Сьогодні уранці перестало битися серце відомої української театрознавиці, драматургині, багатолітньої редакторки «Театральної Бесіди» Галини Канарської, яка була зокрема й постійною авторкою оглядів театрального життя на збручанській сторінці «Штука». Її передчасна смерть сколихнула мистецьке середовище відчуттям гострого сирітства від непоправної втрати.
Усі, кого Галина Канарська за життя пригорнула безмірною любов’ю свого великого серця й підтримувала вірою у талант, дарований Богом, і увагою сумлінного театрального критика, сумують не тільки за чесною професіоналкою, а й за самопосвятною людиною, котра усе своє творче життя складала в офіру Україні. Це – без жодного пафосу. Бо Україна боліла їй найдужче за всі втрати останнього часу. А їх було чимало, тих дорогих сучасників, котрі за два останні роки «сірим шнурком журавлиним відлетіли у вирій», залишаючи її берегинею своєї світлої пам’яті…
Так, була справжньою берегинею їхньої персональної пам’яті й нашої національної загалом. Бо не могла бути інакшою, вихована в родині свідомих українських патріотів, які зазнали радянських репресій як симпатики українського визвольного руху та діячі катакомбної УГКЦ. Останні обшуки КГБ в її помешканні були вже й у не такі далекі 1980-ті роки. Доньці підпільного священика Павла Брицького довелося здобувати вищу освіту й утверджуватися у професії, долаючи численні перепони радянських спецорганів, але її життєлюбність здолала все, хоч гіркота від неповної зреалізованості й затьмарила її молодість.
Утім молодість була дивовижно творчою, як зрештою і зрілість, бо до остатнього дня Галина Павлівна не припиняла працювати творчо, входячи до складу художніх рад чи виношуючи, наприклад, задум драматургічного опрацювання творів Карла-Еміля Францоза для театральної інсценізації та плануючи публікацію статей у виданні «Збруч» пам’яті тих незабутніх, котрі відійшли останнім часом: книжкової художниці Вікторії Ковальчук, заньківчанського актора Бориса Міруса, режисера й театрального педагога Олександра Кочнєва…
У Львові нема жодного театру, про вистави якого не відгукнулася б. Охоплювала увагою не тільки Львів, а й Дрогобич, Ужгород, Чернівці, Тернопіль, Рівне, Луцьк, Черкаси, Одесу, Київ… Тож справжню вагу творчого доробку цієї людини без жодних високих регалій і звань нам іще варто буде усвідомити в майбутньому. Та одне вже очевидно: історія українського театру в її особі здобулася на сторінки літопису непроминального.
Чулий до краси й правди, її погляд крізь потужні скельця окулярів, окрім сценічної, проникливо бачив іще й нішу безумовну даність: добро. Ним намагалася відплатити навзаєм за всі обдарування, котрі відкривав перед нею світ мистецтва: театрального, літературного, кінематографічного, музичного, образотворчого… Але, звісно, театрального – насамперед.
З посеред багатьох театрів та театральних фестивалів( ТЮГ, «Воскресіння», «ТУК», «Золотий Лев» та інших), яким віддала чимало своєї сили й енергії, був один для неї тутешнім Раєм, котрий плекала душевною роботою невтомно, снила ним, марила і ненастанно дякувала його засновникові Володимиру Кучинському за те, що той подарував Львову світоглядний театр – Театр ім. Леся Курбаса.
Уміла дружити емоційно яскраво, беззастережно й самовіддано, підтримувати й допомагати навіть тоді, коли сама потребувала піклування й підтримки в часі важких хвороб… Обдаровувала незмінною щирістю й зацікавленням, будучи в курсі усіх залаштункових театральних новин… Була спраглою інтелектуального й задушевного спілкування, для якого не існувало кордонів навіть між континентами…
Любила конвалії, що квітували на її уродини, котрі припадали на першу декаду травня, й незмінно – жовті троянди…
Перед відкритою завісою своїх ясних Небес, залишила нам щемкі поезії і Любов, що не в’яне…
Прощання з пані Галиною Канарською:
Храм Святого Климентія Папи, адреса: ген. Чупринки, 70.
Парастас: 20.04 о 14:00,
Прощання і молитва: 20.04 14:00 - 21.04 12:00
похорон: 21.04 о 12:00
Вічная Пам'ять!
19.04.2021