У зв’язку з потребою з’ясувати, як нині трактуються текстологічні та джерелознавчі питання, порушені у Франковій публікації «Польська поема про уманську різню» (Подав І. Франко // Записки НТШ. 1904. Т. 62. Кн. 6. С. 1–40; передрук в упорядкуванні та з коментарями Миколи Легкого: Додаткові томи до Зібрання творів у п’ятдесяти томах. К., 2011. Т. 54. С. 455–519), я натрапив в інтернеті на дисертацію Тетяни Солощенко, докторантки з України в Познанському університеті, написану для здобуття наукового ступеня доктора філософії:
Soloshchenko Tetiana. Humański tekst w literaturze polskiej (koniec XVIII wieku i pierwsza połowa XIX stulecia) : Rozprawa doktorska napisana pod opieką naukową dr hab. Jerzego Borowczyka, prof. UAM / Uniwersytet im. Adama Mickiewicza w Poznaniu. Wydział Filologii Polskiej i Klasycznej. Poznań, 2019. 239 s.
Ознайомившись із цією працею (треба визнати, легко читабельною завдяки вправному викладу й досить інформативною, бо з величезним, хоча й не вичерпним, переліком джерел із досліджуваного питання), я з подивом виявив, що в ній авторка не завжди покликається на використану (за першодруком) Франкову розвідку й низку його (і не тільки його) спостережень і суджень подає як власні.
Наприклад, Франко висловив таке спостереження:
«Порівнюючи реляцію о. Сорочинського з василіянською реляцією у Рачинського, бачимо, що Сорочинський майже весь свій фактичний матеріял і всю ідейну будову та освітлення своєї реляції взяв із “Opisu krótkiego”, а додав лише свій поплутаний стиль, свої рефлексії та детальніші відомості про василіян, їх місії та деякі факти перед різнею (бунт Харка 1766 р.)» [т. 54, с. 496–498].
Це довге речення із Франкової розвідки Т. Солощенко виклала у своїй дисертації в польському перекладі без поклику, як власне порівняльне судження:
«Porównując relację Sroczyńskiego z bazyliańską, wydaną w 1842 roku w Poznaniu przez Raczyńskiego, łatwo dostrzec, że Sroczyński prawie cały materiał faktograficzny, a także tendencję ideową oraz formę swojej relacji zaczerpnął z Opisu krótkiego, dodając tylko – we własnej manierze stylistycznej – garść refleksji oraz bardziej szczegółowych informacji o bazylianach, ich misji, a także niektóre fakty z okresu przed powstaniem, na przykład bunt Charka z 1766 roku» [s. 71].
А ось приклад того, як з плагіатом у дисертації Т. Солощенко поєднується поверховість. Франко зазначив про поему «Krótkie opisanie wierszem polskim nieszczęśliwej klęski w całej Ukrainie a najszczególniej tyrańskiej rzezi w mieście Umaniu...»:
«І тут головний фактичний скелет згоджується з оповіданням о. Корчинського; і тут автор у мотивованню та освітленню різні не бачить нічого иншого поза те, що добачив о. Корчинський. Та проте майже на кождім кроці при описі самих кровавих подій в Умані бачимо, що пише свідок-очевидець, чоловік цікавий, у якого в пам’яті лишилося багато живих деталів із тих фатальних днів. Він, очевидно, занадто молодий, займає занадто низьке становище серед діячів понурої драми, щоб міг обняти її цілість, доміркуватися її мотивів. Але він бачить багато дечого і в оповіданню тих деталів не дає себе баламутити повазі о. ректора і преспокійно заступає його подання деталями і малюнками, суперечними з його реляцією. І власне в таких місцях його оповідання, иноді мляве і риторичне, коли ходить о загальні погляди та характеристики, набирає незвичайної живости і барвности» [т. 54, с. 499–503].
Цей фрагмент дослідниця майже буквально перекладає польською мовою і подає вже від себе:
«Tekst poematu jest prawie identyczny z treścią wspomnień o. Korczyńskiego, rektora szkoły bazylianów w Humaniu. W relacji dotyczącej przyczyn i przebiegu rzezi autor nie wychodzi poza informacje przekazane przez Korczyńskiego. Poemat Darowskiego jest jednak bardzo cennym źródłem, ponieważ w trakcie lektury opisu krwawych wydarzeń w Humaniu łatwo dostrzec, że mówi tutaj naoczny świadek, w pamięci którego przetrwało wiele szczegółów tych dramatycznych dni. Darowski był zbyt młody i zajmował za niskie stanowisko wśród biorących udział w humańskich wydarzeniach z czerwca 1768 roku, żeby pojąć ich znaczenie i domyślić się motywów. Dostrzega jednak wiele, a w toku relacji nie ulega autorytetowi rektora, dzięki czemu przekazuje sporo detali i kreśli obrazy rzezi sprzeczne z tymi, które pochodzą z relacji jego przełożonego. Właśnie dzięki szczegółom i niuansom jego opowieść, w większości bardzo monotonna i silnie zretoryzowana, staje się niezwykle żywa i barwna» [s. 73–74].
