На смерть Адама Заґаєвського

21 березня принесло нам трагічну звістку: на 76-му році життя в Кракові помер видатний польський поет, прозаїк, есеїст, громадський діяч Адам Заґаєвський.

 

 

Коли поет полишає цей світ, це завжди віддається болем у серцях людей. Для нас, львів’ян, біль за втратою Заґаєвського – особливий. Адже він був нашим земляком, та ще й репрезентантом близького нам польського літературного світу.

 

Щоправда, доля не дала шансів поетові довго насолоджуватися життям у Львові. Він народився 21 червня 1945 року в сім’ї інженера-винахідника Тадеуша Заґаєвського, коли його родичі вже фактично сиділи на валізах. Як і майже все польське населення Західної України, Заґаєвських радянська влада репатріювала з рідних місць на свіжоокреслені терени нової польської держави.

 

Уже в своїх мемуарах, описуючи цей драматичний момент, Заґаєвський напише: «Ніхто з усієї моєї родини не їздив до Львова, хоча всі вони за ним тужили. Що не завдавало їм відчутних духовних страждань. Це може звучати смішно, але з цією втратою пов'язаний певний тип болю: немовля, яке вивозять зі Львова, потім тужить за чимось, чого, власне, не знало».

 

Заґаєвські знайшли новий дім у Сілезії, у місті Гливиці. Там і пройшло дитинство Адама, там він здобув середню освіту в ліцеї. Коли йому виповнилося 18 років, подався до Кракова. В Яґеллонському університеті Заґаєвський студіював психологію та філософію.

 

У поетичній царині Заґаєвський дебютував 1967 року, коли ще був студентом. Не простим студентом – студентом-вільнодумцем. Він зі спільниками заклав поетичну групу Teraz («Зараз»). Теж став співтворцем нової ідейно-мистецької формації в польській літературі – «Нової хвилі» (Nowa Fala). Адем Заґаєвський разом з колегою Юліаном Корнгаузером (Julian Kornhauser) спільно написали книгу «Світ не представлений» (Świat nie przedstawiony), котра вважається маніфестом «Нової хвилі». У ній автори, зокрема, критикували літературні твори та авторів (в тім числі Станіслава Лема, Вєслава Мишлівського, Збіґнева Герберта та Тадеуша Конвіцького), які використовували алегорію, метафору та мітизацію для опису реальності, уникаючи безпосереднього опису її проблем та точних реалій. «Нова хвиля» ж закликала творити літературу, яка б дала глибокий аналіз сучасної дійсності та точно описувала її реалії.

 

Варто зазначити, що на створення формації «Нова хвиля» її творців надихнули громадські заворушення (передовсім молодіжні) в Польщі навесні 1968 року. Вони, своєю чергою, були спровоковані антисемітськими гоніннями польської влади, яка за наказом з Москви намагалася покарати представників єврейської спільноти за перемогу Ізраїлю в боротьбі проти арабських аґресорів, підтримуваних СРСР.

 

«Новохвилівці» постулювали повернення до реалізму – «нульового рівня літератури». Закликали показувати реалії світу, в якому живе поет, і виступали проти великої метафорики, присутньої у попередній післявоєнній польській поезії. Вони хотіли, щоб поезія мала безпосередній вплив на життя людей, які її читають, передавала зміст без порожніх слів і зайвих кліше.

 

Саме такою була перша поетична книжка Заґаєвського «Послання» (Komunikat), яка побачила світ 1972 року. Вона, власне, й стала реалізацією «новохвильового» постулату про правду, про навколишню дійсність та викриття брехні офіційної мови.

 

Те ж саме можна сказати й про наступну збірку «М'ясні крамниці» (Sklepy mięsne) 1975 року. Це була остання книжка поета, видана в Польській Народній Республіці.

 

Комуністична польська влада видала щодо поета негласну заборону на друк після його підписання «Листа 59-ти» на зламі 1975/76 років. Це був відкритий лист польських інтелектуалів (спершу їх було 59, згодом – 66), які виступили проти змін до конституції ПНР, зокрема вписання до неї керівної ролі ПОРП, слів про «тривалий і непорушний союз» з СРСР, а також тези про «залежність поваги до прав громадян владою Польської Народної Республіки від виконання ними своїх зобов’язань перед державою».

