Генрі Міллер був, безперечно, попередником Буковскі. Тридцятирічна вікова різниця поміж обома письменниками з німецькими коренями все ж не є достатньою підставою звести їх до однієї школи. Париж Міллера 1930-х і Америка Буковсі початку 1950-х – суттєво різняться. Але щось було спільне у їхньому погляді на світ, описі тілесності, у показі життєвого бруду, в порахунках з життєвими обставинами. І що найголовніше – обидва спробували свій життєвий матеріал зробити літературою. Дивним чином, майже нічого не приховуючи з власного життя, Буковскі зумів створити свою правду – жорстку, відверту, майже фізіологічну, з описами сексуальних утіх, безпробудного пияцтва й цинічних оцінок всього і вся. У тому ж «Хлібові» Буковський з великим пієтетом говорить про Ернеста Гемінґвея, як це чинить вдячний учень про вчителя, не приховуючи захоплення й деколи пишучи про нього вірші чи згадуючи в інтерв’ю. У вірші «Гемінґвей» з 1979 року Буковскі скаже:
вона сказала що це трапилося в Гавані 1953 року
де вона його відвідала
тобто якогось дня побачила його
це було по обіді
він був п’яний
розлігшись на подушках
бухий
вона сфотографувала його
а коли він це помітив
то сказав «нікому не показуй це фото»
коли вона цього літа
прилетіла до мене з Італії
й переповіла все це
я сказав: «це мабуть оця знимка»
вона сказала що мій дім
надто подібний до його дому
ми побухали й повечеряли
а по всьому – вона відлетіла
фото в рамці
при кінці сходових маршів
дивиться на північ
він товстий і бухий
але це його місце
(переклад Василя Махна)
Ця придумана чи ні історія якоїсь особи, що бачила Гемінґвея в Гавані й прибула до Буковскі, і ця символічна фотографія, що опинилася в Чарльзовому домі, – ніщо інше, як бажання автора «Хліба із шинкою» утримати зв’язок між ним та учителем. Навіть свою пристрасть до іподромів він порівняв із Гемінґвеєвим захопленням боєм биків, мовляв, Ернест – спостерігав за смертю, а він, Чарльз, – за життям. У 1978 році під час передачі на французькому Антен-2 Чарлз Буковскі, якого запросили на передачу Apostrophes відомого французького критика Бернара Піво, спровокував скандал. Буковскі посадили поруч з Піво. Генк палив та цмулив біле вино зі склянки протягом передачі, а потім – не стримавшись – ще й «з горла». Серед запрошених була одна письменниця, коли черга дійшла до неї, Буковскі несподівано випалив: «Я не можу сказати – добра ви письменниця чи ні, але коли б ви задерли свою спідницю, то, поглянувши на ваші литки, я скажу вам – що ви за письменниця». Навіть для французького телебачення така поведінка була неприйнятною. Його випровадили з прямого ефіру, виштовхавши в спину, але Генк принаймні не підкачав й не замилив очі європейцям невластивою йому поведінкою. Він повівся так, наче сидів в улюбленому барі на непримітній вулиці Лос-Анджелеса, де й прожив більшу частину свого життя. Їздити за кордон не любив, його ідейне пияцтво потребувало знайомих місць: найближчих крамниць з алкоголем і знаних йому барів – усього, що за межами його міста, а тим паче країни, ховалося за назвами незнайомих вулиць і чужих будинків. Мені ніяк не йде з голови ота сценка в помаранчевім гаю, коли батько зупинив авто і грубо й безцеремонно наказав дружині та синові вийти. Вони мусіли стати викрадачами помаранчів, а з наставленої на них рушниці чигала смерть. Багато років потому Чарлз Буковскі щоранку зривав кілька помаранчів з дерева, що росло у внутрішньому дворику його дому в Сан Педро, і вичавлював сік для дружини. Невже саме помаранчевий цвіт і запах зробив з нього письменника?
24.04.2021