Заковика, проте, в тому, що Франко під «оповіданням о. Корчинського» мав на увазі насправді не записки василіянина Єротея Корчинського, про публікацію яких Михайлом Кояловичем не знав*, а текст Тучапського, помилково гадаючи, що це й є той текст Корчинського, що про нього згадав у своїх мемуарах інший василіянин – Корнило Сорочинський**.
Ось іще приклад прихованого запозичення. Франко висновував про автора публікованої поеми:
«Із рядків 139 (“Tu n a s i, tu i ze stron szlachta, urzędnicy”), 167 (“Оtoż iest z n a s z y c h dóbr nowina”) і т[аке] і[нше] видно, що автор причисляв себе до мешканців Уманщини, а властиво до верстви людей, яка завідувала добрами уманського ключа, що належали до київського воєводи Салезія Потоцького. Як такий, він по всякій правдоподібности був римо-католиком» [т. 54, с. 507].
Це Франкове спостереження і здогад дисертантка також подає від себе:
«Z wersów 139 (“Tu nasi, tu i ze stron szlachta, urzędnicy”) i 167 (“otóż jest z naszych dóbr nowina”) wynika, że autor uważa się za mieszkańca Humańszczyzny i zalicza siebie do grupy ludzi posiadających dobra klucza humańskiego, który należał do wojewody kijowskiego Franciszka Salezego Potockiego. Prawdopodobnie był katolikiem» [s. 75].
Щоправда, відразу далі дисертантка таки покликається на Франкову розвідку, але вже з іншого приводу – його міркування про час написання поеми.
У «докторській розправі» Т. Солощенко подибуємо також явні запозичення (але без покликів) зі статті історика Олександра Кушніра:
Кушнір О. О. Гайдамацький рух у спогадах та мемуарах: особливості сприйняття й інтерпретації (кінець XVIII – початок XIX ст.) // Гілея. Науковий вісник. 2013. Вип. 67 (12). С. 5–10.
У цьому випадку в дисертації Т. Солощенко не лише немає жодного поклику на використану статтю, а й зовсім не згадано прізвища її попередника в дослідженні подібної теми – Олександра Кушніра.
А тимчасом плутані міркування Т. Солощенко про «Opis krótki rzezi w mieście Humaniu od czerni ukraińskiej dnia 20 miesiąca czerwca 1768 roku zdziałanej», який вона услід за Франком приписує Є. Корчинському [s. 66–67], є частково плагіатом зі статті О. Кушніра [с. 6–7]. Ось приклади. Текст Т. Солощенко:
«Porównując publikację w czasopiśmie “Osnowa”, zatytułowaną Umańskaja bieda⁶ z zapiskami rektora klasztoru bazylianów w Humaniu, Iwanicki stwierdził, że wspomnienia zawarte w „Osnowie” są czyjąś “skróconą wersją notatek Korczyńskiego”⁷. Każdy badacz może się jednak przekonać, że publikacja w “Osnowie” jest tłumaczeniem na język rosyjski Opisu krótkiego przypisywanego Tuczapskiemu.
_________
⁶ Уманская беда, “Основа” 1862, nr 3, s. 11–23.⁷ С. Иваницкий, Польские мемуары о крестьянском восстании 1768 г., “Ученые записки Ленинградского пединститута” 1938, t. 2, s. 142.» [s. 67].
А це раніший (2013 рік) текст О. Кушніра:
«Порівнюючи ж публікацію в журналі “Основа” під назвою “Уманська біда” [15] із записками Корчинського, С. Іваницький стверджував, що вміщені у журналі мемуари є скороченою редакцією записок Корчинського [3, с. 142]. Але будь-який дослідник може переконатися, що публікація в “Основі” – це переклад російською мовою “Короткого опису”, приписуваного Тучапському.
___________________
3. Иваницкий С.Ф. Польские мемуары о крестьянском восстании 1768 г. // Ученые записки Ленинградского пединститута. – 1938. – Т.І. – С.129–157.
15. Основа. – СПБ, 1862. – №3. – С.11–23.» [с. 6].
Плагіатом є й аргументація датування справжніх спогадів Є. Корчинського. Т. Солощенко доводить:
«Relacja Ireneusza Korczyńskiego została napisana za życia założyciela klasztoru w Humaniu – Franciszka Salezego Potockiego i jego żony, ponieważ wspominając o nich, autor nie dodaje frazy „świętej pamięci”⁸. Wiadomo, że Franciszek Potocki zmarł 22 października 1772 roku, a jego żona w styczniu tego samego roku⁹. Ireneusz Korczyński przybył do Humania w połowie października 1768 roku i od razu zaczął przesłuchiwać świadków wydarzeń. W grudniu musiał uciekać z Krystynopola, obawiając się ataku atamana hajdamackiego Buhaja¹⁰. Po powrocie do Humania na początku 1769 roku rektor nie mógł zwlekać ze spisaniem w księdze aktowej klasztoru materiału zebranego w trakcie przesłuchań, gdyż takie były klasztorne wymogi. Spisane przesłuchania wysłał do rektora klasztoru w Krystynopolu. W związku z tym tekst Korczyńskiego został napisany najprawdopodobniej w latach 1769–1772.
