У період кризи майбутнє уявити складно. Але, на думку науковців, очікування від майбутнього — важливий чинник, який допомагає зрозуміти кризові процеси. Це можна побачити і під час пандемії "корони", і під час фінансової кризи 2007 року чи голосування за Brexit. При цьому стає очевидно: у подоланні кризи соціальні та економічні проєкти на майбутнє допомагають такою ж мірою, як і вакцина та резервні гроші.
Quo vadis? Зображення: gremlin / iStock.
Зі спалахом коронавірусу рутина, сподівання й очікування від багатьох сфер життя змінилися. Доводиться шукати нові цілі. В Інституті суспільних досліджень імені Макса Планка вже тривалий час аналізують, який вплив мають очікування на економічну та суспільну динаміку. В час кризи сфера застосування цього підходу особливо важлива: проєкти майбутнього значною мірою впливають на сприйняття, загострення та подолання кризи.
Криза позначає раптове погіршення ситуації з непевним результатом. Крах фінансових ринків, голосування за Brexit або пандемія коронавірусу є кризами ще й з того погляду, що наступили несподівано. Реальність під час кризи відхиляється від очікуваного перебігу. З огляду на це гіпотетична передбачуваність майбутнього (завдяки точним прогнозам) парадоксальним чином посилює силу кризи: що чіткішими були наші очікування, то сильнішим буде розчарування, якщо вони не здійсняться.
Кризи не тільки перекреслюють наші плани, а й змінюють основні принципи, що визначають нашу візію майбутнього. Поширені практики сек'юритизації активів не спрацювали під час кризи 2007 року, Brexit похитнув фундамент європейських інтеграційних процесів, а коронакриза поставила під сумнів глобальну мобільність.
Так кризи позначаються подвійною непевністю: безпосередня турбулентність стрясає суспільство, а до неї додається відчуття, що «світ більше не зрозуміти». Майбутнє в кризовий період більше не виглядає стабільним продовженням минулого.
Коли традиційні стандарти втрачають актуальність і немає позитивних сценаріїв, для багатьох майбутнє стає небезпечно загадковим. У Великій Британії кризові явища останніх десятиліть супроводжувалися такою зміною у ставленні до майбутнього: після терактів 9/11, американської фінансової кризи та європейської боргової кризи, після референдуму за вихід з ЄС — щоразу, як прямий наслідок цих подій, знижувалася частка британців, які очікували кращого економічного становища, водночас раптово зростала частка тих, що побоювалися погіршення ситуації.
Чи неочікувані події стають вирішальним переломним моментом, чи просто сприймаються як нещасливий випадок, вирішується і в публічній боротьбі за інтерпретацію: всі або твердять, що йдеться про справжню кризу, або кажуть «все не так погано». Фінансова криза 2007-го була кризою глобальної фінансової системи чи результатом дій окремих осіб? Чи голосування за вихід з ЄС взагалі щось змінило? І чи справді коронавірус небезпечніший, ніж звичайний грип?
Тут вступають у гру уявлення про майбутнє: вони відтворюють негативні наслідки, творять можливі сценарії й у такий спосіб дають відчути кризу.
В економічних кризах розмови про майбутнє мають особливе значення, оскільки впливають на їхній перебіг. Центральні елементи нашого економічного порядку — зокрема наймана праця, підприємництво, процентні ставки або стабільна валюта — потребують довіри до найближчого майбутнього. Але там, де очікування ламаються і з’являються негативні сценарії, мотор капіталізму зупиняється.
На фінансовому ринку це хибне коло дуже помітне. Значна втрата довіри в результаті негативних прогнозів призвела до поглиблення кризи нерухомості 2007 року, що через глобальну фінансову та банкову кризи перейшла у валютну та боргову — і країни, зокрема Греція, опинилися на межі банкрутства.
Ця подвійна непевність кризи загрожує додатковими економічними деформаціями: непевні очікування від майбутнього загострюють економічні кризи; а економічні кризи, як пандемія корони, не зразу розвиваються в економічному вимірі, що може бути спустошливим такою ж мірою, як і первинна криза.
Зараз уряди мають завдання пом'якшити непевність і цілеспрямовано стимулювати позитивні очікування. Чи може політика посилити віру в майбутнє, визначає риторична здатність переконувати: обіцянка «за всяку ціну» керівника Європейського центрального банку Маріо Драґі під час європейської кризи 2012 року допомогла тоді стабілізувати становище на фінансовому ринку і врятувати євро.
Звичайно, небажані події на глобальному фінансовому ринку, політичні конфлікти або патогени не можна зупинити, демонструючи оптимізм. Але лише інтенсивними публічними дебатами можна розробити сценарії виходу з кризи, а також перевизначити цілі та засоби.
Якщо говорити про непевність як про відкритість можливостей та закріпити таке уявлення про майбутнє, яке розділяла б більшість людей, може виникнути клімат піднесення. Тоді кризи переходять на стадію певності.
Як засвідчив Brexit, результат кризи — не неминучий. Частка тих британців, що позитивно дивляться в майбутнє, вже після референдуму почала зменшуватися, а потім очікування ще більше затуманилися. Водночас зросла частка тих, кому майбутнє здається настільки непевним, що вони більше не можуть його оцінювати («я не знаю»). Голосування за Brexit та подальші суперечки навряд чи породять позитивні сценарії майбутнього — навпаки, вони можуть призвести до страхів і ностальгії за минулим.
Така «втома від майбутнього» зараз відчувається в багатьох суспільствах. Після десятиліття криз посилилися суспільні різниці, фрагментованим суспільствам все гірше вдається вже в час стабільності створити візію позитивного майбутнього для всього населення: саме майбутнє, здається, потрапило в кризу.
Це вкрай несприятливі вихідні умови для протидії соціально-економічним потрясінням пандемії. Там, де прогрес у часи стабільності не є спільним проєктом, а утопії майбутнього стають дефіцитом, під час кризи все складніше вдається створити довіру до майбутнього.
Але для подолання сучасної кризи потрібні — принаймні з такою ж нагальністю, як і вакцина, — суспільні та економічні плани на майбутнє, які б згладили наявні розбіжності. У такий спосіб удасться знову встановити тривалу впевненість.
Автор: Ліза Сукерт — науковий співробітник Інституту суспільних досліджень імені Макса Планка у Кельні, з 2016 року досліджує зв’язок між майбутніми очікуваннями та економічною кризою. Зображення: MPI für Gesellschaftforschung.
Lisa Suckert
mpg.de, 26/03/2021
Зреферувала С.К.
02.04.2021