Хоча славний Кам’янець розташований по той бік Збруча, Z давно і пильно слідкує за роботою та новими знахідками кам’янецьких археологів. Все ж для сучасної Галичини це місто не чуже – впродовж кількох століть воно було «столицею» для доброї половини теперішньої Тернопільської області. Та й взагалі цікаво, що там нового історики відкопали.
Археолог Павло Нечитайло під час розкопок в Городку (Хмельниччина)
Пересічні громадяни свято переконані, що археологічні дослідження завершуються одразу по тому, як замурзаний «Індіана Джонс» вилазить з розкопу, відчищає грязюку з улюбленої лопати та радісно тягне мішок зі здобиччю до найближчого музею. Але життя – не кіно. «Махання заступом», – то заледве 10-15% роботи археолога. Головне починається тоді, як дослідник вилізе з ями. Все знайдене треба розібрати, відчистити, склеїти та зліпити докупи все, що клеїться та зліплюється, розсортувати, проаналізувати, знайти відповідники та аналоги (якщо вони є) та, у підсумку, зробити з усього того якісь мудрі висновки. Робота кропітка, часом вкрай нудна і марудна, але для збереження Історії та відкриття її нових сторінок – важлива та необхідна.
Пояснення зроблено спеціально для мудрагелів, які раптом скажуть, що новина, мовляв, «протухла», адже процес копання стався влітку минулого року. Попри те, обробка результатів завершилися лише щойно, отже, новина – найсвіжіша.
Назагал, минулого археологічного сезону, що тривав до початку грудня включно, історики дослідили чимало пам’яток в самому Кам’янці та його околицях. Ми зупинимося на самому бомбовому (в прямому та переносному сенсі) відкритті.
Оборонна система Верхніх Польських воріт. Вежа Стефана Баторія (ліворуч) та досліджена археологами вежа (праворуч)
Оборонна система Верхніх Польських воріт складається з вежі Стефана Баторія, до якої примикає Вітряна брама, оборонних мурів з вежею і Турецького бастіону. Якщо вежа Стефана Баторія (вона ж Королівська, Кушнірська, Семиповерхова) є найбільшою та найвищою з міських укріплень Кам’янця, то «загублена» на її тлі вежечка, яку й дослідили археологи, є однією з найдавніших та, як щойно з’ясувалося, належить до першої половини XVI століття.
До останнього часу вона була справжньою «білою плямою» серед оборонних пам’яток міста, що жодного разу (крім обмірів) не досліджували історики.
На плані Кипріяна Томашевича 1670-тих років (чи не найдетальнішому плані міста доби Ренесансу) вежу можна роздивитися достатньо чітко. Тут бачимо детальне зображення триярусної вежі, верхній ярус якої захищено зубцями. Аналогічні зубці бачимо над сусіднім з нею арковим проїздом в місто. Середній ярус з прямокутними бійницями, як й на розташованій поруч Кушнірській вежі та оборонній стіні, що примикає до Литовської вежі зі заходу. А от контрфорси, що сьогодні примикають до північної стіни, – відсутні.
Вежа на плані Кипріяна Томашевича
Вежу досліджували на замовлення Національного історико-архітектурного заповідника «Кам’янець». Розкопки здійснюють археологи Кам’янець-Подільської архітектурно-археологічної експедиції ДП «НДЦ «ОАСУ» Інституту археології НАН під керівництвом відомого подільського археолога Павла Нечитайла (Багато хто знає його ще й як українського музиканта, лідера гурту «Пропала Грамота» та учасника дуету «Zapaska»).
Начальник розкопу Дмитро Тимчук та Костянтин Хіміч вибирають заповнення вежі
У другій половині ХХ століття східна стіна вежі та склепіння середнього ярусу було зруйновано і вежа фактично під самісінький верх заповнилася сміттям та мішаним ґрунтом.
«Наявність мурованого склепіння для веж Кам’янця річ нечаста, – розповів Z Павло Нечитайло. – Зазвичай міжповерхові перекриття у нас були дерев’яними».