__________________
⁸ Документы, объясняющие историю…, op. cit., s. 468, 470, 486, 496.
⁹ J. Kraszewski, Starościna bełzka (Gertruda z hr. Komorowskich hr. Potocka). Opowiadanie historyczne 1770‒1774, t. I–II, Warszawa 1858, s. 45, 53.
¹⁰ Документы, объясняющие историю…, op. cit., s. 508–510.» [s. 67].
Насправді ці аргументи вже значно раніше виклав О. Кушнір:
«Згідно з даними актових джерел, мемуари Корчинського були написані ще за життя фундатора Уманського монастиря Ф. Потоцького та його дружини, бо при згадці про них у записках автор не додає виразу “світлій пам’яті” [14, с. 468, 470, 486, 496]. Відомо, що Ф. Потоцький помер 22 жовтня 1772 p., а його дружина в січні того ж року [20, розд. 45, 53]. Корчинський же, прибувши до Умані в середині жовтня 1768 р., почав опитувати свідків подій. В грудні, побоюючись нападу отамана Бугая, автор їде до м. Христинопіль, що є у володіннях Ф. Потоцького [14, с. 508–510]. Після повернення до Умані на початку 1769 p. Корчинський не зволікає із записом наслідків свого розслідування до монастирської актової книги, бо ці матеріали від нього вимагав ігумен Христинопільського монастиря. Отже, записки Корчинського, мабуть, складені протягом 1769–1771 рр.
_____________
14. Документы, объясняющие исторію Западно–русскаго края и его отношенія къ Россыи и къ Польше // Собрал документы и сост. исследование М.О. Коялович. – СПб., 1865. – 862 с.
20. Kraszewski J.I. Staroscina Belzka (Gertruda z hr. Komorowskich hr. Potocka). Opowiadanie historyczne 1770–1774. – Warszawa, 1858. – 255 s.» [с. 7].
Із цих збігів видно, що Т. Солощенко не ознайомилася з публікацією справжніх спогадів Є. Корчинського, а дала поклики на неї за статтею О. Кушніра, не зазначивши конкретної назви публікації М. Кояловича («Wierne opisanie rzezi z aktów klasztoru Umańskiego co do słowa wyjęte»), як цього не зробив і Кушнір, який покликався на цілу книжку «Документы, объясняющие историю Западнорусского края и его отношения к России и к Польше» (при цьому нема сумнівів, що він ознайомився з нею). А Т. Солощенко вказала ті самі сторінки, що вказані у нього.
О. Кушнір висловив, зокрема, такий здогад про час написання поеми:
«Вже згаданий нами М. Даровський, автор поеми про “уманську різанину”, навчався в Уманській унійній шестикласній школі до червня 1768 p. Поема писалася за завданням учителя (це видно з тексту: “лектор, почувши, цікавиться й питає”, “прошу лектора не поспішати з своєю допитливістю”) [10, с. 5]. Тому навіть коли б М. Даровський у 1768 р. навчався тільки у першому класі, то його поема написана не пізніше 1773 р.
____________
10. Франко І.Я. Матеріали до історії Коліївщини. Польська поема про уманську різню // Записки НТШ. – Львів, 1904. – Т.LXII, Кн. VI. – С.1–40.» [с. 7].
Цей здогад О. Кушніра майже дослівно (але в останньому реченні неточно, через що й неясно) повторила без поклику на нього Т. Солощенко:
«Darowski studiował w humańskiej sześcioklasowej szkole unickiej do czerwca 1768 roku. Wiersz został napisany na polecenie nauczyciela. Wynika to z tekstu: “Go lektor usłyszawszy ciekawie się pyta”, “Niech lektora ciekawość, proszę, czas wyczeka”³⁶. Jeśli Darowski w 1768 roku był uczniem pierwszej klasy, jego wiersz musiałby powstać nie później niż w 1773 roku.
____________
³⁶ I. Франко, Польська поема…, op. cit., s. 5.» [s. 75].
В обох текстах – поклики на ті самі цитати з Франкової публікації поеми.
Це лише ті збіги, які я помітив мимохідь, побіжно ознайомлюючись з дисертацією Т. Солощенко. Тому допускаю, що при ретельному вивченні її можна натрапити й на інші прямі запозичення без покликів на джерела.
_______________________
* Wierne opisanie rzezi z aktów klasztoru Umańskiego co do słowa wyjęte // Документы объясняющіе исторію Западно-русскаго края и его отношенія къ Россіи и къ Польшѣ / [Собралъ документы и составилъ изслѣдованіе членъ Археографической Коммиссіи М. Кояловичъ]. С. Петербургъ, 1865. С. 460–513.
** Иваницкий С. Ф. Польские мемуары о крестьянском восстании 1768 г. // Учёные записки / Ленингр. гос. пед. ин-т им. А. И. Герцена. Факультет ист. наук. Ленинград, 1938. Т. 11. С. 129–131.
05.04.2021