 

Коли в серпні 1980 року в Польщі розпочалися акції протесту, організовані «Солідарністю», Заґаєвський, звісно, не стояв осторонь. Він долучився до звернення 64 вчених, письменників та публіцистів до комуністичної влади з проханням припинити протистояння і розпочати діалог зі страйкарями.

 

1981 році Заґаєвський переїхав до Франції – благо, комуністична польська влада не надто заважала представникам опозиційної інтелігенції полишити межі країни. Він замешкує в Парижі й починає працювати в культових тамтешніх польськомовних виданнях – у часописах «Літературні зошити» (Zeszyty Literackie) і «Культура» (Kultura).

 

У Парижі 1983 року Заґаєвський видає чергову поетичну збірку під назвою «Лист. Ода багатоманіттю». У поезії автор описує революційну боротьбу поляків 1980–1981 років, реагує на запровадження воєнного стану. Також його вірші присвячені споглядальному ставленню до світу, зануренню у світ європейської культури, пошук коренів, випробування поета, що перебуває у творчому пошуку. У віршах Загаєвського часто зображений вдумливий мандрівник із книгою в руці, котрий подорожує світом, «позиченим у великої бібліотеки».

 

Особливо варто теж згадати книжку його поезій «Їхати до Львова», видану в Лондоні 1985 року. Наше видання вже публікувало вірші з неї. Сам Заґаєвський, коментуючи титульний вірш збірки, зазначив у інтерв'ю виданню Gazeta Wyborcza: «Перед війною Львів був квітучим містом. Він мав свої проблеми, біди, ненависть, але для тих, хто там жив, він був центром світу.
У вірші "Їхати до Львова" я переніс Львів до світу фантазії. У світі фантазії можна мати інше життя, і це життя є постійним. Ми вже склали екзамен із цього в Польщі. Є величезна кількість літератури про креси, але немає партії, яка б вимагала повернення Львова, лиш наші одноденні націоналісти повертаються до цього гасла».

 

2002 року Заґаєвський попрощався з Парижем і повернувся… ні, на жаль, не до Львова, а до Кракова. Утім наше місто він відвідував, і неодноразово. Зокрема кілька разів був почесним гостем Форум видавців. Бідкався, що не вдається залишитися в рідному місці на довше, хоча так би хотілося.


У книжках останні двох десятиліть Загаєвський намагався, зокрема, визначити загрози, які несе наша цивілізація для духовного життя. Він показував парадоксальність ситуації, коли, як він висловився, «чимраз більше засобів інформації, а чимраз менше предмету інформування».

 

Процитуємо ще одне характерне висловлювання Заґаєвського, яке привідкриває його творчі преференції: «Я ніколи не буду тим, хто пише лише про пташиний спів, хоча я дуже захоплююся співом птахів, але не до того рівня, щоб відсторонитися від історичного світу, бо історичний світ також вражаючий. Що мене насправді цікавить, це переплетення історичного світу з космічним світом, тим нерухомим, а точніше: рухомим, але в зовсім в іншому ритмі. Я ніколи не дізнаюся, як ці світи між собою співіснують. Вони воюють між собою і доповнюють одне одного – і це вартує нашої рефлексії».

 

Адам Заґаєвський був одним з найвідоміших поетів у Польщі. Його вірші, проза та есеї перекладені англійською, французькою, німецькою, іспанською, каталонською, шведською, словацькою та іншими мовами. Він неодноразово номінувався на Нобелівську премію з літератури. Був лауреатом премії Фундації ім. Косцєльських, лауреатом Берлінської премії, премії Курта Тухольського, Нойштадтської міжнародної літературної премії, Премії герцогині Астурійської, премії Аденауера та багатьох інших нагород. Йому присуджено Бронзовий хрест Заслуги.

 

24.03.2021