Муровані перекриття, зауважимо, взагалі досить рідко трапляються в замкових та фортечних вежах Хмельниччини та Тернопільщини.
Початок розкопок більше нагадував роботу сміттярів, ніж археологів.
«Перший метр складався з ґрунту, перемішаного з абсолютно сучасними скляними та пластиковими побутовими відходами, – скаржиться історик. – Далі ми перекваліфікувалися в мулярів, бо під ним йшов півтораметрової товщини завал з каменю, що утворився внаслідок руйнування склепіння вежі, та частково стін».
Ліворуч видно сучасні пляшки й битий посуд з верхнього шару.
Деякі знахідки археологів: фрагмент кахлі XVII ст., наконечник арбалетного болта в будівельному розчині, підсвічник та чарочка.
Наступний шар виявився вже хоч трішечки цікавішим. Судячи з фрагментів керамічного посуду, він утворився в першій половині ХХ століття, коли приміщення вежі ще використовували з господарською метою (найвірогідніше, як якийсь склад). Серед знахідок кілька добре збережених речей: керамічний підсвічник та керамічна ж чарочка. Очевидно, якісь пролетарі тут полюбляли хильнути чогось міцненького. Цей шар датовано знахідкою монети номіналом у 2 копійки 1934 року.
Давня підлога вежі
Далі розкопали ще кілька шарів, розділених різночасовими, вимощеними з кам’яних плит, підлогами. Про знахідки (в основному фрагменти кераміки XIX- XVII ст.ст.) пропустимо, хоча там й були досить цікаві для спеціалістів артефакти. Зупинимося на дивному та, до певної міри, містичному.
«Особливо цікавою є знахідка арбалетного болта, – розповів Павло Нечитайло. – Щодо його датування були розбіжності. Зокрема, Олександр Мєдвєдєв, один з найавторитетніших спеціалістів із давньої метальної зброї, датував цей тип в межах XIII-XIV ст. Втім, литовський дослідник Гінтаутас Рацкявічюс датує такі в межах другої половини ХІІІ – першої XVІ ст.»
На думку науковців, супутній матеріал дозволяє датувати наконечник першою половиною XVІ ст.
Білокам’яне обрамлення проходу до вежі раніще було приховане землею
Для пересічного копача-детекториста такий наконечник – «сміттєва знахідка», добре, як за кілька десятків гривень вдасться комусь спихнути. Для археологів ж ця іржава залізяка виявилася сповненою таємниць історичною загадкою.
«Особливістю цього наконечника арбалетного болта є те, що він вкритий будівельним розчином, – пояснює унікальність знахідки Павло Нечитайло. – Це вказує, що на момент обвалу стіни він був вмурований у вежу.
Це не перша знахідка елементів середньовічного озброєння, вмурованих у кам’яні кладки Кам’янця. Можна обережно припустити, що маємо справу з якоюсь давньою традицією, щось на кшталт будівельної жертви, вотивного предмета. Предмет озброєння, вмурований в кладку, ймовірно, мав виконувати роль захисного магічного артефакту».
Подібна традиція збереглася практично до нашого часу. Зокрема, як розповідають старожили, під час урочистих закладин Буцневсько-Островського віадука, що на лінії Тернопіль-Ходорів (зведений у 1895-1897 рр.) в підмурок однієї з його опор вклали старовинного меча, який мав би оберігати цю чималу споруду.
І нарешті про бомбову знахідку. На очищеній від ґрунту підлозі археологи знайшли гарматні ядра і гранату. В сенсі гренаду – невеличке метальне ядро, яке, підпаливши запал, метали у ворога спеціальні солдати-гренадери.
Свого часу гренадери були елітними вояками. До них відбирали виключно високих та кремезних хлопів. Що й зрозуміло: зокрема, сучасна наступальна граната РГД-5 важить усього 110 грамів. А гренади бували й понад 2 кг. Аби кидатися такими залізяками, та ще й на пристойну відстань (аби своїх не побити), потрібно бути неабияким богатирем. Та й носимий з собою боєзапас важив чимало.
