Повстанчий рух.

(З весняних настроїв на Великій Україні.)

З першим подихом весни, як тільки ростали сніги, прокинулася й заговорила сама сила чорноземна... Та сама сила, яка з перших-же днів революції відограє таку величезну ролю в боротьбі за національне визволення... Правда, ще й зімою по всій Україні було неспокійно й раз у раз вибухали повстання проти червоних московських наїздників, але вони ще не мали тієї стихійности, що мають сучасні повстання. Зараз майже вся Катеринославщина знаходиться в руках гуляйпільського народнього вчителя "батька Махна", половину Чернігівщини прибрали до своїх рук вихованці відомого повстанчого "отамана" Ангела — Ромашко і Лошина, на Полтавщині оперує відомий анархіст Шуба і богато инших, менш значних, але однаково незадовольнених комуністичними "порядками" завзятих голов, яких само життя висунуло наперед і заставило їх змагатися з ворогами...

Хвилюється, повстає і змагається все Лівобережжа, а слідом за ним повстає і Правобережжа. Центром повстанчого руху на правобережній Україні являється Київщина, де провадить свою працю "Цупком", — (Центр. Повстанчий Комітет), — і розвивають свою боєву акцію повстанчі відділі Зеленовців, Струка, Мордалевича, Волощенка й Марусі Соколовської, сестри скатованого комуністами в 1919 році відомого повстанчого ватажка Дмитра Coколовського. Не сидять спокійно й на Херсонщині, Волині та Поділлю. Тут також роспочалися повстання, які чим далі, тим ширшають і викликають серед комуністів не аби яку трівогу.

Намагаючись показати свою міць, комуністи знову, як і ранійш, хапаються давно випробуваного засобу боротьби жорстоким терором, але цей засіб на цей раз являється непевним і зраджує їм. Люті "расправи" з бунтарними сільськими громадами, які чинять карні експедіції червоних, викликають лише нові вибухи народнього гніву, якого вже ніщо не в силі приборкати й перемогти...

І сталося так, що вся Велика Україна обернулася в один величезний військовий терен, на якому українське селянство само собі здобуває свою волю. Зараз, як і колись за часів Хмельниччини, все порушилось зі свого місця, покинуло затишні хати, перекувало лемеші на мечі й масово посунуло в лісові нетрі та пущі, в польові яри та байраки. Так сучасне життя оправдує собою стару козацьку приказку: — "Де кряк — там козак, а де байрак — сто козаків..."

Останніми часами до повстанців стали прилучатися не тільки одні селянські громади, але й цілі організації містечкових Жидів, які досі були — коли не одверто ворожими до українського визвольного руху, так бодай цілком байдужими до нього. Зараз між українським селянством i жидівським міщанством прийшло до цілковитої згоди й спільного ділання проти східних "гостів". Не треба казати того, що ні один сучасний повстанчий загін не зробив нігде ні одного погрому, в той час, як червоні на однім тільки Поділлю за один тільки лютий місяць зробили 10-ть наглих і крівавих погромів, а більше 100 погромів безкровних і офіціяльних, коли населення містечок поголовно грабувалося на підставі комісарських наказів та роспоряджень. За час, від 1-го січня до 20-го лютого, було зроблено червоними на Волині вісім погромів, а на Київщині тринадцять... Жидівське населення більших містечок залишає свої насиджені гнізда й масово еміґрує через Румунію та Польщу в Америку, а населення менших містечок та сел пристає до місцевих повстанців і разом з ним терпить усі незгоди страшної боротьби...

Бачучи такий зворот думок і настроїв серед жидівства, селянство охоче йде йому на зустріч, кажучи: "Коли вже й Жиди проти комунії, то це певний знак, що вона не витримає!.."

Віра в те, що "комунія не витримає" зміцнюється ще й тим переконанням, що скоро почнуть бунтуватися й самі червоні. Вже й так серед них немає більш згоди і зачинається безладдя, яке дуже нагадує собою безладдя старої армії в кінці 1917 року. Часто це безладдя виявляється у формі одвертих сутичок одної червоної частини з другою, як то було в районі Хвастова, де буденновці погромили червоноармійську залізничу охорону й знищили три польових відділи "Чека" — (Чрезвичайної Комісії) — штаба XII армії.

Боротися з цим усим пропаґандою своїх ідей і аґітацією потреби війни комуністи зараз не мають змоги, як мали ранійш, бо знищення друкарень і цілковита відсутність паперу привели всю, величезно задуману, комуністичну видавничу справу до повної руїни. Кількість примірників друкуємих ґазет зараз остільки мала, що її не вистачає навіть для того, щоб задовольнити офіціяльні установи та урядових осіб. Про те, щоб розсилати літературу на села, не може бути й мови. Інформація населення виключно спеціяльними "стінними" листками "Буна" — (Бюро української преси) — які в стонадцятий раз лають "куркулів" і обіщають "всесвітню революцію", звичайна річ, не досягає своєї мети... Таким "стінним" інформаціям ніхто не вірить, а через те саме далеко більше значіння мають часті відозви до населення "Цупкома" та ріжних повстанчих штабів, які раз у раз, замість звичайного паперу, вживають за для цього тисячерублеві большевицькі кредітки.

Тепер-же треба взяти на увагу ще й те, що сільське населення живиться богатою повстанчою літературою, яка складається з ріжноманітних пісень, казок та байок самого лєґендарного, але бажанного всім, захоплюючого змісту. Ця література росповсюджується скрізь і всюди в рукописах і, цілком зрозуміло, звідки виникає та духовна запальність, яка сміливо може назватись другим найбільшим пробудженням нації, за весь час від Хмельницького.

Пограбовано господарства, знищено школи, зневажено найбільші святощі, але не вбито душі живої, яка прагне виявлення своєї власної волі і сміливо розгортає свої могутні крила до весняного лету.

І цілком можливо, що ранійш ніж загудуть великодні дзвони, встане Україна й скине з себе ненависне ярмо московської неволі, бо вже прокидаються навіть і ті, що були одурені й осліплені московськими "товаріщамі" і слухняно йшли за їх поводом. Не так давно на бік житомирських повстанців перейшла в повному складі 84 червона партизанська дівізія, на чолі якої стояв краснопільський селянин Артем Фесенко, який в минулому вславився своїми смілими повстаннями проти гетьмана та директорії. Зараз він цілком змінився в своїх поглядах і, називаючись боротьбистом, одверто йде проти комуністів. Такі волости Житом. повіту, як Краснопільська, Янушпільська, Чуднівська, Красносільська, П'ятницька та Троянівська, де ранійш був явно большевицький настрій, зараз стали центром повстанчих сил окупованої червоними східної Волині. І все це сталося з ініціятиви Фесенка, який, повстаючи проти своїх колишніх "товаріщей", зайвий раз доказав неможливість якого б там не було спільництва з червоними. Як би там не було, але цей факт каже богато про те, що ця весна буде рішаючою в боротьбі за право на своїй землі.

1921 року, 21 березілля.

[Воля, 02.04.1921]