Ручна бомба-гренада
Знахідка виявилася настільки рідкісною, що серед подільських археологів не знайшлося жодного спеціаліста, який би міг тут дати раду. Експертів довелося шукати «на стороні».
Допоміг доктор історичних наук, старший науковий співробітника Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, провідний фахівець з історії української артилерії Олег Мальченко. Він озвучив такий вердикт:
«Враховуючи вагу (близько 1 кг), це граната наступальна. Оборонні були важчими й більшими (2-кілограмові), оскільки в останньому випадку не передбачалося метання угору (перекидання через щось) або на далеку відстань. Їх скидали на атакуючих з підвищення.
За формою, вагою і поганим матеріалом боєприпас схожий на російську гренадерську гранату. Їх, однакової форми, робили протягом століття з низькоякісного чавуну й забезпечували роти гренадерів. Навіть латки металеві ставили через погане лиття. Такі гранати знаходять і в Ізмаїлі, і в Криму на місцях кампанії 1771 р.
Не буду стверджувати, але, здається, грушоподібна форма – це саме російські гранати, на відміну від циліндричної форми утримувачів європейських гранат. На жаль, у мене немає даних про польські гранати або турецькі».
Як добре видно з коментаря, навіть один з найавторитетніших фахівців не зміг зі стовідсотковою впевненістю визначитися, до якого періоду та навіть до якого війська належить артефакт. Не виключено, що це навіть спадщина османів, а можливо, часів Речі Посполитої.
На думку Павла Нечитайла, ручна бомба – це найвірогідніше спадщина «магазейнів» (складів) військової амуніції, організованих наприкінці XVIII російськими військовими в «Турецькому бастіоні». Граната ж пролежала в вежі понад сотню років, з моменту закладення «магазейнів» і аж до моменту завалу склепіння, яке сталось у першій половині ХХ століття.
Десь в 1990-х роках автор побував на одному зі стратегічних складів міноборони. Попри інше, там зберігалися специфічні кавалерійські шинелі зразка 1930-х років (ще з петлицями, а не під погони) та протигази для коней. Тож немає нічого дивного, що в кам’янецькому «магазейні» впродовж усього ХІХ століття могли зберігати нікому вже не потрібні гранати XVIII століття (а можливо, навіть спадщина турків від XVII ст.), одна з яких пізніше опинилася серед сміття та була похована під камінням склепіння, що впало.
Якщо ж зробити підсумок щодо самої вежі, то, на думку археологів, біографію споруди можна описати так:
Будівництво, або масштабна реконструкція, – перша половина XVІ ст. Пізніше, в часи Кам’янецького еялету (1672-1699 р.р), турки, вірогідно, збільшили товщину мурів та замурували бійниці у східній та західній стіні. У другій половині XVIII ст., ймовірно, добудували контрфорси. Від кінця ХІХ та до першої половина ХХ століття вежу використовували для господарських потреб.
На думку археолога Павла Нечитайла, одна з найдавніших веж Кам’янця несе в собі ще цілу низку нових загадок:
«Не виключено, що в основі вежі можна виявити сліди давнішої споруди, можливо навіть ХІІІ століття чи ще давнішу, ділиться історик своїми здогадами. – Для цього потрібно вийняти ґрунтову засипку нижнього ярусу і прослідкувати ймовірні етапи реконструкцій, перебудов та слідів давніших споруд в основі вежі».
Сліди горезвісних «римлян» Пламеницької навяд чи знайдуть, а от рештки якогось укріплення часів княжої Русі – цілком вірогідно.
Деякі знахідки з вежі після очищення
Нині іде підготовка до ревіталізації Турецьких бастіонів, і, як повідомив директор НІАЗ «Кам'янець» Василь Фенцур, у приміщенні вежі планують експозицію, де покажуть знахідки, які виявили тут археологи.
Фото автора та з архіву П. Нечитайла
07.04.2021